Постанова
Іменем України
27 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 419/2304/18
провадження № 61-7783св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна Казначейська служба України,
розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шляхтіної Анастасії Сергіївни на постанову Луганського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Лозко Ю. П., Карташова О. Ю., та касаційну скаргуКабінету Міністрів України в особі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 11 березня 2019 року у складі судді Іванової О. М. та постанову Луганського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Лозко Ю. П., Карташова О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої в результаті вчинення терористичних актів під час проведення антитерористичної операції в м. Щастя Луганської області, у загальному розмірі 2 000 000,00 грн.
На обгрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору міни квартир серія ААР № 885539 від 15 лютого 1999 року.
Ця квартира була єдиним об`єктом нерухомої власності, що належала йому і використовувалася ним для постійного проживання. В квартирі знаходилося все його майно.
14 січня 2015 року о 15 годині 35 хвилин в результаті вчинення терористичного акту під час проведення антитерористичної операції в м. Щастя вказана квартира була пошкоджена снарядами.
В результаті влучення снарядів в цей будинок та персонально в квартиру позивача були пошкоджені 4 (чотири) вікна, знищена зовнішня стіна, пошкоджені міжкімнатні стіни, міжкімнатні двері, знищені вхідні двері, пошкоджена стеля у всій квартирі, пошкоджена долівка у всій квартирі, зруйнована система опалення, знищений дах всього будинку. Крім того були пошкоджені особисті речі, меблі та побутова техніка.
Внаслідок цього квартира має нежилий стан, потребує капітального ремонту і не може на даний час використовуватися позивачем для подальшого проживання в ній, тому позивач був змушений покинути власний будинок і на даний час проживає у родичів.
Стосовно факту руйнування вищевказаної квартири позивач звернувся з заявою про кримінальне правопорушення до Служби безпеки України. Заяву про кримінальне правопорушення було прийнято і зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань від 09 січня 2015 року о 08:21:23 № 12015130500000018, відповідно до матеріалів якого шкода завдану позивачу внаслідок терористичного акту.
На час звернення до суду державою Україною позивачу не було надано іншого житла, шкоду за руйнування квартири та пошкодження іншого майна не відшкодовано.
З посиланням в обґрунтування правових підстав позову на вимоги статті 41 Конституції України, абзац 3, 19 частини першої статті 1, статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", статей 22, 319, 321, 1177 ЦК України, пункту 24 статті 2 Кодексу Цивільного захисту України, пункту 4 статті 5, статті 6, частини 2 статті 17, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважає, що оскільки період заподіяння шкоди майну позивача відповідає періоду проведення АТО, а місце заподіяння такої шкоди - місцю проведення антитерористичної операції, саме державу винною відшкодувати йому завдану майнову шкоду, яка з урахуванням визначеного КЦЗН України механізму розміру відшкодування завданої громадянам терористичним актом шкоди, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2017 року № 291 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України", яким показник опосередкованої вартості спорудження житла (розрахований станом на 01 жовтня 2017 року) в Донецькій області становить за 1 м2 загальної площі квартир, будинку (з урахуванням ПДВ) 11 310,00 грн, в Луганській області становить за 1 м2 загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), 10 329,00 грн, становить 1 000 000,00 грн як середню вартість звичайної квартири в м. Щастя.
Крім матеріальної шкоди позивачу була заподіяна і моральна шкода, яка полягає у зруйнуванні будинку позивача, позбавлення його житла, вимушеності позивача істотно змінити спосіб життя та переїзду зі свого житла в орендоване, знаходження у стані постійного стресу та нервозності, порушення сну через постійне хвилювання, погіршення зору, отримання хронічної хвороби - позивач знаходиться на обліку в лікарні як хворий гіпертонією 2 ступеню, яку позивач оцінює в 1 000 000,00 грн.
Вказану матеріальну та моральну шкоду позивач просив стягнути з Держави в особі Кабінету Міністрів України на свою користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 11 березня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджену квартиру, у розмірі 695 141,70 грн.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що належна позивачу на праві власності квартира 14 січня 2015 року зазнала пошкоджень під час проведення АТО та у результаті її проведення, що є загальновідомим фактом, унаслідок чого позивачу завдано збитки, за заподіяння яких повинна відповідати держава незалежно від її вини. У зв`язку із чим відповідно до статті 19 Закону України "Про боротьбу із тероризмом" та статті 86 Кодексу цивільного захисту України позивач має право на відшкодування шкоди, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Не погодившись і з цим рішенням, Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України подала до суду апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Луганського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року апеляційну скаргу Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України задоволено частково.
Рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 11 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким позов задоволено частково.
Стягнуто з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 120 000,00 грн.
В задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу із тероризмом" та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними. Разом з тим вказав, що позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У травні 2020 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв`язку від представника ОСОБА_1 - адвоката Шляхтіної А. С. надійшла касаційна скарга на постанову Луганського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції оскаржувану постанову змінити та задовольнити позов в повному обсязі.
