Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 753/3529/16-ц
провадження № 61-3317св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.
суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Карпенко С .О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Державна іпотечна установа,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2019 року в складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Желепи О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 29 грудня 2014 року між публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (далі - ПАТ "Банк "Київська Русь", банк) та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит №144136-30-14-2, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у сумі 385000 грн 00 коп. строком до 10 грудня 2019 року включно зі сплатою 21 % річних.
06 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та банком укладено договір відступлення права вимоги № 16, згідно якого банк передав позивачу всі права вимоги за договором про іпотечний кредит та іпотечним договором.
Збільшивши позовні вимоги в ході розгляду справи та посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 22 листопада 2017 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 556 768 грн 52 коп., з яких: 333 564 грн 48 коп. - заборгованість по основній сумі боргу, 94 088 грн 04 коп. - заборгованість по відсотках, 90 246 грн 07 коп. - пеня та 38 869 грн 93 коп. - інфляційні втрати, Державна іпотечна установа просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 серпня 2018 року позов задовольнити частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за договором про іпотечний кредит №144136-30-14-2 від 29 грудня 2014 року, згідно договору відступлення права вимоги № 16 від 06 лютого 2015 року, яка станом на 22 листопада 2017 року становить 372 434 грн 41 коп. та складається з: 333 564 грн 48 коп.- основна сума боргу; 38 869 грн 93 коп. - інфляційні втрати. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іній частині позову відмолено.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що Державна Іпотечна Установа за своїм правовим статусом не відноситься ані до юридичних осіб, що мають статус фінансових установ, ані до фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, які відповідно до Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, а відтак відсутні підстави стягнення інших виплат з відповідача окрім тих, які вказані у договорі про відступлення права вимоги, тобто заборгованості за тілом кредиту, за відсотками і за комісією.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 14 січня 2019 року апеляційну скаргу державної іпотечної установи задоволено частково, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 серпня 2018 року скасовано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установизаборгованість у розмірі 493 137 грн 52 коп., що складається з: основної суми боргу 333 564 грн 48 коп.; несплачених відсотків за користування коштами 94 088 грн 04 коп.; пені за прострочення сплати платежів по кредиту 26 615 грн 07 коп.; інфляційних втрат 38 869 грн 93 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд, частково задовольняючи позов, виходив з того, що за даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державна іпотечна установа це державна організація, до видів діяльності якої віднесено, зокрема 64.92 - Інші види кредитування, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність прав нараховувати відсотки за користування кредитними коштами та пеню за прострочення сплати платежів є хибним. З огляду на вказане підялає стягненню з відповідача сума поточної заборгованості, проценти, інфляційні втрати та пеня в межах річного строку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У лютому 2019 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій остання, посилаючись на недотримання судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині стягнення основної суми боргу та відсотків. Ухвалити нове рішення в цій частині, зменшивши суму основного боргу до 328 598 грн 95 коп. і відмовити в частині стягнення відсотків.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідно до укладеного договору відступлення права вимоги, у Державної іпотечної установи виникло право вимагати суму непогашеного залишку основного боргу по кредиту та суму нарахованих відсотків за користування кредитом виключно на дату набрання чинності Договору відступлення права вимоги. Висновок суду апеляційної інстанції про стягнення поточної заборгованості спростовується матеріалами справи, оскільки позивач просив стягнути суму боргу саме достроково, при цьому судом належним чином не перевірено суму заборгованості, з урахуванням сплати відповідачем заборгованості по кредиту та процентах в більшій сумі, ніж зазначав позивач у своїх розрахунках.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У травні 2019 року Державна іпотечна установа подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначала, що Державна іпотечна установа є правонаступником ПАТ "Банк "Київська Русь" по договору про іпотечний кредит № 144136-30-14-2 від 29 грудня 2014 року відповідно до договору про відступлення права вимоги №16 від 06 лютого 2015 року, а тому Установа є законним правонаступником банка і має право роботи розрахунки згідно умов договору про іпотечний кредит. Твердження відповідача стосовно не врахування судами всіх сум по оплаті заборгованості по договору про іпотечний кредит є необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу №753/3529/16-ц з Дарницького районного суду міста Києва.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У березні 2019 року вказана справа передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року справу №753/3529/16-ц призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 29 грудня 2014 року між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит №144136-30-14-2, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у сумі 385 000 грн 00 коп. строком до 10 грудня 2019 року включно зі сплатою 21 % річних.
06 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та банком укладено договір відступлення права вимоги № 16, згідно якого банк передав позивачу всі права вимоги за договором про іпотечний кредит та іпотечним договором.
Звертаючись до суду з цим позовом, Державна іпотечна установа збільшила позовні вимоги в ході розгляду справи та посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 22 листопада 2017 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 556 768 грн 52 коп., з яких: 333 564 грн 48 коп. - заборгованість по основній сумі боргу, 94 088 грн 04 коп. - заборгованість по відсотках, 90 246 грн 07 коп. - пеня та 38 869 грн 93 коп. - інфляційні втрати, просила позов задовольнити.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).