ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 826/6712/16
адміністративне провадження № К/9901/60289/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Андрієнко Н.А.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - адвоката Батюсь Т.В.,
представника відповідача - Борисевича Д.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/6712/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової служби України
про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року (прийняте у складі: головуючого судді Васильченко І.П., суддів Вєкуа Н.Г., Федорчука А.Б.)
і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2018 року (прийняту у складі: головуючого судді Бабенка К.А., суддів Літвінової Н.М., Сорочка Є.О.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у квітні 2016 року звернувся з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - "ДФС України"), в якому, з урахування заяв про зміну і збільшення позовних вимог, просив:
- скасувати наказ ДФС України від 1 квітня 2016 року №278 "Про результати перевірки" в частині звільнення позивача з посади заступника директора Департаменту розвитку ІТ за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі пункту 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України");
- скасувати наказ ДФС України від 5 квітня 2016 року №1201-о "Про звільнення ОСОБА_1 " (зі змінами, внесеними наказом ДФС України від 16 травня 2016 року №1998-о "Про внесення змін до наказу ДФС України від 5 квітня 2016 року №1201-о "Про звільнення ОСОБА_1 ");
- поновити позивача на роботі на посаді заступника директора Департаменту розвитку ІТ ДФС України;
- стягнути з ДФС України на користь ОСОБА_1 157757,50 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 30920,47 грн середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні до дня фактичного розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: (1) ДФС України видала два накази про звільнення ОСОБА_1 від 1 і 5 квітня 2016 року, що суперечить вимогам законодавства стосовно неможливості повторного притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності за одне й те ж порушення; (2) дії позивача, у зв`язку з якими його звільнено з роботи, не мали характеру одноразового грубого порушення трудових обов`язків. Водночас до посадових обов`язків ОСОБА_1 не віднесено здійснення тих дій, за невиконання яких його притягнуто до дисциплінарної відповідальності; (3) трудовий договір розірвано без отримання пояснень щодо виявлених правопорушень, оскаржувані накази й акт перевірки не були доведені до відома позивача, а трудову книжку видано йому 19 квітня 2016 року (4) відповідач письмово не повідомив ОСОБА_1 про нараховані йому суми при звільненні і виплатив належні йому кошти лише 15 червня 2016 року, що свідчить про порушення ДФС України вимог статті 116 КЗпП України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 13 квітня 2018 року позов задовольнив частково, визнав протиправними і скасував накази ДФС України:
- від 1 квітня 2016 року №278 "Про результати перевірки" в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Департаменту розвитку ІТ за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України;
- від 5 квітня 2016 року №1201-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Суд першої інстанції виходив з того, що посадові обов`язки позивача не передбачали здійснення ним тих дій, за невиконання яких його притягнуто до дисциплінарної відповідальності. До того ж суд встановив, що відповідні дії ОСОБА_1 не мають характеру одноразового грубого порушення трудових обов`язків, оскільки ДФС України встановила, що допущені позивачем порушення мають систематичний характер. Водночас відповідач не зазначив розмір спричиненої позивачем шкоди, причинного зв`язку між бездіяльністю ОСОБА_1 і наслідками завданої ним шкоди (її ступеня), не зазначив, які саме трудові обов`язки порушив позивач, як і не встановив можливості застосування до нього менш суворого дисциплінарного стягнення.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів ОСОБА_1 про звільнення його з роботи під час тимчасової непрацездатності, оскільки встановив, що наказом від 16 травня 2016 року №1998-о відповідач змінив дату звільнення на наступний день після закінчення тимчасової непрацездатності позивача. Разом з тим, суд зауважив, що ОСОБА_1 не оскаржує наказ від 16 травня 2016 року №1998-о, а тому відсутні підстави для задоволення його позовних вимог про поновлення на роботі.