1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



Постанова

Іменем України

26 серпня 2020 року

м. Київ


справа № 127/26237/17

провадження № 61-38802св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,


учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Вінницька фабрика "Динамо" фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року у складі колегії суддів: Медяного В. М., Денишенко Т. О., Марчук В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Вінницької фабрики "Динамо" фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України (далі - ВФ "Динамо") про визнання дій незаконними, стягнення недоплаченої заробітної плати та вихідної допомоги, в якому просила визнати незаконними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати останнім їй заробітної плати в повному обсязі (з урахуванням доплати за сумісне виконання обов`язків декларанта), щодо переведення її з 0,5 на 0,25 ставки декларанта, щодо невиплати вихідної допомоги в порядку статті 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) - незаконними та стягнути з відповідача на її користь 47 284,48 грн, в тому числі: вихідну допомогу в сумі 19 622,73 грн і ненараховану і невиплачену заробітну плату за виконання за сумісництвом обов`язків декларанта в сумі 27 661,75 грн. У подальшому позивачем надано суду остаточний розрахунок суми судових витрат, які вона понесла у зв`язку з розглядом даної справи, які включають: витрати на правову допомогу - 16 567,35 грн; витрати, пов`язані з явкою до суду її представника 558,40 грн, а всього 17 125,75 грн, які вона також просила стягнути з відповідача на її користь.

Позов мотивований тим, що 11 квітня 2012 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду швачки у ВФ "Динамо".

У липні 2012 року її переведено на адміністративну посаду декларанта з неповним робочим часом 4 години (0,5 ставки).

У 2013 році позивача переведено на адміністративну посаду інженера з охорони праці на повну ставку.

Водночас, згідно з довідкою відповідача від 25 вересня 2017 року № 16 вказано, що: "згідно наказу № 19 від 01 жовтня 2013 року по підприємству інженер з охорони праці ОСОБА_1 за сумісництвом виконує обов`язки декларанта з додатковою оплатою до ставки 50% від окладу декларанта". Проте, надати даний наказ керівництво відповідача відмовилося.

Позивач зазначає що, займаючи посаду та виконуючи обов`язки інженера з охорони праці на ВФ "Динамо", вона за наказом ВФ "Динамо" від 01 жовтня 2013 року № 19 також виконувала обов`язки декларанта з доплатою згідно із законодавством 50 % від ставки декларанта.

Однак, за період з 01 жовтня 2013 року по 02 березня 2015 року позивач даної доплати не отримувала, про що їй стало відомо лише 25 вересня 2017 року з одержаної на її письмову вимогу довідки ВФ "Динамо" від 25 вересня 2017 року № 16.

Крім того, відповідач без попередження за 2 місяці, без її згоди та без письмової заяви, тобто без її відома, врахувавши як підставу лише доповідну головного фахівця ОСОБА_3, істотно погіршив умови її праці, безпідставно зменшивши розмір оплати її праці. Разом з тим, позивач надалі виконувала обов`язки інженера по охороні праці на повну ставку і за сумісництвом виконувала в повному обсязі обов`язки декларанта.

Згідно з наказом ВФ "Динамо" від 31 жовтня 2017 року № 24 ОСОБА_1 звільнено від виконання обов`язків декларанта.

У зв`язку з неотриманням доплати за сумісну роботу, позивач неодноразово зверталася до відповідача з проханням нарахувати та виплатити їй зарплату, проте їй було відмовлено.

