ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 818/1549/17
адміністративне провадження № К/9901/40049/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2017 року (суддя Галета С.М.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2018 року (головуючий суддя Бондар В.О., судді: Кононенко З.О., Калиновський В.А.) у справі №818/1549/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі позивач, підприємець, платник податків) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Сумській області від 09.10.2017 року №0021301303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 5478 грн. основного платежу, 1369,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, №0021251303, яким позивачу збільшено суму податку на доходи фізичних осіб в сумі 17185,76 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 8592,88 грн., №0021361303, яким позивачу застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 170 грн., №0021241303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в сумі 358,04 грн., рішення від 09.10.2017 року №0021321303 про застосування штрафної санкції в сумі 2100,48 грн., вимогу про сплату боргу від 09.10.2017 року №0021221303 про сплату недоїмки в сумі 21004,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що кредитні кошти мають цільове призначення, використання яких направлено на закупівлю сировини, оплата товарів та послуг у виробництві. Вважає, що відсотки по фактичному використанню кредитних коштів відносяться до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2018 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2018 року у справі №818/1549/17.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у неврахуванні судами попередніх інстанцій, що відсотки по фактичному використанню кредитних коштів відносяться до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головне управління ДФС у Сумській області проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, про що складено акт від 25.09.2017 №2419/18-28-13-03/2748912435/167 (надалі - акт перевірки).
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 09.10.2017 року №0021301303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 5478 грн. основного платежу, 1369,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0021251303, яким позивачу збільшено суму податку на доходи фізичних осіб в сумі 17185,76 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 8592,88 грн.; №0021361303, яким позивачу застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 170 грн.; №0021241303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в сумі 358,04 грн.; рішення від 09.10.2017 року №0021321303 про застосування штрафної санкції в сумі 2100,48 грн.; вимогу про сплату боргу від 09.10.2017 року №0021221303 про сплату недоїмки в сумі 21004,80 грн.
Вважаючи, що вказані податкові повідомлення-рішення, рішення та вимога контролюючого органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.
Судами попередніх інстанцій встановлено та не оскаржується доводами апеляційної скарги, що порушення, які були виявлені та стали підставою для винесення спірних рішень, стосувалися не лише питання використання автомобіля позивачем та сплачених ним відсотків за користування кредитною лінією по кредитним договорам.
Податковим органом було встановлено як завищення оподатковуваного доходу на суму 20240,35грн., так і завищення витрат на суму 115716,65грн. Таким чином, сума грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, яка визначена у податковому повідомленні-рішенні від 09.10.2017 року №0021251303 складає основний платіж 17185,76грн. (115716,65 грн. (завищення витрат) - 20240,35грн. (завищення доходу) = 95476,30 грн. х 18% (ставка податку), та 50% штрафна санкція у розмірі 8592,88грн. (17185,76 х 50%).
Штрафна (фінансова) санкція була застосована в розмірі 50% в зв`язку із повторністю виявлених порушень.
Дане порушення виникло внаслідок зайвого включення платником податків до складу доходу за 2016 рік дебіторської заборгованості у загальній сумі 20517,58грн.; зайвого включені до складу доходу за 2016 рік 168,34грн., що надійшли на розрахунковий рахунок позивача 12.03.2016 року, як повернення переплачених відсотків; не включення до складу доходу за 2016 рік 445,57грн. суми взаємозаліку відповідно до угод про припинення зобов`язань. Тобто, сума завищення доходу становить 20240,35грн. (20517,58+168,34) - 445,57(заниження доходу).
Платник податків до складу витрат декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік в частині інших витрат включив вартість запчастин та пального на загальну суму 46955,06 грн., з яких вартість пального - 39718,39 грн., вартість закуплених запчастин та вартість послуг по їх заміні - 7236,67 грн., з чим не погодився контролюючий орган.
У перевіряємому періоді позивач використовував орендований транспортний засіб на підставі договору оренди, укладеного з фізичною особою із строком дії з 01.01.16 року по 31.12.16 року.
Правовідносини у справі регулюються Податковим кодексом України.
Пунктом 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Статтею 799 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною третьою статті 640 Цивільного кодексу України визначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Відповідно до частини першої статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України).
За змістом частини першої статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.
Судами встановлено, що даний договір оренди транспортного засобу нотаріально не посвідчений, що є порушенням наведених вимог.
Враховуючи недодержання сторонами договору оренди автомобіля обов`язкової форми укладення такого договору (без нотаріального посвідчення), суди попередніх інстанцій обґрунтовано погодилися з позивачем, що такий договір є нікчемним у силу закону, а тому у позивача відсутні правові підстави для віднесення до складу валових витрат суми коштів, сплачених фізичній особі за таким договором.
Зазначене твердження узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.03.2020 року у справі №826/6127/16 (провадження К/9901/27797/18).
Таким чином, Суд погоджується з висновком суду про неправомірність віднесення до складу витрат суму 46955,06грн., зокрема, вартості пального на загальну суму 39718,39 грн.(без ПДВ) та вартості закуплених запчастин, і вартість послуг по їх заміні на загальну суму 7236,67 грн. (без ПДВ).
Стосовно завищення витрат на суму 49221,04грн. внаслідок неправомірного включення до складу витрат страхового платежу, відсотків за користування кредитною лінією за кредитними договорами Суд зазначає наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що суми витрат понесених на сплату відсотків та комісії банку за кредитними договорами, судовий збір та страхові внески включені до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік.
Судами також встановлено, що платник податків дійсно сплачував суми по кредитному договору і ця сума включена до суми витрат.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, регулюється положеннями статті 177 Податкового кодексу України.
За приписами пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Положеннями пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (підпункт 177.4.1); витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу), обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (підпункт 177.4.2); суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця (підпункт 177.4.3); інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 177.4.4).