ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 826/19766/16
адміністративне провадження №№ К/9901/48405/18, К/9901/48973/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Андрієнко Н.А.,
позивача - ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/19766/16
за позовом ОСОБА_1
до Головного територіального управління юстиції у місті Києві
про поновлення на роботі,
за касаційними скаргами ОСОБА_1 і Головного територіального управління юстиції у місті Києві
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року (прийняте у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 8 листопада 2016 року №2356/03 "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві;
- стягнути з Головного територіального управління юстиції у місті Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на ряд порушень його прав з боку відповідача, внаслідок чого позивач не зміг виконувати своїх посадові обов`язки. А саме відповідач: не надав позивачу облаштованого робочого місця, доступу до мережі Інтернет; не видав форменого одягу; посвідчення видав несвоєчасно; з посадовою інструкцією позивача не ознайомив; доручив позивачу роботу, не обумовлену трудовим договором; не зазначив підстав невідповідності займаній посаді при попередженні про звільнення. Враховуючи зазначені порушення, на думку позивача, його звільнення із займаної посади є необґрунтованим.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 грудня 2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що розірвання трудового договору з працівником під час терміну випробування відповідно до статті 28 Кодексу законів про працю України (надалі також - "КЗпП України") не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник, при прийнятті на роботу та даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.
Суд першої інстанції відхилив посилання позивача на те, що йому не було надано облаштованого робочого місця, доступу до мережі Інтернет і не видано форменого одягу, посвідчення видано несвоєчасно, оскільки ці обставини не свідчили про порушення відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1, і не мали стосунку до невиконання позивачем вимог розпорядження №90.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що не може бути визнана підставою для скасування оскаржуваного наказу та обставина, що позивачу була доручена робота, не обумовлена трудовим договором, оскільки передумовою для допуску позивача до безпосереднього виконання посадових обов`язків було отримання ним електронного цифрового підпису, чого позивач не зробив.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 грудня 2017 року і ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.
Скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 8 листопада 2016 року №2356/03 "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у місті Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, виходив з того, що звільнення позивача фактично відбулося у порядку, встановленому у Законі України "Про державну виконавчу службу", який на момент виникнення спірних правовідносин втратив чинність. Водночас ініціатива припинення державної служби позивача походила не від суб`єкта призначення Куценка С.І., а від осіб, які не наділені повноваженнями щодо питань припинення державної служби, а саме: Вишневського Ю.А., Воробйова О.В .
У зв`язку із втратою чинності Законом України "Про державну виконавчу службу" начальник структурного підрозділу Головного територіального управління юстиції у місті Києві (Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ) Вишневський Ю.А. втратив повноваження вносити начальнику Головного територіального управління юстиції у місті Києві (надалі також - "ГТУЮ у м. Києві") подання на призначення на посаду і подання на звільнення з посади працівників (державних службовців) Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ (далі - "Святошинського РВ ДВС м. Київ"), у тому числі і на звільнення позивача з посади.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідно до частини шостої статті 35 Закону України "Про державну службу" встановлено обов`язок попередження працівника про звільнення з обґрунтуванням такого звільнення з метою захисту державного службовця від безпідставного припинення відносин державної служби. Натомість у попередженні про звільнення ОСОБА_1, сформованого листом ГТУЮ у м. Києві від 7 листопада 2016 року №8/39/13613, відсутні підстави невідповідності позивача посаді головного державного виконавця, не зазначено ким, саме та яким чином встановлено невідповідність позивача займаній посаді, і в чому вона полягає.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідач не звільнений від обов`язку дотримання норм чинного законодавства при звільненні працівників, дотримання принципу непорушності їхніх прав і Законів України в цілому, навіть якщо в роботі позивача були наявні порушення, а доручення та інші вказівки ним не виконувались.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі Головне територіальне управління юстиції у місті Києві просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 грудня 2017 року.
Зокрема, скаржник зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на те, що ним було дотримано порядок звільнення позивача, а саме звільнення відбулось суб`єктом призначення, враховуючи особливості статті 11 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" і частини шостої статті 35 Закону України "Про державну службу". Отже, на думку відповідача, висновок суду апеляційної інстанції про те, що звільнення позивача фактично відбулось у порядку, встановленому Законом України "Про державну виконавчу службу", який на той момент втратив чинність, є хибним і таким, що суперечить чинному законодавству.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зазначає, що відповідач порушив процедуру звільнення ОСОБА_1, а тому суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку про скасування оскаржуваного наказу і поновлення на роботі позивача.
Крім того, ОСОБА_1 подав до суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в цій частині і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги позивач вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме, на думку позивача, суд апеляційної інстанції не дослідив зібраних доказів у справі, які вказують на суму заробітку позивача і не застосував при вирішенні справи належним чином положення частини другої статті 235 КЗпП України. Зокрема, задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції повинен був вказати розмір виплати і період вимушеного прогулу. Розрахунок розміру виплати необхідно було зазначати в мотивувальній частині судового рішення.