Згідно з наказом від 14 листопада 2017 року № 30к ОСОБА_1 було звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 березня 2018 року позов задоволено; визнано дії ВФ "Динамо" фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати в повному обсязі (з урахуванням доплати за сумісне виконання обов`язків декларанта), щодо переведення ОСОБА_1 з 0,5 на 0,25 ставки декларанта, щодо невиплати вихідної допомоги в порядку статті 44 КЗпП України незаконними; стягнуто з Вінницької фабрики "Динамо" фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України на користь ОСОБА_1 47 284,48 грн, в тому числі: вихідну допомогу в сумі 19 622,73 грн і ненараховану та невиплачену заробітну плату за виконання за сумісництвом обов`язків декларанта в сумі 27 661,75 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у довідці від 25 вересня 2017 року № 16 ВФ "Динамо" зазначено, що ОСОБА_1 працює інженером з охорони праці на ВФ "Динамо"-підприємстві, з 01 жовтня 2013 року по теперішній час додатково виконує обов`язки декларанта з доплатою згідно із законодавством, наказ від 01 жовтня 2013 року № 19. За наказом ВФ "Динамо" від 02 березня 2015 року № 5 позивач виконує також обов`язки декларанта і їй проводиться доплата 50 % посадового окладу декларанта. На підставі доповідної записки головного фахівця ОСОБА_3 наказом від 12 серпня 2015 року № 16 дану доплату зменшено до 25 % посадового окладу декларанта, оскільки у зв`язку із зменшенням імпорту та частковим переходом виробництва на внутрішній ринок, зменшився обсяг роботи в декларуванні на 20 %.

Проте у 2015 році обсяги виробництва майже не змінилися з попереднім роком, а спад виробництва відбувся у 2016 та 2017 року.

Той факт, що ОСОБА_1 виконувала обов`язки декларанта, не заперечується у відзиві відповідача та підтверджується також довідкою про чисельність, обсяги виробництва та оформлення ВМД по ВФ "Динамо" за 2011-2016 роки, згідно з якою ОСОБА_1 виконувала обов`язки декларанта в період з другого півріччя 2012 року по вересень 2017 року.

Жодних письмових доказів того, що відповідачем вчинено дії, спрямовані на повідомлення позивача за два місяці про зміни умов праці (зменшення доплати посадового окладу декларанта на 25 %) відповідачем не надано, як і доказів того, що ОСОБА_1 була ознайомлена з даним наказом.

У пункті 6З колективного договору, затвердженого 15 січня 2014 року на загальних зборах трудового колективу ВФ "Динамо", визначено, що основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. До неї зокрема належить ставка за високу професійну майстерність і інтенсивність праці.

Довідка ВФ "Динамо" про нарахування доплат позивачу не стосується обставин справи, оскільки виплата доплати за інтенсивність і матеріальної допомоги не стосується обов`язку відповідача здійснювати оплату праці працівника, який виконує роботу за суміщенням.

Пунктом 13 даного колективного договору передбачено, що працівникам, які виконують на підприємстві поряд із своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника до 100 % тарифної ставки (окладу) відсутнього працівника.

Доводи відповідача про те, що за усною домовленістю ОСОБА_1 повинна була виконувати 50 % обсягу роботи інженера по охороні праці та 50 % оплати обов`язків декларанта, є безпідставними, оскільки усна домовленість про виконання роботи за суміщенням не передбачена трудовим законодавством, адже умови роботи працівника за суміщенням мають бути погоджені в письмовому вигляді, зокрема, відображені в наказах по підприємству, з якими працівник має бути ознайомлений під розпис.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року апеляційну скаргу ВФ "Динамо" задоволено частково; рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 березня 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно не взята до уваги відповідь (лист) ВФ "Динамо" від 06 листопада 2017 року, згідно з яким з боку фабрики порушення під час виплати заробітної плати ОСОБА_1 немає, вся зарплата нараховувалася і виплачувалася вчасно і в повному обсязі, про що свідчать роздруківки по заробітній платі, які вона отримувала. З 02 липня 2012 року наказом № 29 к позивача переведено з посади швачки на 0,5 посади декларанта, а з 01 жовтня 2013 року наказом № 24 - переведено за її згодою інженером з охорони праці на восьмигодинний робочий день, оскільки оклад інженера на той час був вищий, ніж оклад декларанта. За усною домовленістю ОСОБА_1 повинна була виконувати обов`язки 50 % інженера по техніці безпеки та 50 % декларанта. На всіх наказах стоїть її підпис, який свідчить про її згоду. У листі також зазначено, що ОСОБА_1 навчалася заочно в університеті та не мала досвіду роботи, тому їй допомагали працівники підприємства до 02 березня 2015 року, а згодом, вона почала самостійно виконувати обов`язки інженера по техніці безпеки і декларанта. Згідно з наказом від 02 березня 2015 року № 5 позивач отримувала доплату за обов`язки декларанта 50 %. З 12 серпня 2015 року через підняття розміру посадового окладу та зменшенням обсягів імпорту, доплату встановлено в розмірі 25 %.

