Постанова
Іменем України
25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 520/9216/17
провадження № 61-20090св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири у порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння, і, уточнивши позов у вересні 2018 року, просив: визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та витребувати Ѕ частину спірної квартири у набувача ОСОБА_2 .
Позов обґрунтовано тим, що 30 січня 1991 року між ним та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. 11 липня 2005 року, в період шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . 21 серпня 2007 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано. 08 січня 2008 року квартиру АДРЕСА_2 продано. 08 січня 2008 року на підставі договору купівлі - продажу, ОСОБА_4 придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
19 листопада 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2012 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 28 квітня 2014 року встановлено факт, що позивач і ОСОБА_4 після розірвання шлюбу мешкали разом як одна родина з вересня 2007 року по 02 травня 2011 року, а квартира АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності за позивачем визнано право власності на Ѕ частину спірної квартири.
Згідно з повідомленням Третьої Одеської державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_4 спадкова справа не заводилася.
Посилаючись на те, що після смерті ОСОБА_4 він є єдиним спадкоємцем за законом, який фактично прийняв спадщину, оскільки мешкав зі спадкодавцем ОСОБА_4, утримував її та займався її похованням, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
На судовому засіданні Київського районного суду м. Одеси 18 травня 2018 року до участі у справі в якості третьої особи залучено ОСОБА_3 .
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 2 655,00 грн. У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки спірне нерухоме майно - Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 вибуло з власності ОСОБА_4 поза її волею (на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2011 року, яким визнано право власності на вказану квартиру за ОСОБА_3 ), яке в подальшому скасовано, тобто ОСОБА_3 право власності на спірну квартиру набуто незаконно, внаслідок чого остання не мала права відчужувати спірну квартиру на користь ОСОБА_2, що в свою чергу є порушенням прав та інтересів власників квартири, поза волею яких вибуло з власності спірне майно. Право власності на Ѕ частину цієї квартири визнано за ОСОБА_1 на підставі судового рішення у справі № 2-5934/11, а інша Ѕ частина є спадковим майном після смерті ОСОБА_4, право на яку в порядку спадкування має позивач.
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення суду Київського районного суду м. Одеси від 11 січня 2019 року скасовано. Відмовлено ОСОБА_1 у позові до ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та витребування Ѕ частину квартири у набувача ОСОБА_2 .
Апеляційний суд не погодився із судом першої інстанції, який, вирішуючи вимоги про визнання права власності на частину нерухомого майна у порядку спадкування за законом, виходив з того, що належним відповідачем за цими позовними вимогами є ОСОБА_2, оскільки належними відповідачами за позовними вимогами ОСОБА_1 про визнання права власності на частину нерухомого майна у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 є спадкоємці за законом ОСОБА_4, визначені у статтях 1261-1275 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а у разі неприйняття ними спадщини і визнання її відумерлою - орган місцевого самоврядування.
ОСОБА_2 не є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4, а тому вона, на думку колегії апеляційного суду, є неналежним відповідачем за вимогами ОСОБА_1 про визнання права власності на частину нерухомого майна у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на обставини справи та норми ЦК України, зазначає, що предметом спору у цій справі є правовідносини, які виникають із права власності на речі, тому вони не є такими, що невідривно пов`язані з особистістю і відповідно допускають правонаступництво. Єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4, який фактично прийняв спадщину, але не оформив свідоцтво про право на спадщину є ОСОБА_1, тобто він мав отримати ще Ѕ частину квартири, яка належала померлій на праві власності. Позивач відповідно до приписів частини третьої статті 1268 ЦК України фактично прийняв спадщину, адже на момент смерті мешкав разом з ОСОБА_4, утримував її та одноособово займався її похованням. До Третьої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ніхто не звертався, спадкова справа не відкривалась, до судових засідань ОСОБА_3 жодного разу не з`являлась.
Спірна квартира має власника - ОСОБА_2 і саме вона, на думку заявника, є належним відповідачем, судом першої інстанції правильно встановлені правові відносини та вірно застосовані норми матеріального права у справі. Ѕ частина спірної квартири, на яку ОСОБА_3 не набула належним чином право власності та здійснила відчуження ОСОБА_2, є власністю ОСОБА_4 та входить до складу спадщини, яка залишилась після її смерті, право на яку в порядку спадкування за законом має позивач.
Від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями провадження № 61-20090ск19 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із Київського районного суду м. Одеси, встановлено особам, які беруть участь у справі, строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судамистановлено, що з 30 січня 1991 року по 21 серпня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі.
08 січня 2008 року на підставі договору купівлі - продажу ОСОБА_4 придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
З 04 квітня 2008 року ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
10 травня 2011 року ОСОБА_5 подала до нотаріальної контори заяву про відмову від частки спадщини після смерті матері ОСОБА_4 на користь онуки спадкодавця ОСОБА_3 .
За повідомленням Третьої Одеської державної нотаріальної контори від 28 грудня 2011 року спадкова справа після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, не заводилась.
19 листопада 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2012 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову про встановлення факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 та визнання за нею права власності на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 28 квітня 2014 року у справі № 2-5934/11 встановлено факт мешкання однією сім`єю ОСОБА_1 і ОСОБА_4 з вересня 2007 року по 02 травня 2011 року; визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_4 ; за ОСОБА_1 визнано право власності на Ѕ частину спірної квартири; у ОСОБА_2 витребувано Ѕ частину спірної квартири.