Головне територіальне управління юстиції у місті Києві не подало до суду свого відзиву на касаційну скаргу позивача.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що наказом Головного територіального управління юстиції у місті Києві №2019/03 від 12 вересня 2016 року ОСОБА_1 з 15 вересня 2016 року призначено на посаду головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, як такого, що визнаний переможцем конкурсу на зайняття посад державної служби, з випробувальним терміном два місяці. Позивач і відповідач уклали трудовий договір відповідно до запису №37 у трудовій книжці позивача.
З 15 вересня 2016 року на позивача були покладені обов`язки з оформлення і направлення через відділення поштового зв`язку простої кореспонденції відділу відповідно до письмового доручення в.о. начальника Святошинського РВ ДВС м. Київ №87.
5 жовтня 2016 року позивачу було видано службове посвідчення серії НОМЕР_1.
Дорученням №90 від 6 жовтня 2016 року, яке винесено з метою забезпечення виконання своїх функціональних обов`язків і дотримання норм статті 8 Закону України "Про виконавче провадження", зобов`язано головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1 у строк до 7 жовтня 2016 року оформити передбачені порядком документи і отримати в ДП "Національні інформаційні системи" електронний цифровий підпис. Про виконання цього доручення позивач повинен був повідомити письмово у строк до 10 жовтня 2016 року.
10 жовтня 2016 року ОСОБА_1 надав доповідну записку на ім`я начальника Святошинського РВ ДВС м. Київ Вишневського Ю.А. щодо виконання доручення №90 від 6 жовтня 2016 року. Відповідно до змісту вказаної записки позивач повідомив, що не може погодитися поставити свій підпис у заяві для отримання електронного цифрового підпису, оскільки не має можливості ознайомитися з текстом Регламенту роботи Акредитованого центру сертифікації ключів органів юстиції України, у зв`язку з відсутністю його повного тексту на сайті АЦСК органів юстиції.
Дорученням №91 від 10 жовтня 2016 року начальника Святошинського РВ ДВС м. Київ позивача зобов`язано у строк до 17 год 10 жовтня 2016 року надати письмове пояснення на ім`я начальника з приводу невиконання доручення начальника відділу №90 від 6 жовтня 2016 року щодо отримання в ДП "Національні інформаційні системи" електронного цифрового підпису.
У той же день (10 жовтня 2016 року) позивач надав начальнику відділу пояснення з приводу невиконання доручення №90 від 6 жовтня 2016 року, відповідно до яких ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у його доповідній записці від 10 жовтня 2016 року.
Начальник Святошинського РВ ДВС м. Київ звернувся до Начальника ГТУЮ у м. Києві Куценка С.І. з поданням, відповідно до якого просив звільнити ОСОБА_1 з посади головного державного виконавця Святошинського районного управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві у зв`язку із встановленням протягом строку випробування невідповідності його займаній посаді.
Як встановили суди попередніх інстанцій, вказане подання містить декілька підстав для звільнення позивача, зокрема, невиконання доручення №90 від 6 жовтня 2016 року, невиконання доручення від 26 жовтня 2016 року щодо надання інформації про працівників, порушення вимог Закону України "Про державну службу" при використанні державної мови під час виконання посадових обов`язків.
Наказом Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 8 листопада 2016 року №2356/03 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 15 листопада 2016 року, у зв`язку із встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування, відповідно до пункту 2 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
Позивач, вважаючи наказ про звільнення протиправним, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, регулюються Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII, який також визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до статті 1 частини 1 Закону України "Про державну службу", державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Відповідно до статті 1 частини 2 Закону України "Про державну службу" державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до статті 8 частини 1 Закону України "Про державну службу" державний службовець зобов`язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки; 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.
Державні службовці виконують також інші обов`язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про державну службу" державний службовець під час виконання посадових обов`язків діє у межах повноважень, визначених законом, і підпорядковується своєму безпосередньому керівнику або особі, яка виконує його обов`язки.
Державний службовець зобов`язаний виконувати накази (розпорядження), доручення керівника, видані в межах його повноважень, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.
Відповідно до статті 35 Закону України "Про державну службу" в акті про призначення на посаду суб`єкт призначення може встановити випробування з метою перевірки відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку. При призначенні особи на посаду державної служби вперше встановлення випробування є обов`язковим. Випробування при призначенні на посаду державної служби встановлюється строком до шести місяців. Суб`єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб`єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді.
Положеннями пункту 2 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.
Наслідком непроходження випробувального строку у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування є припинення державної служби шляхом звільнення, іншого чинним законодавством України не передбачено.
При цьому, прийняти такий акт суб`єкт призначення має право в будь-який час протягом строку випробування та до закінчення цього строку.
Частинами першою, третьою статті 5 Закону України "Про державну службу" визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.