Судом першої інстанції помилково не прийнято до уваги довідку ВФ "Динамо" про нарахування доплат позивачу, з посиланням на те, що виплата доплати за інтенсивність і матеріальної допомоги не стосується обов`язку відповідача здійснювати оплату праці працівника, який виконує роботу за суміщенням.

Пунктом 13 колективного договору визначено, що працівникам, які виконують на підприємстві поряд із своєю основною роботою, обумовлену трудовим договором додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника до 100 % тарифної ставки (окладу) відсутнього працівника.

Трудовий договір з працівником за суміщенням не укладається, а здійснюється доплата за інтенсивність при незмінній тривалості робочого часу.

При цьому, суміщенням є виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника, однак, позивач з 01 жовтня 2013 року по 01 листопада 2017 року виконувала обов`язки не тимчасово відсутнього працівника, а постійно виконувала обов`язки за посадою декларанта.

За період з 01 листопада 2013 року по 28 лютого 2015 року відповідачем не нараховувалася та не виплачувалася ОСОБА_1 доплата за виконання нею за суміщенням обов`язків декларанта. Також за даний період позивачу не нараховувалася доплата за інтенсивність.

Починаючи з березня 2015 року по жовтень 2017 року позивачу вже нараховувалась доплата за суміщення.

За період з березня 2015 року по липень 2015 року позивач отримувала доплату за суміщення посади декларанта в розмірі 50 % окладу, а з серпня 2015 року по жовтень 2017 року включно - 25 %.

Правильним способом захисту позивачем цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, а саме визнання незаконним та скасування наказу ВФ "Динамо" від 12 серпня 2015 року № 16. Без вирішення даного питання оскаржувати відповідне рішення відповідаса є неправильним.

Суд першої інстанції неправильно розглядав зменшення доплати позивачу як переведення, яке у такому випадку не проводилося. У відповідному наказі, який не оскаржує позивач, такий термін не застосовується. Поняття "переведення" у трудовому праві тлумачиться як переведення на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України). Статті 94, 97, 102-1, 103, 104, 105 КЗпП України також не містять поняття "переведення з ставки на ставку".

ОСОБА_1 заявляє позовну вимогу про стягнення ненарахованої і невиплаченої заробітної плати за виконання за сумісництвом обов`язків декларанта. Проте, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивач за період своєї роботи у відповідача, а саме, з 11 квітня 2012 року (дня прийняття на роботу згідно з наказом № 19 на посаду швачки) і по 31 жовтня 2017 року (дня звільнення згідно з наказом № 24 за її заявою від виконання обов`язків декларанта) виконувала роботу саме за суміщенням.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення ненарахованої і невиплаченої заробітної плати за виконання за суміщенням обов`язків декларанта в розмірі 50 %, не врахувавши при цьому, фінансової можливості відповідача, економії фонду заробітної плати, обсягу, а також використання робочого часу позивачем.

Місцевим судом не враховано статтю 104 КЗпП України, згідно з якою при виконанні робіт різної кваліфікації праця почасових робітників, а також службовців оплачується за роботою вищої кваліфікації. Як вбачається з витягу із штатного розпису ВФ "Динамо" у 2012-2013 роках посадовий оклад декларанта був 1 280,00 грн (640 грн - за неповний робочий день), а інженера з охорони праці - 1836 грн, як більш кваліфікованого працівника. Поза увагою суду першої інстанції залишились викладені у відзиві на позовну заяву твердження відповідача про те, що саме через це позивачу була запропонована посада інженера з охорони праці і саме за згодою позивача їй було доручено виконувати декларування з отриманням заробітної плати за фактично виконану роботу (стаття 102-1 КЗпП).