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 липня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що наказ від 1 квітня 2016 року №278 "Про результати перевірки" лише фіксує факт порушення трудової дисципліни позивачем і застосування до нього заходу стягнення у виді звільнення, тобто існування двох наказів про звільнення ОСОБА_1 від 1 і 5 квітня 2016 року не означає повторного притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Стосовно наказу від 5 квітня 2016 року №1201-о, то суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не вжив заходів, передбачених пунктом 1.2 його посадової інструкції щодо забезпечення ефективної організації роботи АІС "Управління документами", що призвело до збою цієї системи і втрати значної кількості службової інформації, а тому визнав оскаржуваний наказ від 5 квітня 2016 року правомірним. Щодо наказу від 16 травня 2016 року, яким було внесено зміни до наказу від 5 квітня 2016 року в частині зміни дати звільнення позивача, то суд апеляційної інстанції зазначив, що наказ від 16 травня 2016 року є невід`ємною частиною наказу від 5 квітня 2016 року і не є окремим актом індивідуальної дії, тобто не впливає на права позивача. У зв`язку з викладеним апеляційний суд також дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
Позивач у касаційній скарзі вказує на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову й ухвалити у цій частині нове рішення, яким поновити ОСОБА_1 на роботі і стягнути з відповідача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема на:
- порушення судом апеляційної інстанції вимог статті 43 Конституції України, статей 41, 148, 149 КЗпП України, оскільки судом не враховано, що відповідач не встановив конкретного грубого одноразового порушення, вчиненого позивачем, порушив порядок і процедуру звільнення, оскільки не визначив обставин, за яких вчинено проступок, істотності наслідків порушення позивачем трудових обов`язків, його вини, причинно-наслідкового зв`язку між невиконанням конкретних обов`язків і негативними наслідками проступку, не врахував попередню роботу ОСОБА_1, не отримав від позивача пояснень в межах службового розслідування щодо порушення ним трудових обов`язків, не врахував особливості щодо строків застосування дисциплінарного стягнення;
- порушення судом першої інстанції вимог статті 235 КЗпП України і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що виявилося у відмові суду поновити позивача на роботі у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не оскаржив наказ ДФС України від 16 травня 2016 року, яким змінено дату його звільнення. Проте ОСОБА_1 зауважує, що він оскаржив наказ про звільнення від 5 квітня 2016 року з урахуванням змін, внесених до нього наказом від 16 травня 2016 року, що підтверджується змістом заяви про зміну позовних вимог від 18 липня 2016 року, яку суд безпідставно не врахував. У зв`язку з викладеним позивач вважає, що суд необґрунтовано відмовив у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- порушення судом апеляційної інстанції принципу рівності учасників судового процесу і вимог статей 298, 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року, у зв`язку з безпідставним продовженням відповідачеві строку на усунення недоліків апеляційної скарги.
ДФС України у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, повністю погоджуючись з викладеними у ній мотивами. Так, ДФС вважає, що в наказі від 1 квітня 2016 року №278 "Про результати перевірки" конкретизовано одноразове грубе порушення трудової дисципліни, вчинене ОСОБА_1 за період виконання обов`язків по координації роботи управління адміністрування серверного обладнання і баз даних, а саме: невжиття дієвих заходів для забезпечення ефективної організації роботи. Щодо порушень норм процесуального права, то ДФС України вважає їх такими, що не можуть свідчити про ухвалення апеляційним судом неправильного рішення.
У судовому засіданні, що відбулося 7 липня 2020 року, протокольною ухвалою замінено відповідача ДФС України на його правонаступника - Державну податкову службу України (далі - "ДПС України").
Відтак ДПС України 25 серпня 2020 року у судовому засіданні також надала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. ДПС України у своєму відзиві вказує на те, що позивача звільнено з посади до набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VII, а тому ДФС України правильно застосувала законодавство, чинне на момент притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. В решті доводи відзиву ДПС України аналогічні доводам, викладеним у відзиві ДФС України.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що наказом ДФС України від 1 квітня 2014 року №747-о ОСОБА_1 призначено в порядку переведення на посаду заступника директора Департаменту розвитку та ІТ, електронних сервісів та обліку платників. Наказом ДФС України від 17 вересня 2014 року №533-о у зв`язку зі змінами організаційної структури і штатного розпису ДФС України позивача переведено на посаду заступника директора Департаменту розвитку ІТ.
22 січня 2016 року директор Департаменту інфраструктури подав Голові ДФС України доповідну записку "Про організацію перевірки" №90/99-99-03-01-01-18 (далі - "Доповідна записка"), в якій просив доручити Департаменту внутрішнього аудиту та контролю і Головному управлінню власної безпеки організувати перевірку з метою встановлення причин і обставин збою в роботі АІС "Управління документами" та попередження подальших втрат електронної інформації.
