ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 802/143/17-а
адміністративне провадження № К/9901/54870/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року (судді Мультян М.Б., Дмитришена Р.М., Крапівницька Н.Л.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року (судді Курко О.П., Совгира Д.І., Драчук Т.О.) у справі № 802/143/17-а за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У січні 2017 року позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач; Департамент ДВС), у якому просив поновити його порушені права на отримання компенсації одночасно із самою сумою боргу та зобов`язати відповідача у січні 2017 року перерахувати компенсацію втраченої частини коштів у сумі 802 532,60 грн (станом на серпень 2016 року). Також позивач просив установити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт протягом місяця з дня ухвалення постанови суду.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Яворовенко та інші проти України" від 17 липня 2014 року за заявою № 25663/02 зобов`язано Державу Україна у тримісячний строк з набуття рішення статусу остаточного виконати рішення національних судів. Департаментом ДВС на виконання рішень національних судів 4 серпня 2016 року було перераховано кошти в сумі 1 188 937,30 грн. Разом із тим, відповідач не провів виплату компенсації за період затримки виплати коштів з липня 2014 року по серпень 2016 року. З огляду на це позивач вважає, що відповідач відповідно до Порядку компенсації втраченої частини грошових доходів громадян у зв`язку з порушенням термінів їхньої виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), зобов`язаний перерахувати компенсацію втраченої частини грошових доходів унаслідок затримки їх виплати в сумі 802 532,60 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 19 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року, в задоволенні позову відмовив.
При ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що рішення Європейського суду з прав людини "Яворовенко та інші проти України" від 17 липня 2014 року за заявою № 25663/02, у якому позивач є одним із заявників, Департаментом ДВС було виконано у повному обсязі. Зокрема, платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 2994 від 3 серпня 2016 року сплачена заборгованість на загальну суму 1 188 937,39 грн і платіжним дорученням № 3225 від 22 серпня 2016 року сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення суду у розмірі 20,37 грн.
При цьому, суди обох судових інстанцій відхилили посилання позивача на Порядок № 159, оскільки його дія не поширюється на спірні правовідносини. Натомість, відносини, що склалися між сторонами, врегульовані Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов`язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 року № 408 (далі - Порядок № 408).
За наведених мотивів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Департаменту ДВС грошової компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушення термінів їх виплати та, відповідно, в задоволенні вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
На рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог ОСОБА_1 зазначає про те, що у зв`язку з невчасним проведенням з ним розрахунку за рішенням Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року відповідач зобов`язаний компенсувати йому втрачену частину грошових доходів унаслідок затримки їх виплати. Пояснив, що кошти, які підлягають нарахуванню у порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційним процесом і зростанням споживчих цін на товари та послуги. Скаржник зазначає, що судові рішення у даній справі суперечать вимогам законодавства, оскільки вимоги позивача про стягнення заявленої компенсації за невчасну виплату заробітної плати, нарахованої відповідно до рішення місцевих судів м. Вінниці, повністю підпадають під дію норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" і Порядку № 159.
Ухвалою від 9 липня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Стрелець Т.Г. (суддя-доповідач), Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л. відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У відзиві на касаційну скаргу представник Департаменту ДВС посилається на те, що рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яворовенко та інші проти України" від 17 липня 2014 року за заявою № 25663/02 фактично виконано та виконавче провадження ВП № 44360795 закінчено. Позивач, у свою чергу, фактично ж вимагає, щоб рішення Європейського суду з прав людини поширювалося на всі інші рішення національних судів, яких не існувало на момент прийняття остаточного рішення Європейського суду з прав людини, а також на майбутні рішення національних судів (незалежно від їх юрисдикції), де ОСОБА_1 буде позивачем або заявником. Окрім того, представник відповідача наголошує, що суму в 1 188 937,30 грн позивачу виплачено Міністерством юстиції України саме згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 року № 408, якою затверджено порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов`язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України. Водночас, постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 не регулює питання виплати коштів на виконання рішень Європейського суду з прав людини. Ураховуючи викладене, представник Департаменту ДВС просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року - залишити без змін.
07 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 07 червня 2019 року № 653/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Ухвалою від 26 серпня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
17 липня 2014 року ЄСПЛ прийнято рішення у справі "Яворовенко та інші проти України" за заявою № 25663/02, яким передбачено додаткові заходи індивідуального характеру та зобов`язано Державу Україну впродовж трьох місяців виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та виплатити по 2000 євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у Додатку, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.
Згідно з Додатком до вищезазначеного рішення ЄСПЛ за заявою ОСОБА_1 підлягають виконанню:
- рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 1 березня 2004 року;
- рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 березня 2006 року;
- рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 жовтня 2006 року;
- рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 6 квітня 2007 року;
- рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби від 13 серпня 2014 року відкрито виконавче провадження № 44360795 з примусового виконання рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України" та зобов`язано боржника - Державу Україну добровільно виконати таке рішення у строк, встановлений Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року у справі № 802/82/16-а, що набрала законної сили, встановлено, що Департаментом ДВС виконано рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі "Яворовенко та інші проти України" у частині, яка стосується виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 березня 2006 року, рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 жовтня 2006 року та рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 6 квітня 2007 року. Також у даній постанові зазначено, що заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року у справі № 2-4319/06, яким стягнуто з ДАК "Укрресурси" на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за сумісництво посад за період з 1 березня 2002 року по 1 січня 2003 року з урахуванням компенсацій при інфляції за затримку розрахунку на суму 7 564,50 грн і зобов`язано відповідача звільнити ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера заводу "Модуль" з 1 грудня 2006 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з проведенням повного розрахунку по дату звільнення, було скасоване рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 11 вересня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 24 червня 2008 року. Відтак, указане судове рішення не підлягає виконанню.
У подальшому, із урахуванням зазначеної постанови Департаментом ДВС перераховано ОСОБА_1 кошти в сумі 1 188 937,30 грн та подано до суду звіт про виконання постанови від 18 квітня 2016 року у справі № 802/82/16-а, який прийнято ухвалою від 29 серпня 2016 року.
13 вересня 2016 року у зв`язку із фактичним виконанням рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року виконавче провадження № 44360795 закінчено, про що винесено постанову.
Посилаючись на несвоєчасне виконання рішення ЄСПЛ, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Департаменту ДВС компенсації втраченої частини доходів в сумі 802 532,60 грн.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Положеннями частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
У рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" ЄСПЛ наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) "Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень", у державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.