Постанова
Іменем України
26 серпня 2020 року
місто Київ
справа № 624/606/16-ц
провадження № 61-1467св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Лідовця Р. А., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство імені Щорса,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуПриватного сільськогосподарського підприємства імені Щорса на рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року у складі судді Куст Н. М. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року у складі суддів: Кружиліної О. А., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у серпні 2016 звернулася до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства імені Щорса (далі - ПСП ім. Щорса), просила визнати недійсним договір оренди землі від 01 лютого 2007 року № 125, зареєстрований у Кегичівському відділі Харківської філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 лютого 2008 року за № 040869600079, укладений між ОСОБА_1 та ПСП ім. Щорса; зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6, 3480 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, кадастровий номер 6323183700:10:003:0054, та належить ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку, серії Р2 № 769184, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 151; стягнути з відповідача судові витрати, сплачені за подання позову.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що вона є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6, 3480 га, кадастровий номер 6323183700:10:003:0054, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії Р2 № 769184, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 151, виданого Павлівською сільською радою народних депутатів Кегичівського району Харківської області 05 липня 2002 року.
У червні 2016 року позивач дізналася про наявність та ознайомилася з договором оренди землі від 01 лютого 2007 року № 125. ОСОБА_1 стверджувала, що зазначений договір, на підставі якого відповідач користується земельною ділянкою, що не підписувала, що свідчить про відсутність наміру його укладення, не відповідає волі позивача та порушує її права як власника.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Відповідач заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, застосувати позовну давність до спірних правовідносин.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 01 лютого 2007 року № 125, зареєстрований у Кегичівському відділі Харківської філії ДП Центр ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 лютого 2008 року за №040869600079, укладений між ОСОБА_1 та ПСП ім. Щорса. Зобов`язано ПСП ім. Щорса повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6, 3480 га, кадастровий номер 6323183700:10:003:0054, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії Р2 № 769184, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 151. Стягнуто з ПСП ім. Щорса на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 102, 40 грн, на проведення почеркознавчої експертизи - 8 473, 60 грн, разом у сумі 9 576, 00 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що оспорюваний договір укладений без волевиявлення позивача. Та обставина, що позивач отримувала плату за користування землею, відбувалась у подальшому і не може впливати на подію укладення, яка мала місце раніше, та підтвердити наявність волевиявлення на укладення договору у минулому. Судом з`ясовуються підстави недійсності правочину, які існували на час укладення спірного договору, а оплата відноситься до стадії виконання договору. Факт отримання позивачем плати за користування землею не може свідчити про погодження з умовами укладеного раніше договору, не спростовує висновку суду про недійсність договору і не створює для нього правових наслідків. Такий висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.
Позивач дізналася про те, що її право порушене, саме в червні 2016 року, коли отримала з відділу Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області копію договору оренди землі, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. З огляду на те, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи позивач не підписувала оскаржуваний договір, є підстави вважати моментом, коли позивач дізналася про порушення її права саме момент отримання та ознайомлення із договором оренди землі, що є предметом цього спору. Тому суд не встановив підстав вважати пропущеним строк позовної давності.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПСП ім. Щорса відхилено. Рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що подальші, після укладення договору, дії позивача свідчать про наступне схвалення ним договору оренди землі та його умов правового значення не мають та висновків суду першої інстанції щодо визнання договору недійсним, з урахуванням висновку судово-почеркознавчої експертизи, не спростовують.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПСП ім. Щорса просить скасувати рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що судом порушено порядок призначення судової експертизи у справі, не враховано питання на вирішення експерту, запропоновані відповідачем, а також необґрунтовано відхилено клопотання про призначення додаткової експертизи у справі. Судами необґрунтовано також відхилено пояснення свідка щодо того, що оскаржуваний договір підписаний чоловіком позивача та вона знала про існування такого договору, безпідставно не допитано як свідка ОСОБА_2 . Судом не надано оцінку тому, що члени сім`ї позивача мали право підпису оспорюваного договору. Суд обмежився констатацією лише одного з елементів - виконання підпису іншою особою, і не звернув уваги на наявність інших обставин, що підтверджують дійсне суб`єктивне волевиявлення позивача (прийняття проекту договору для підписання, усвідомлення та згода на його підписання членом сім`ї позивача, обізнаність про існування договору, тривале отримання орендної плати особисто). Судом, на переконання заявника, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють застосування позовної давності, а також помилково застосовано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у січні 2018 року подала до Верховного Суду заяву про відмову від позову та закриття провадження у справі, проте така заява згодом була відкликана позивачем. Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів") заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Матеріали касаційного провадження передані до Верховного Суду у грудні 2017 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6, 3480 га, кадастровий номер 6323183700:10:003:0054, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р2 № 769184, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 151, виданого Павлівською сільською радою народних депутатів Кегичівського району Харківської області 05 липня 2002 року.
01 лютого 2007 року укладено договір оренди землі № 125, відповідно до умов якого ОСОБА_1 як орендодавець надає, а ПСП ім. Щорса як орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 6, 3480 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.
Зазначений договір був зареєстрований у Кегичівському відділі Харківської філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 лютого 2008 року № 040869600079.
Висновком судово-почеркознавчої експертизи № 9316/11455, складеним 30 червня 2017 року експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені засл. проф. М. С. Бокаріуса, встановлено, що підписи в договорі оренди землі від 01 лютого 2017 року № 125, акті приймання-передачі земельної ділянки від 01 лютого 2017 року № 0125 виконані рукописним способом не ОСОБА_1, а іншою особою.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 207 ЦК України встановлені загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.