ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19)
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області (далі - ГУНП в Чернівецькій області) про зняття арешту з майна
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , якого представляє ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 березня 2019 року у складі судді Чебан В. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у складі колегії суддів Яремка В. В., Кулянди І. Ю., Одинака О. О.
15 березня 2019 року Шевченківський районний суд міста Чернівці постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі.
Суд першої інстанції керувався тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а вимоги позивача необхідно розглядати в межах кримінального судочинства, оскільки відповідний арешт на майно був накладений у межах кримінального провадження під час досудового слідства на підставі положень Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України 2012 року).
24 квітня 2019 року постановою Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу представника позивача залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства, оскільки арешт на спірне майно - автомобіль накладено в межах кримінального провадження. Крім того, апеляційний суд указав, що зазначений автомобіль визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, а повернення речових доказів, долучених до матеріалів кримінального провадження, здійснюється у порядку, встановленому КПК України.
30 червня 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 , якого представляє ОСОБА_2 , залишила без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 березня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року залишила без змін.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на слідчого суддю покладена функція судового контролю за дотриманням прав і свобод осіб у кримінальному провадженні, зокрема, під час досудового розслідування (пункт 18 частини першої статті 3 КПК України 2012 року), і він наділений повноваженнями накладати арешт на майно та його скасовувати (статті 173 і 174 цього Кодексу). Крім того, у КПК України 2012 року немає заборони ініціювати перед слідчим суддею, коли кримінальне провадження вже закрив слідчий, питання про скасування арешту на майно, накладеного під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді на підставі приписів цього Кодексу.
З огляду на вказане, беручи до уваги відсутність у слідчого повноважень при закритті кримінального провадження самостійно скасувати арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді, Велика Палата Верховного Суду вважала, що для гарантування прав і свобод осіб, на майно яких ухвалою слідчого судді за КПК України 2012 року накладений арешт у кримінальному провадженні, саме слідчий суддя, здійснюючи судовий контроль, повноважний за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна в порядку, передбаченому частиною другою статті 174 цього Кодексу, вирішити питання про скасування такого арешту після закриття слідчим кримінального провадження.
Таким чином, у разі якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, яке закрив своєю постановою слідчий, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що питання про зняття такого арешту необхідно розглядати за правилами кримінального судочинства, оскільки арешт на транспортний засіб накладено в кримінальному провадженні за правилами КПК України 2012 року.
Стосовно доводу касаційної скарги про те, що питання про скасування арешту майна слідчий суддя уже вирішував за правилами кримінального судочинства та відмовив у задоволенні відповідного клопотання позивача, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що позивач не позбавлений права звернутися до слідчого судді з новим клопотанням про скасування арешту майна, обґрунтувавши його, зокрема, висновками, сформульованими у цій постанові.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на її висновки, сформульовані в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц за позовом фізичної особи до Головного управління Національної поліції в Київській області та Головного управління Державної фіскальної служби в Київській області про звільнення майна з-під арешту, накладеного в кримінальній справі за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК України 1960 року) та не знятого після закриття кримінальної справи постановою слідчого від 24 грудня 2010 року:
- КПК України 1960 року, як і чинний КПК України, не передбачають застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у закритій кримінальній справі;
- справу про звільнення майна з-під арешту, накладеного в кримінальній справі за правилами КПК України 1960 року та не знятого після закриття кримінальної справи постановою слідчого від 24 грудня 2010 року, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Вирішення порушеного позивачем питання про звільнення майна з-під арешту в порядку кримінального судочинства потребувало б відновлення кримінального провадження (кримінальної справи), яке закрито постановою органу досудового слідства у зв`язку з відсутністю складу злочину. Для такого відновлення необхідним є скасування процесуальних рішень, якими держава в особі уповноважених органів відмовилася від кримінального переслідування позивача. Початок нового розслідування додатково зумовить правову невизначеність у зв`язку з повторенням ризиків офіційної констатації злочинності поведінк