ПОСТАНОВА
Іменем України
31 серпня 2020 року
Київ
справа №420/6591/18
адміністративне провадження №К/9901/23330/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2019 року (головуючий суддя - Єфіменко К.С.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року (головуючий суддя - Яковлєв О.В., судді: Градовський Ю.М., Крусян А.В.) у справі №420/6591/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі також - Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області) про визнання протиправними та скасування постанов,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області у якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 51694667 від 23 травня 2018 року у розмірі 182,00 грн та постанову про відкриття провадження на її виконання № 56485554 від 29 травня 2018 року;
- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 51694767 від 23 травня 2018 року у розмірі 251 729,52 грн та постанову про відкриття провадження на її виконання № 56485507 від 29 травня 2018 року;
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державний виконавець, вирішуючи питання щодо підстав і порядку винесення постанов про стягнення виконавчого збору у спірних виконавчих провадженнях мав виходити з факту виконання судового рішення. Так, за нормам Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" розмір виконавчого збору становить 10 відсотків від фактично стягнутої суми з боржника та саме з такої суми повинен обраховувати виконавчий збір виконавець. Натомість, виконавець будь-яких виконавчих дій щодо примусового стягнення коштів по виконавчому провадженню фактично не здійснював, а тому стягнення виконавчого збору у розмірі визначеному спірними постановами (з суми яка підлягала примусовому стягненню) є незаконним.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки виконавчий документ повернуто за заявою стягувача та виконавчий збір не стягнуто, а примусове виконання відповідних виконавчих документів виконавцем здійснювалось, то дії державного виконавця у зв`язку з несплатою виконавчого збору у межах відкритих на виконання виконавчих листів відповідають приписам Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження", є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суди зауважили, що факт завершення виконавчого провадження у зв`язку з надходженням заяви стягувача про відкликання виконавчого документа є достатньою підставою для стягнення виконавчого збору.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити у справі нове рішення - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Скаржник вказує на те, що відповідно до положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавчий збір має стягуватися у розмірі 10 відсотків лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми, а не 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню. Позивач наголосив, що такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13 та у постановах від 22 березня 2018 року у справі №908/3164/15, від 03 березня 2018 року у справі №925/1788/15.
Крім того, у касаційній скарзі позивач заявляє клопотання про передачу справи № 420/6591/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на його переконання, справа містить виключну правову проблему та її передача на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух касаційної скарги
16 серпня 2019 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: Соколов В.М. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Верховний Суд ухвалою від 13 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
На виконанні у відповідача у виконавчому провадженні ВП №51694667 перебував виконавчий лист №2-3397/10, виданий 10 червня 2010 року Київським районним судом міста Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укргазбанк" судових витрат у сумі 1 820,00 грн; у виконавчому провадженні ВП №51694767 - виконавчий лист №2-3397/10 виданий 16 вересня 2010 року Київським районним судом міста Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укргазбанк" заборгованість за договором кредиту у сумі 2 517 295,18 грн.
21 травня 2018 року старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Цинєв В.О., керуючись пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, у вищевказаних виконавчих провадженнях ВП №51694667 та ВП №51694767 виніс постанови про повернення виконавчого листа стягувачу - ПАТ "Укргазбанк" на підставі його заяв від 14 травня 2018 року щодо повернення виконавчих листів без подальшого виконання.
У зв`язку з цим 23 травня 2018 року старший державний виконавець Цинєв В.О. на підставі статей 3, 27, 40 Закону №1404-VIII у виконавчих провадженнях ВП №51694667 та ВП №51694767 виніс постанови про стягнення виконавчого збору з боржника - ОСОБА_1 у розмірі 182,00 грн та 251 729,52 грн відповідно.
Також 29 травня 2018 року старший державний виконавець Цинєв В.О. виніс постанови ВП №56485554 та ВП №56485507 про відкриття вищевказаних виконавчих проваджень з стягнення виконавчого збору.
Вважаючи постанови про стягнення виконавчого збору та про відкриття провадження на їх виконання протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-ХІV; у редакції, чинній на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження).
Відповідно до статті 1 Закон № 606-ХІV виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною другою статті 25 Закону № 606-ХІV установлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Згідно частини першої статті 27 Закону № 606-ХІV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Приписами частини першої статті 28 Закону № 606-ХІV визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Частиною третьою, четвертою вказаної статті 28 також передбачено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред`явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
Відповідно до п.п. 3.7, 3.7.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження), розробленої відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 28 Закону. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.
Судами встановлено, що державним виконавцем не обраховано та не винесено постанову про стягнення виконавчого збору у відповідності до норм Закону № 606-ХІV.
Водночас, невчинення державним виконавцем дій щодо стягнення виконавчого збору ще в 2016 році, під час здійснення "основного" виконавчого провадження, не є предметом даного позову, оскільки в межах спірних правовідносин розглядається питання щодо правомірності постанов від 23 та 29 травня 2018 року по стягненню виконавчого збору та відкриття провадження на їх виконання, як окремих актів індивідуальної дії, будь-які інші дії чи рішення державного виконавця позивачем не оскаржуються.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII), а Закон №606-ХІV, у свою чергу, втратив чинність (крім статті четвертої, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності Законом 1404-VIII).
Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що виконавче провадження у даній справі було розпочато на підставі Закону №606-ХІV, який був чинний на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Втім, оскаржувані рішення про стягнення виконавчого збору державним виконавцем прийняті на підставі Закону № 1404-VІІІ, прикінцевими та перехідними положеннями якого було встановлено, що після набрання чинності Закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до цього Закону.
Ураховуючи "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VІІІ, положення попереднього Закону № 606-ХІV застосовуються не щодо всього виконавчого провадження, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону № 606-ХІV. Кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.
Отже, оскільки постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 51694667 та ВП № 51694767 (як окремі процесуальні дії) винесені виконавцем 23 травня 2018 року, тобто вже в період дії Закону №1404-VІІІ, то державний виконавець, приймаючи дані постанови, повинен вчиняти такі дії відповідно до Закону № 1404-VІІІ.
За правилами пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.