ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 120/579/19-а
адміністративне провадження № К/9901/19681/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л. О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року (суддя Дончик В.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року (судді Біла Л.М., Граб Л.С. Гонтарук В. М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3666 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини А3666, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини А 3666 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 листопада 2016 року по 22 січня 2019 року включно, за заявою останнього; стягнути з військової частини А 3666 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 листопада 2016 року по 22 січня 2019 року включно в розмірі 450859,20 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно відмовив у здійсненні нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 25 листопада 2016 року по 22 січня 2019 року в частині виплати індексації грошового забезпечення, посилаючись на те, що законодавство, яке регулює порядок проходження військової служби, не передбачає виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та законодавство про працю не застосовується до військовослужбовців Збройних Сил України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року у позові відмовлено.
Суди попередніх інстанцій, врахувавши обставини справи, а також практику Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" (заява № 377/02) отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами статті 117 КЗпП України, а може бути лише компенсацією втрати частини доходу у зв`язку із затримкою строків їх виплати. Оскільки на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, то вина відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що право позивача на отримання індексації грошового забезпечення при звільненні було порушено, тому враховуючи приписи статтей 116, 117 КЗпП України відповідач повинен виплати звільненому військовослужбовцю середній заробіток в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Позиція інших учасників справи.
Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу позивача, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 вересня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Згідно наказу Міністра оборони України № 1107 від 25 листопада 2016 року (по особовому складу) ОСОБА_1, у зв`язку із проведенням організаційних заходів, згідно частини шостої статті 26 (п. "г") Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", звільнено з військової служби.
В зв`язку із не проведенням з ним повного розрахунку при звільненні, в частині виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року по справі № 802/1900/18-а, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність військової частини А 3666 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 листопада 2016 року включно. Зобов`язано військову частину А 3666 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 листопада 2016 року включно.
На виконання рішення суду, 22 січня 2019 року на картковий рахунок позивача зараховано грошові кошти в сумі 341,59 грн. Отже, з часу звільнення позивача з військової служби фактично остаточний розрахунок здійснено 22 січня 2019 року. В зв`язку з чим, 24 січня 2019 року позивач звернувся до військової частини А3666 з заявою про здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в період з 25 листопада 2016 року по 22 січня 2019 року.
08 лютого 2019 року позивач отримав лист військової частини А3666 № 350/180/1/208/пс, згідно якого йому відмовлено в нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Причиною відмови вказано, що законодавство, яке регулює порядок проходження військової служби, не передбачає виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та законодавство про працю не застосовується до військовослужбовців Збройних Сил України.
На підставі викладеного, позивач вважає, що діями відповідача порушено його права, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Релевантні джерела права та акти їх застосування.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон460-IX).
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою-третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-XII).
Згідно зі статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року N2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон N2011-XII).
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 1-3 Порядку №159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
Предметом судового контролю у цій справі є невиплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 листопада 2016 року по 22 січня 2019 року включно в частині виплати індексації грошового забезпечення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року по справі № 802/1900/18-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року визнано протиправною бездіяльність військової частини А 3666 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 листопада 2016 року включно. Також зобов`язано військову частину А 3666 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 листопада 2016 року включно.
Таким чином, судовим рішенням встановлено, що при звільненні з військової служби відповідач не здійснив усіх належних позивачу виплат, а саме індексації грошового забезпечення.
Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій".