ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 1340/4056/18
адміністративне провадження № К/9901/33848/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про виплату заробітної плати, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 (суддя - Лунь З. І.) і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 (колегія суддів у складі: Улицького В. З., Довгої О. І., Запотічного І. І.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДМС України у Львівській області), в якому, із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 50 641,39 грн, моральну шкоду в сумі 20 000,00 грн та судові витрати.
Позовні вимоги мотивовано тим, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі № 813/3603/17 в частині задоволення позовних вимог скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДМС України у Львівській області від 20.11.2017 № 423-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМС України у Львівській області з 21.11.2017. Стягнуто з ГУ ДМС України у Львівській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 28 002,48 грн. Позивач вважає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі № 813/3603/17 підлягало негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на рівнозначній посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМС України у Львівській області. Вважає, що наказ відповідача від 16.04.2018 не свідчить про виконання судового рішення, оскільки згідно з цим наказом його поновлено не на рівнозначній посаді, а на останній, з якої його звільнили. Також вважає, що згідно з статтею 236 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь час невиконання рішення суду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 04.02.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019, позов задовольнив частково: стягнув з ГУ ДМС України у Львівській області на користь ОСОБА_1 8591,00 грн за час затримки виконання рішення суду з 21.03.2018 по 15.04.2018. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Судові рішення мотивовано тим, що невиконання відповідачем рішення суду, що підлягало негайному виконанню, призвело до порушення охоронюваних трудовим законодавством прав ОСОБА_1, захист яких можливий, зокрема, шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки виконання такого рішення. При цьому, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 21.03.2018 до 15.04.2018 становить 8591,67 грн, оскільки рішення суду від 20.03.2018 по справі № 813/3603/17 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано 16.04.2018 шляхом видачі наказу № 136-к/тр. Крім того, суди дійшли висновку, що позивачем не доведено, що бездіяльністю відповідача щодо не проведення своєчасно з ним відповідних розрахунків, йому було заподіяно моральну шкоду, а саме: не надано належних пояснень доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо. При цьому, суди зазначають, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовна вимога про відшкодування позивачу моральної шкоди у зв`язку із бездіяльністю відповідача задоволенню не підлягає.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Доводи касаційної скарги аналогічні викладеним у апеляційній скарзі.
Позиція інших учасників справи
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.01.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 01.09.2020 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду в попередньому судовому засіданні.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі № 813/3603/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії дисциплінарної комісії ГУ ДМСУ у Львівській області щодо надання висновку від 12.07.2017 № 31 та пропозиції стосовно звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ ДМС України у Львівській області від 20.11.2017 № 423-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області з 20.03.2018 з урахуванням положення про відділ та функціональних обов`язків начальника. Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області звернено до негайного виконання. В решті позовних вимог відмовлено.
Наказом ГУ ДМС у Львівській області від 16.04.2018 № 136-к/тр ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області з 20.03.2018.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 у справі № 813/3603/17 в частині задоволення позовних вимог скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДМС України у Львівській області від 20.11.2017 № 423-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМС України у Львівській області з 21.11.2017. Стягнуто з ГУ ДМС України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 28 002,48 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанова суду набрала законної сили 12.07.2018.
Наказом ГУ ДМС у Львівській області від 14.08.2018 № 355-к/тр ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМСУ у Львівській області з 21.11.2017 на підставі рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 у справі № 876/3493/18.
Таким чином, позивач вважає, що період затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі включає 109 робочих днів та починається з наступного дня після винесення постанови Львівського окружного адміністративного суду, а саме з 21.03.2018 по дату, що передує його поновленню на роботі 28.08.2018.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За приписами частини другої статті 14 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Згідно з частиною сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України унесені зміни.
Водночас пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.