Постанова
Іменем України
27 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 344/303/16-ц
провадження № 61-42697св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратура Івано-Франківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 травня
2018 року у складі судді Татарінової О. А. та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2018 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Горейко М. Д., Ясеновенко Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю прокуратури.
Позовна заява мотивована тим, що протягом багатьох років не було вжито жодних заходів щодо забезпечення законності виконавчого провадження щодо виконання вироку від 24 листопада 1997 року Івано-Франківського обласного суду, який стягнув, зокрема, з ОСОБА_2 на користь позивача 65 625,00 грн як відшкодування матеріальної шкоди та 3 000,00 грн як відшкодування моральної шкоди (далі - вирок).
ОСОБА_1 просив стягнути з Держави України в особі ДКС України на його користь 50 000,00 грн моральної шкоди, заподіяної незаконною бездіяльністю прокуратури.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 02 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які би вказували на наявність фактів завдання йому моральної шкоди, протиправності відповідних дій відповідачів і причинного зв`язку між зазначеними фактами та негативними наслідками, які настали; позивач пов`язує факт завдання йому моральної шкоди з неналежним реагуванням на його звернення та незгодою зі змістом відповідей прокуратури, які не свідчать про беззаперечне завдання позивачеві моральної шкоди та які можна перевірити й оскаржити у встановленому законом порядку.
Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня
2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 02 травня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та вказав, що постановлене у даній справі рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
16 серпня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить:
- передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду;
- скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 травня 2018 рокута постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2018 року, ухвалити нове, яким його позов задовольнити повністю або справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд іншим "законним" складом суду;
Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Мотивує касаційну скаргу так:
- суди першої й апеляційної інстанцій неправомірно вважали недоведеним факт заподіяння моральної шкоди позивачеві внаслідок протиправної бездіяльності прокуратури;
- заявлена вимога безпосередньо відповідає предметній юрисдикції, передбаченій у статті 19 ЦПК України;
- у позивача відсутній публічно-правовий спір з прокуратурою;
- позивач має право вибору, до якого суду звертатись, зокрема до адміністративного з вимогами щодо визнання діянь чи рішень незаконними та щодо відшкодування без будь-яких зобов`язальних вимог, або до цивільного з єдиною вимогою - про стягнення відшкодування заподіяної незаконними діями чи рішеннями майнової або моральної шкоди;
- існує юрисдикційний спір, який виник через порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції та полягає у "нав`язаному" прокуратурою судам способі відмови у задоволенні позову за відсутністю попередніх рішень адміністративних судів.
Доводи інших учасників справи
10 жовтня 2018 року прокуратура Івано-Франківської області через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2018 року залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, таким що постановлені у відповідності до норм матеріального та процесуального права із врахуванням всіх обставин справи.
Позивачем не було надано доказів, які б свідчили про незаконність дій чи бездіяльність відповідача, в тому числі прийняття незаконного рішення. Також не надано належних і допустимих доказів, які б вказували на заподіяння моральної шкоди позивачу та не доведено самого факту заподіяння такої шкоди, як і протиправності відповідних дій посадових осіб органів прокуратури Івано-Франківської області.
Вважає, що суди дійшли до обґрунтованого переконання про безпідставність вимог позивача та про відмову у стягненні моральної шкоди
Рух касаційної скарги та матеріалів справи у суді касаційної інстанції
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, касаційну скаргу 21 серпня 2018 року передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи
№ 344/303/16-ц з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
23 жовтня 2018 року матеріали цивільної справи № 344/303/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу № 344/303/16-ц 23 жовтня 2018 року передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвало Верховного Суду від 10 квітня 2019 року справу № 344/303/16-ц передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала мотивована тим, що оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, справа № 344/303/16-ц, відповідно до правил частини шостої статті 403 ЦПК України, в редакції, чинній на час постановлення ухвали.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 травня 2018 рокута постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2018 року повернуто на розгляд відповідній колегії Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована відсутністю підстав для прийняття справи для продовження розгляду у Великій Палаті Верховного Суду, а тому відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали) підлягає поверненню відповідній колегії для розгляду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу № 344/303/16-ц 14 червня 2019 року передано судді-доповідачу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня
2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла
до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що вироком Івано-Франківського обласного суду від 24 листопада 1997 року ОСОБА_2 було визнано винним та покарано на 8 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією всього належного йому майна, а також було стягнуто в користь ОСОБА_1 - 65 625,00 грн майнової та
3 000,00 грн моральної шкоди.
Встановлено, що вирок Івано-Франківського обласного суду від 24 листопада 1997 року щодо стягнення в користь ОСОБА_1 - 65 625,00 грн майнової та
3 000,00 грн моральної шкоди є невиконаним.
Неодноразові звернення позивача до правоохоронних органів з приводу тривалого невиконання вироку Івано-Франківського обласного суду
від 24 листопада 1997 року щодо стягнення в користь ОСОБА_1 -
65 625,00 грн майнової та 3 000,00 грн моральної шкоди залишилися без результатними.
Вирішуючи спір та, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які би вказували на наявність фактів завдання йому моральної шкоди, протиправності відповідних дій відповідачів і причинного зв`язку між зазначеними фактами та негативними наслідками, які настали.
Проте з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
При визначенні розміру компенсації моральної шкоди суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Право на судовий захист гарантується Конституцією України (статті 8, 56, 129-1), міжнародними договорами України і включає, у тому числі, і право на виконання судового рішення у розумний строк, яке реалізується за допомогою створення державою умов і забезпечення виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України, пункт перший статті 6 Конвенції).
Конституція України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Ці положення також відображені у статтях 1, 11 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", із уточненням щодо кола осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об`єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.