Постанова
Іменем України
31 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 531/1402/18
провадження № 61-16757св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Пушкарьова Валентина Іванівна, на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2019 року у складі судді Попова М. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у складі колегії суддів:Пікуля В. П., Одринської Т. В., Карпушина Г. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 17 травня 1991 року між ним та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний 03 липня 2007 року. Під час шлюбу у сторін народилися діти: дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . У свідоцтвах про народження дітей він зазначений батьком.
Вказував на те, що у липні 2018 року йому стало відомо, що він не є біологічним батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується експертним висновком від 19 липня 2018 року.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив виключити з актового запису актів громадянського стану про народження від 21 серпня 2001 року № 101, складеного відділом реєстрації актів громадянського стану Карлівського районного управління юстиції Полтавської області, відомості про нього як про батька дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про оспорювання батьківства щодо ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження від 21 серпня 2001 року лише у вересні 2018 року, тобто із пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 56 КпШС України.
Також суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів позовних вимог та не надав належних і достовірних доказів на підтвердження того, що він не є біологічним батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, а наданий ним експертний висновок від 19 липня 2018 року не є таким доказом.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено, а саме: відмовлено у задоволенні позову за недоведеністю.
Змінюючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову за недоведеністю, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції помилково посилався як на підставу відмови у позові на пропуск позивачем строку оспорення запису у книзі записів народжень, який передбачений частиною першою статті 56 КпШС України, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а тому позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з підстав їх недоведеності, а не з підстав пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні його позовних вимог, не врахували, що його позовні вимоги підтверджуються експертним висновком від 19 липня 2018 року, який є належним та допустимим доказом та не досліджувався судами.
Також вказував на те, що у судовому засіданні суду першої інстанції його адвокат заявляв усне клопотання про призначення повторної генетичної експертизи, яке не задоволено судом.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вказувала на те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що наданий позивачем експертний висновок від 19 липня 2018 року не є належним та допустимим доказом, оскільки при проведенні вказаної експертизи порушено визначений законом порядок відбору зразків для її проведення, про що зазначено у вказаному висновку, а тому цей висновок не має юридичної сили.
При цьому під час розгляду справи позивач та його представник не заявляли клопотання про призначення судово-генетичної експертизи.
Зазначала, що позивач оспорює батьківство з метою уникнення відповідальності за несплату аліментів на дитину, заборгованість яких становить 56 000,00 грн.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 травня 1991 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний 03 липня 2007 року.
Під час шлюбу сторін, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3, народився ОСОБА_4
Актовий запис в книзі записів громадянського стану про народження ОСОБА_4 зроблено 21 серпня 2001 року, батьком зазначено ОСОБА_1, матір`ю - ОСОБА_2 .
Згідно з експертним висновком про біологічне батьківство № MG18-50192/С1F1, складеним 19 липня 2018 року фахівцями ТОВ "Медікал Геномікс Україна 2000", вірогідність батьківства ОСОБА_6 відносно ОСОБА_4 визначено як 0 %. У висновку зазначено, що зразки ДНК, при аналізі яких були отримані вищевказані дані, не були отримані у відповідності із встановленою юридичною процедурою для надання результатів ДНК аналізу до судових інстанцій. У зв`язку з цим результати проведеного дослідження можуть не мати силу під час судового розгляду та надаються виключно для інформації.
Також судами установлено, що позивач та його представник у порядку, визначеному ЦПК України, не заявляли суду як першої, так і апеляційної інстанцій клопотання про призначення судово-генетичної експертизи (в тому числі додаткової чи повторної).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.