Постанова
Іменем України
27 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 127/10266/19
Провадження№ 51-2412 км 20
ВерховнийСуд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого- КравченкаС.І.,
суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,
присекретарі ІгнатенкуЮ.В.,
за участю прокурора Чабанюк Т.В.
розглянув у судовомузасіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019020020000248 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Уяринці Тиврівського району Вінницької області, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Липовецького районного суду Вінницької області від 9 листопада 2018 року за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 277 КК України, із застосуванням ч.ч. 1, 4 ст. 70 КК України, на 3 місяці арешту, із самостійним виконанням вироку Тиврівського районного суду Вінницької області від 9 жовтня 2018 року за ч. 1 ст. 277, ч. 2 ст. 185 КК України, із застосуванням ч.ч. 1, 4 ст.70 КК України, на 4 роки 10 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України, звільненого від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 358 та ч. 4 ст. 358 КК України,
за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 6 листопада 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Цим же вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 358 КК України до штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
На підставі ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК України, за сукупністю вироків, шляхом приєднання невідбутої частини покарання за вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 9 жовтня 2018 року до призначеного покарання ОСОБА_1 остаточно призначено покарання 4 роки 10 місяців позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України; зі сплатою штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. Кожне із зазначених покарань постановлено виконувати самостійно.
Іспитовий строк ухвалено рахувати з моменту проголошення вироку Тиврівського районного суду Вінницької області від 9 жовтня 2018 року.
Строк відбуття кримінального покарання у виді штрафу рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Арешт, накладений на посвідчення водія серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 1 лютого 2020 року, скасовано.
Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у провадженні.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2020 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 6 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання за правилами ч. 4 ст. 71 КК України змінено.
До призначеного покарання за даним вироком суду ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, на підставі ч. 4 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК України, повністю приєднано невідбуте покарання за вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 9 жовтня 2018 року у виді 4 років 10 місяців позбавлення волі, зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, з іспитовим строком 3 роки, з покладанням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, та покарання у виді арешту на строк 3 місяці за вироком Липовецького районного суду Вінницької області від 9 листопада 2018 року.
У зв`язку з повним відбуттям ОСОБА_1 покарання у виді 3 місяців арешту, ухвалено звільнити його від подальшого відбування арешту.
Остаточне покарання за даним вироком суду у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, та покарання за попереднім вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 9 жовтня 2018 року у виді 4 років 10 місяців позбавлення волі із застосуванням статей 75, 76 КК України ухвалено допустити до самостійного виконання.
В решті вирок суду залишено без змін.
За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він не здавши відповідні іспити для отримання посвідчення водія, достовірно знаючи, що посвідчення водія серії НОМЕР_1, є підробленим, зокрема, бланк посвідчення водія не відповідає зразкам, що перебувають в офіційному обігу на території України, реквізити бланку посвідчення водія нанесені за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень, використовував зазначений документ. Так, 30 січня 2019 року, приблизно о 2 годині, неподалік будинку № 7 по вул. Лебединського в м. Вінниці, керуючи автомобілем марки "Рено-кенго", д.н.з. НОМЕР_2 ., ОСОБА_1 , умисно, з метою уникнення відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на вимогу працівників патрульної поліції, відповідно до ст. 32 Закону України "Про Національну поліцію" пред`явив посвідчення водія серії НОМЕР_1, видане на ім`я ОСОБА_1 .
Також, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в організації підробки офіційного документу, а саме посвідчення водія, за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження.
Так, ОСОБА_1, у невстановлений спосіб, з невстановленою слідством особою, у квітні 2017 року, домовився про умови виготовлення підробленого посвідчення на своє ім`я та в подальшому при особистій зустрічі в м. Київ, надав вказаній невстановленій особі власне фото, свої анкетні дані, а також здійснив фінансування виготовлення підробленого посвідчення водія на суму 500 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ було еквівалентно 13 427 гривень, надавши їх особисто невстановленій слідством особі.
У подальшому, продовжуючи спілкування з невстановленою особою, ОСОБА_1 контролював стан виготовлення підробленого посвідчення та через декілька тижнів, точної дати слідством не встановлено, під час особистої зустрічі в м. Київ отримав від невстановленої особи підроблене посвідчення водія з серійним номером НОМЕР_1 на його ім`я.
Відповідно до висновку судово-технічної експертизи документів № 49 від 11 березня 2019 року бланк посвідчення водія не відповідає зразкам, що перебувають в офіційному обігу на території України, реквізити бланку посвідчення водія нанесені за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень, містять ознаки підробки.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. Просить призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставності виправдання місцевим судом ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України, обґрунтованих відповідей на них не надав. Вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, оскільки він неодноразово судимий, злочин вчинив в період іспитового строку та вже відбував реальне покарання у виді арешту. Зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував ст. 71 КК України при зміні вироку місцевого суду в частині призначення покарання. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 404, 413, 414, 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу, просила її задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За змістом норми ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, обґрунтованим - є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК України.
Поряд із зазначеним, відповідно до норм ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Крім того при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Тобто, суд апеляційної інстанції повинен перевірити та проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, співставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен з них обґрунтовану відповідь.
Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка зобов`язана перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.
Однак, цих вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції при перегляді вироку місцевого суду не дотримався.
Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор, не погоджуючись з вироком суду першої інстанції в частині виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України подав апеляційну скаргу у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. У тому числі, зазначав про неповноту розгляду та надану невірну оцінку доказам. Просив внести зміни щодо призначення покарання відповідно до вимог ч. 4 ст. 71, ст. 72 КК України.
Як вбачається із матеріалів провадження, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 про отримання посвідчення водія з порушенням встановленої чинним законодавством України процедури був обізнаний, незважаючи на що здійснював використання зазначеного посвідчення водія, тобто, факт підробки посвідчення водія серії НОМЕР_1, виданого на ім`я ОСОБА_1, не оспорювався.
Здійснюючи судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до вимог ч. 1 ст. 22, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст.337 КПК України, оцінюючи досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено винуватість ОСОБА_1 у вчиненні організації підроблення посвідчення, яке видається установою, і яке надає права, з метою його використання підроблювачем, за попередньою змовою групою осіб. Зазначений висновок обґрунтував тим, що всупереч імперативній вимозі ч. 1 ст. 92 КПК України на виконання вимог п. 1 ч.1 ст. 91 КПК України, тобто, доказуванню події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), остання органами досудового розслідування виконана не була. Як наслідок, відповідно до п.3 ч. 1 ст. 373 КПК України, дійшов до висновку про виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України.