У травні 2020 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв`язку від Східного міжрегіонального управління Міністрерства юстиції (м. Харків), яке діє від імені Кабінету Міністрів України,надійшла касаційна скарга на рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 11 березня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційні скарги мотивовані тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
15 червня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), яке діє від імені Кабінету Міністрів України, надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шляхтіної А. С., в якому заявник просить суд у задоволенні вказаної касаційної скарги відмовити.
17 червня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Шляхтіної А. С. надійшов відзив на касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), яке діє від імені Кабінету Міністрів України, у якому вказує, що аргументи та заперечення, що викладені в цій касаційній скарзі, є такими, що не відповідають положенням діючого законодавства України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою представником ОСОБА_1 - адвокатом Шляхтіною А. С. касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою Східним міжрегіональним управлінням Міністрерства юстиції (м. Харків) в особі Сідабрас О. С., яка діє від імені Кабінету Міністрів України касаційною скаргою.
02 червня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором міни квартир від 15 лютого 1999 року, посвідченим державним нотаріусом Сьомої Луганської державної нотаріальної контори Харченко О. С. і зареєстрованим в реєстрі № 148, і який зареєстрований ДКП Бюро технічної інвентаризації виконавчого комітету Луганської міської ради 22 лютого 1999 року за реєстрованим № 751. Перейменування АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 відбулося на підставі рішення Щастинської міської ради LХ сесії VI скликання від 22 жовтня 2015 року № 60/3.
З копії акту обстеження житлової квартири АДРЕСА_1 (власник ОСОБА_1 ), пошкодженої під час проведення антитерористичної операції, від 14 січня 2015 року, складеного за участю посадових осіб виконавчого комітету Щастинської міської ради Луганської області, вбачається, що обстеженням встановлено, що зруйнована зовнішня стіна з віконним блоком, віконне скло в трьох віконних блоків, міжкімнатні перегородки, вхідні та міжкімнатні двері. Зруйнована система опалення (радіатор 1 шт.), пошкоджено при вибуху снаряду меблі, побутова техніка (пилосос, телевізор, бойлер). Висновки: на момент обстеження квартира АДРЕСА_1 не придатна до експлуатації.
09 січня 2015 року органом досудового розслідування - слідчим відділом УСБУ в Луганській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення за ознаками частини третьої статті 258 КК України (терористичний акт), згідно з якими в період часу з 15 години 35 хвилин по 15 годину 45 хвилин 14 січня 2015 року зі сторони с. Весела Гора, підконтрольного терористичній організації, так званій "ЛНР", відбувся артилерійський обстріл території м. Щастя, зокрема, будинку АДРЕСА_1 , кримінальне провадження № 12015130500000018.
ОСОБА_1 є потерпілим по кримінальному провадженню № 120145130500000032 від 14 січня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 258 КК України.
Також судами встановлено, що у період часу з 15 години 35 хвилин по 15 годину 45 хвилин 14 січня 2015 року зі сторони с. Весела Гора, підконтрольного терористичній організації, так званій "ЛНР", відбувся артилерійський обстріл території м. Щастя, а саме будинків № 1 , № 3 , № 4 , № 5 , № 9 , АДРЕСА_1 , будинків № 12-а , № 14 , № 21 , № 22 по вул. Республіканській , будинку № 14 по вул. Советська, територій поряд з вказаними будинками, внаслідок якого загинули та отримали поранення особи. Також встановлено, що пошкоджено майно ОСОБА_1, а саме: зовнішня стіна, дах будинку, стеля, чотири вікна, вхідні двері, особисте майно. Вказане підтверджено довідкою від 09. Лютого 2015 року № 42/47, виданою старшим слідчим СВ Новоайдарського РВ ГУМВСУ у Луганській області Ярошенко А. М.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
У статті 22 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів. Підтвердженням того виступають положення самих міжнародних договорів про права людини, які не виключають їх застосування у період збройних конфліктів, хоча й передбачають можливість відступу держави від окремих зобов`язань під час надзвичайної ситуації.
У рішенні від 08 січня 2004 року у справі "Айдер та інші проти Туреччини" ЄСПЛ указав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (пункт 70).
Отже, правова позиція ЄСПЛ ґрунтується на принципі про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і особисту безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського порядку і миру, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставою позову.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Аналіз наведеного свідчить про те, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Необхідність цього принципу підтверджена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, (провадження № 14-473цс18), в якій зазначено, що "згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм".
З аналізу наведених норм процесуального права убачається, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Позивач звернувся до суду, мотивувавши позов, зокрема тим, що він не отримав від держави відшкодування за пошкодження (знищення) його майна, на яке позивач, на його думку, має право, зокрема, згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Також позивач зазначив, що право на судовий захист гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.