Наказом від 02 березня 2015 року № 5 по ВФ "Динамо" позивачу встановлено доплату 50 % посадового окладу декларанта. Однак, у подальшому наказом від 03 серпня 2015 року № 23 по ВФ "Динамо" збільшено розмір заробітної плати всіх працівників фабрики на 25 %. Наказом від 12 серпня 2015 року № 16 ОСОБА_1 встановлено доплату в розмірі 25 %. Таким чином, за посадою інженера з охорони праці заробітна плата ОСОБА_1 зросла на 25 %, за виконання обов`язків декларанта посадовий оклад збільшився на 25 % і зменшилася доплата на 25 %, що свідчить про відсутність погіршень умов праці позивача, оскільки в цілому її заробітна плата зросла.

У позові позивач стверджує про те, що вона вперше дізналася що не отримувала доплату за суміщенням з довідки від 25 вересня 2017 року № 16. Проте із змісту цієї довідки вбачається, що ОСОБА_1 з 01 жовтня 2013 року по теперішній час додатково виконує обов`язки декларанта з доплатою згідно з законодавством, а не як вона стверджує у розмірі 25 %. Окрім того, як вбачається з копії заяви ОСОБА_1 від 12 жовтня 2017 року, вона просила увільнити її від виконання роботи декларанта за суміщенням (25 %) із 17 жовтня 2017 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд поверхнево дослідив обставини справи та неправильно їх кваліфікував і не навів належних мотивів скасування рішення суду першої інстанції і прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідач не заперечував у відзиві той факт, що позивач виконувала обов`язки декларанта за суміщенням. Цьому апеляційний суд не дав оцінку.

Апеляційний суд не дав оцінки тому, що відповідач, знижуючи розмір доплати позивачу з 50 % до 25 %, не повідомив про погіршення умов її праці за два місяця. Доказів обізнаності позивача про цей наказ також відповідачем не надано. Сама ж зміна умов оплати може бути обумовлена лише зміною в організації виробництва і праці, чому апеляційний суд не надав належної правової оцінки. Тому суд протиправно не застосував статтю 97 КЗпП України.

Починаючи з 02 липня 2012 року, позивач почала виконувати роботу декларанта на 50 % ставки з повним робочим днем 4 години та не припиняла її, продовжуючи виконання обов`язків декларанта за суміщенням із роботою на посаді інженера охорони праці (за повною ставкою) з 01 жовтня 2013 року до 01 листопада 2017 року.

Усних домовленостей, на які посилався відповідач і суд апеляційної інстанції, у позивача не було, крім того, умови трудового договору викладаються письмово.

Позивачем у позовній заяві допущено описка - замість "суміщення посад" написано "сумісництво", на що позивач вказував у заявах по суті справи.

Оскільки з 01 жовтня 2013 року позивач стала виконувати роботу за суміщенням, то вона має право на відповідну доплату.

Позивач набула спеціальної освіти для виконання обов`язків за суміщенням. Твердження відповідача про скорочення обсягів декларування не підтверджується будь-якими доказами та відсутні докази такого зменшення саме на 20 % відсотків. Крім того, доплата була зменшена не на 20 %, а на 25 %.

Апеляційний суд неправильно вважав, що збільшення заробітної плати при зменшенні розміру надбавки не призвело до зменшення загального розміру виплат, які отримувала позивач, оскільки насправді таке зменшення відбулося.

Апеляційний суд неправомірно прийняв додаткові письмові пояснення відповідача та не оцінив наявність об`єктивної неможливості подання відповідачем доказів до суду першої, а не апеляційної інстанції. Копія додаткових пояснень позивачу не надсилалася.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги документи про доплату позивачу коштів за інтенсивність і матеріальної допомоги, оскільки це не стосувалося обставин справи.

