ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 19/6
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Кушніра І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Дніпровської міської ради
на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2020 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Кощеєв І.М., судді Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Узор"
до Відкритого акціонерного товариства товарно-сировинна фірма "Дніпроелектромаш"
про визнання права власності на нежитлове приміщення
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Узор" (далі-позивач) просило визнати права власності на триповерхове нежитлове приміщення площею 1 905,7 кв.м із збудованою в підвалі котельнею площею 1 130, 00 кв.м. за адресою: вул. Каменська, 36 в м. Дніпропетровську (далі-нежитлове приміщення).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач добросовісно, відкрито та безперервно здійснював правомочності власника спірного майна за відповідний період, витратив великі матеріальні засоби для відновлення та проведення ремонтних робіт в будівлі та котельні, що призвело до збільшення балансової вартості цього майна, у зв`язку з чим, позивач є фактичним добросовісним власником зазначеного майна.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 (суддя Петренко І.В.), позов задоволено.
2.2. Свій висновок суд мотивував тим, що спірне майно знаходиться на балансі позивача тривалий час та з моменту оформлення передаточного балансу у позивача виникли правові підстави для визнання права власності на нежитлове приміщення.
2.3. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Дніпровська міська рада (далі-Рада), яка не є учасником справи, оскаржило його до суду апеляційної інстанції.
2.4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О., судді Березкіна О.В., Кузнецова І.Л.), рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 залишено без змін.
2.5. Постановою Верховного Суду від 21.01.2020 вказана постанова суду апеляційної інстанції скасована, а справу передано на новий розгляд до апеляційного суду.
2.6. Оскарженою ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2020 апеляційне провадження закрито.
2.7. Суд апеляційної інстанції, виходив з того, що права та інтереси Ради, яка не була залучена до участі у справі, рішенням суду першої інстанції не порушені та питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом не вирішувалися.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказане судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3.2. В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник посилається на те, що апеляційний суд порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки судом не було досліджено зібрані у справі докази. При цьому скаржник вказує на те, що визнання за позивачем права власності на нерухоме майно створює для Ради перешкоди у реалізації права користування та розпорядженням земельною ділянкою, яка знаходиться під цим майном.
4. Мотивувальна частина
4.1. Апеляційним судом встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 позов задоволено, визнано за позивачем право власності на нежитлове приміщення, з тих підстав, що з моменту оформлення передаточного балансу у позивача виникло право власності на нежитлове приміщення у розумінні вимог ст.334 ЦК України.
4.2. Звертаючись до апеляційного суду, Рада вказувала на те, що нежитлове приміщення розміщене на земельній ділянці, яка входить до складу земель міста, проте позивач правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомості не подав та для оформлення земельних правовідносин до Ради не звертався. При цьому скаржник посилався на те, що спірне нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці є самочинно збудованим, що створює перешкоди для Ради у реалізації права користування та розпорядження земельною ділянкою.
Отже, за доводами скаржника, позовні вимоги, та оскаржене у апеляційному порядку рішення, стосувались майнових прав та інтересів Ради в розрізі втручання у звичайну діяльність Ради, як головного розпорядника земель у місті та порушення її прав та охоронюваних законом інтересів.
4.3. Абзацом 2 частини другої та частини третьої статті 331 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
При цьому, необхідність прийняття закінчених будівництвом об`єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України обумовлена приписами частини 3 статті 18 Закону України "Про основи містобудування".
4.4. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 № 1243 "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів", яка була чинною на момент прийняття рішення місцевим господарським судом, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об`єктів нового будівництва.
Пунктом 27 наведеного Порядку визначено, що за результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, форма якого затверджується Мінрегіонбудом. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.
4.5. Приписами частини першої статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій", у редакції чинній на час прийняття рішення судом, визначено, що фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об`єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов`язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об`єкта містобудування.