ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 815/3163/17
адміністративне провадження № К/9901/5051/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2017 року (суддя Марин П.П.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 року (головуючий суддя Кравченко К.В., судді: Лук`янчук О.В., Градовський Ю.М.) у справі №815/3163/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантаж Інспект" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Авантаж Інспект" (надалі позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.03.2017 року №0005421402, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 490 719 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 122 680 грн. та №0005411402, яким до підприємства застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 32 737 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом в акті перевірки не наведено обставини, які підтверджують безтоварність операцій. Вважає, що відсутність у підприємства товарно-транспортної накладної не спростовує факт отримання від контрагента меблів і техніки. Посилається на реальність здійснення господарських операцій позивача та його контрагентів, які підтверджуються відповідними первинними документами. Зазначає, що позивач не повинен нести відповідальність за дії його контрагентів.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 року, адміністративний позов задоволений повністю. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 28.03.2017 року №0005421402 та №0005411402.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 року у справі №815/3163/17 і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку відповідача, полягають у нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, відсутності ресурсів та товарно-транспортних накладних.
Позивачем 14.02.2018 року до Верховного Суду наданий відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому позивач просить залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій з підстав їх правомірності та обґрунтованості.
Податковим органом 03.12.2018 року подано до Верховного Суду клопотання про розгляд справи за участю представника відповідача.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом в період з 22.02.2017 року по 28.02.2017 року на підставі підпунктів 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 21.02.2017 року №361 та направлень від 21.02.2017 року №232/14-02 та №233/14-02, проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентами-постачальниками за період серпень - вересень 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 07.03.2017 року №136/15-32-14-02/39400733 (надалі - акт перевірки).
Актом перевірки встановлено порушення підприємством пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету у сумі 490719,00 грн., у тому числі по періодам: серпень 2016 року 105551,00 грн., вересень 2016 року 385168,00 грн., та порушення позивачем пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в наслідок чого встановлено завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту на загальну суму ПДВ 32737,00 грн. за серпень 2016 року.
На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.03.2017 року №0005421402, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 490 719 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 122 680 грн. та №0005411402, яким до підприємства застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 32 737 грн.
За результатом адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень-рішень, рішенням ДФС України від 01.06.2017 року №11933/6/99-99-11-01-02-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.
Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення контролюючого органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.
Правовідносини у справі регулюються Податковим кодексом України.
Підпунктом 14.1.182 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу Vцього Кодексу.
За приписами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Таким чином, підставою, що позбавляє платника податків права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є не підтвердження його податковими накладними, або підтвердження податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частинами 1, 2 статті 9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Так, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.