У додатку до Генеральної угоди про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2016-2017 роки від 23 серпня 2016 року визначено Перелік і розміри доплат та надбавок до тарифних ставок, окладів і посадових окладів працівників підприємств, установ і організацій, що мають міжгалузевий характер (крім бюджетної сфери), для встановлення у галузевих, територіальних угодах або колективних договорах. У цьому додатку зазначено, що: за суміщення професій (посад) доплата одному працівнику не обмежується максимальним розміром і встановлюється в межах економії фонду заробітної плати за тарифною ставкою і окладом суміщуваної посади працівника; за інтенсивність праці - до 12 % тарифної ставки (окладу); за професійну майстерність - диференційовані надбавки до тарифних ставок виплачуються лише робітникам, а не спеціалістам.

На роботодавця покладений обов`язок узгодити умови колективного договору з законодавством. Заборонено вносити умови, які погіршують становище працівника, які є недійсними.

Роботодавець не може ухвалювати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені угодами, колективними договорами, в односторонньому порядку (частина четверта статті 97 КЗпП України).

Економія фонду оплати праці може утворюватися за рахунок, зокрема, наявних вакансій у штатному розписі. Отже, вакантна посада декларанта дозволяла забезпечити позивачу належну доплату за суміщення. Як відомо позивачу, відповідач вносив вільні кошти на депозит з метою отримання додаткового прибутку, отже, на виплату працівникам грошей мало вистачати.

Крім того, саме з 2015 року, коли нібито зменшується виробництво, на фабриці збільшується кількість працюючих, що також спростовує твердження відповідача про відсутність вільних коштів.

Апеляційний суд дійшов хибного висновку про обізнаність позивача з умовами виплати їй надбавки, оскільки відповідач всупереч чинному законодавству не довів до позивача умови оплати її праці. Крім того, неналежна виплата заробітної плати була підставою для звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

Помилковим є висновок апеляційного суду про те, що позивач обрала неналежний спосіб захисту, оскільки скасування наказу про зменшення розміру доплати і відновлення становища, яке існувало до порушення, вже неможливе, адже позивач вже працює на іншому підприємстві. Правильним у такому випадку є визнання судом неправомірною зміну відповідачем умов праці.

Посилання апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні на норми про сумісництво є неправильним, оскільки у цій справі мова йде про суміщення посад і позивач подавала заяву про допущену помилку у викладі обґрунтування позовних вимог, вказавши замість суміщення сумісництво.

Доказів того, що позивач мала виконувати роботу декларанта, отримуючи кошти за відпрацьований обсяг роботи, у матеріалах справи немає. Позивач у межах обов`язків декларанта готувала значний за обсягом перелік документів, а митне оформлення вимагає постійного щоденного контролю.

Позиції інших учасників

У вересні 2018 року відповідач засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивований тим, що апеляційний суд прийняв правомірне рішення.

Суд першої інстанції без зазначення підстав вказав, що у період з 01 жовтня 2013 року по 28 лютого 2015 року на користь позивача має бути стягнуто 50 % ставки декларанта, проте не зазначив, чому саме такий розмір має бути стягнутий. Щоб за місяць отримати 50 % ставки декларанта потрібно щодня відпрацьовувати 4 годи, виконуючи обов`язки декларанта. Якщо ж тривалість робочого часу не змінюється, то здійснюється доплата за інтенсивність. Суд же не досліджував протягом якого часу позивач щодня виконувала обов`язки декларанта, а також не врахував, що, виїжджаючи на митницю для виконання обов`язків декларанта, вона не виконувала обов`язки інженера охорони праці.

До 2015 року відсутній наказ про призначення позивачу доплати за виконання обов`язків декларанта. Проте суд не досліджував чи виконувала до 2015 року позивач фактично обов`язки декларанта та виконання таких обов`язків під час свого навчання та відпусток. Протягом цього часу виконувати обов`язки позивачу допомагали працівники фабрики.

За весь час позивач отримувала заробітну плату та доплати. Встановлення розміру доплати є виключною компетенцією позивача - виходячи з розміру фонду економії заробітної плати).


................
Перейти до повного тексту