Розпорядженням ДФС України від 3 лютого 2016 року №22-р "Про проведення тематичної перевірки" з метою встановлення причин та обставин збою в роботі АІС "Управління документами", попередження негативних наслідків, пов`язаних з цим, та перевірки інформації, викладеної в Доповідній записці, зобов`язано, зокрема, Департамент внутрішнього аудиту з 3 лютого 2016 року до 3 березня 2016 року провести тематичну перевірку з питань, зазначених у Доповідній записці.
На виконання зазначеного розпорядження проведено перевірку щодо причин і обставин збою в роботі АІС "Управління документами", здійснення заходів попередження пов`язаних з цим негативних наслідків та інформації, викладеної в Доповідній записці, за результатами якої складено акт про результати перевірки організації діяльності з окремих питань від 3 березня 2016 року №306/99-99-14-01-02-20.
Наказом ДФС України від 1 квітня 2016 року №278 "Про результати перевірки" на підставі пункту 1 статті 41, пункту 2 частини першої статті 147 КЗпП України, звільнено із займаної посади заступника директора Департаменту розвитку ІТ ОСОБА_1 за одноразове грубе порушення за період виконання обов`язків з координаційної роботи управління адміністрування серверного обладнання та баз даних, невжиття дієвих заходів для забезпечення ефективної організації роботи, що призвело до порушення вимог Закону України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах" від 5 липня 1994 року №80/94-ВР, постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил забезпечення захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах" від 29 березня 2006 року №373, Положення про серверні приміщення ДПС України, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України (далі - "ДПА України") 24 жовтня 2002 року №508, Тимчасового положення про резервне копіювання та архівування електронної податкової інформації, затвердженого наказом ДПА України від 3 жовтня 2005 року №426, в частині неналежного контролю за експлуатацією серверного обладнання, систем збереження даних, виникнення та накопичення помилок у системі збереження даних Hitachi VSP, пошкодження дисків та дискових груп, на яких розміщувалися файлові системи, втрат даних, невжиття організаційних заходів щодо створення, обліку, зберігання, оновлення резервних копій електронної інформації АІС "Управління документами" та її відновлення, невиконання плану заходів для забезпечення побудови КСЗІ, функціонування АІС "Управління документами" без комплексної системи захисту інформації, відсутності робочої документації тощо.
Наказом ДФС України від 5 квітня 2016 року №1201-о "Про звільнення ОСОБА_1 " (на підставі наказу від 1 квітня 2016 року) позивача звільнено з посади заступника директора Департаменту розвитку ІТ ДФС України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків (пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України).
У зв`язку тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 у період з 5 до 19 квітня 2016 року, на підставі листка непрацездатності від 19 квітня 2016 року серії АГЯ №327180, наказом ДФС України від 16 травня 2016 року №1998-о "Про внесення змін до Наказу ДФС від 5 квітня 2016 року №1201-о "Про звільнення ОСОБА_1 " внесено зміни до наказу від 5 квітня 2016 року, шляхом викладення його пунктів 1 і 2 в такій редакції:
" 1. Звільнити 20 квітня 2016 року ОСОБА_1 з посади заступника директора Департаменту розвитку ІТ Державної фіскальної служби України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, пункт 1 статті 41 КЗпП України.
2. Виплатити грошову компенсацію за невикористані 1 календарний день щорічної відпустки за період роботи з 2 квітня 2014 року до 1 квітня 2015 року та 16 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 2 квітня 2015 року до 1 квітня 2016 року та 2 календарних дні щорічної відпустки за період роботи з 2 квітня 2016 року до 20 квітня 2016 року та 15 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 2 серпня 2015 року до 1 серпня 2016 року".
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини шостої статті 43 Основного Закону України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, регулювання правового становища державних службовців, що працюють в органах прокуратури, апаратах судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Згідно зі статтею 14 вказаного Закону дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов`язаних з проходженням державної служби, а також за порушення правил професійної етики, інший вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
Положеннями статті 30 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року передбачено, що державна служба може бути припинена, у тому числі, за загальними підставами, передбаченими КЗпП України.
Стаття 40 КЗпП України визначає підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а стаття 41 цього Кодексу - додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за визначених нею умов.
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами;
Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
За статтею 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.