| |
|
|
Постанова
Іменем України
27 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 678/596/18
провадження № 51-1550км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Могильного О. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Гошовської Ю. М.,
виправданого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника Макарова В. М. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017240010005231, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України,
за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_2 та її представника Бригиди В. В. на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 вересня 2018 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 вересня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, і виправдано.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, за наступних обставин.
Так, ОСОБА_1 19 липня 2017 року близько 17:00, перебуваючи біля входу на територію домоволодіння АДРЕСА_1, під час врегулювання ним конфлікту, який виник між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а надалі - між останнім та ОСОБА_1, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дії, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння шкоди здоров`ю потерпілого, але легковажно розраховуючи на її відвернення, проявляючи самовпевненість щодо тяжкості наслідків спричиненої шкоди, стоячи обличчям до ОСОБА_4, який перебував у стані алкогольного сп`яніння, несподівано для останнього обома руками із силою штовхнув його в груди. У результаті цього потерпілий втратив рівновагу та впав на спину, вдарившись задньою поверхнею тулуба та тім`яною ділянкою голови об асфальтобетонне покриття, внаслідок чого отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у лікарні.
У результаті розгляду кримінального провадження місцевий суд виправдав ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 119 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 на момент заподіяння тілесних ушкоджень діяв у стані необхідної оборони, оскільки зазнав протиправного посягання з боку потерпілого, що відповідно до ст. 36 КК України виключає кримінальну відповідальність.
Не погоджуючись із виправдувальним вироком, прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та представник потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_5 - Мариняк М. В. оскаржили його до апеляційного суду.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 24 грудня 2019 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2 та її представник Бригида В. В., посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, потерпіла та її представник зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що досліджені в судовому засіданні докази не доводять винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Також зазначені особи вказують на те, що суд першої інстанції неправильно застосував вимоги ст. 36 КК України, оскільки з огляду на обставини провадження ОСОБА_1 не мав підстав для застосування необхідної оборони. Суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на допущені місцевим судом порушення і всупереч вимогам процесуального закону під час апеляційного провадження, а саме 06 грудня 2019 року, здійснив дослідження доказів та допит свідків без участі потерпілої ОСОБА_2 та її представника Мариняка М. В.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Захисник Макаров В. М., а також виправданий ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність доводів потерпілої ОСОБА_2 та її представника Мариняка М. В., кожен окремо просили касаційну скаргу останніх залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги і вважала, що ухвалені судові рішення у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 є законним та обґрунтованими.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення злочину, встановлених судом.
Частинами 1, 2 ст. 2 КК України передбачено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вини не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України суд ухвалює виправдувальний вирок у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
Судом першої інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано, про що свідчить нижченаведене.
Так, під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, та про те, що останній перебував у стані необхідної оборони, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 .