ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 826/9588/17
адміністративні провадження № К/9901/26719/19, №К/9901/26722/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року (суддя Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року (судді Безименна Н.В., Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.), на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року (суддя Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року (судді Безименна Н.В., Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.) у справі № 826/9588/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства закордонних справ України (далі - МЗС України, відповідач), у якому, враховуючи змінені позовні вимоги, просила:
- визнати протиправними, корупційними та дискримінаційними дії відповідача та його посадових осіб, які пов`язані з проходженням позивачкою державної (дипломатичної) служби, в тому числі у довготерміновому відрядженні в Посольстві України в США, і тривають на час розгляду судом даної справи, та проявилися у затриманні присвоєння чергового дипломатичного рангу, достроковому відкликанні з довготермінового відрядження, позбавленні доступу до робочого місця і права на працю та можливості заробляти на життя, відмовах у зустрічі з керівництвом МЗС України, відмові в ознайомленні з документами щодо проходження державної служби (у тому числі з висновками щодо результатів оцінювання службової діяльності позивача та її дисциплінарною справою), відмові у проведенні обов`язкової атестації та щорічної оцінки позивача;
- визнати протиправною, корупційною та дискримінаційною бездіяльність відповідача та його посадових осіб щодо забезпечення дотримання прав та законних інтересів позивачки, виконання вимог чинного законодавства, а також рішень суду, що набрали законної сили, що призвело до виживання зі служби, утисків, створення несприятливих умов для подальшого проходження служби ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача у присвоєнні ОСОБА_1 наступного дипломатичного рангу та зобов`язати вирішити питання про присвоєння позивачці дипломатичного рангу першого секретаря другого класу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем на підставі уявної (припущеної) персональної ознаки, а саме звинувачення у проросійських поглядах та співпраці з "режимом В.Ф. Януковича", вчиняється протиправна, корупційна та дискримінаційна бездіяльність стосовно ОСОБА_1, що призвело до виживання зі служби, утисків, створення несприятливих умов для подальшого проходження служби, яка проявляється у невиконанні рішень суду, що набрали законної сили, зміст яких доводить факт триваючого, свідомого, дискримінаційного порушення прав позивача з боку відповідача.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 02 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року, задоволено клопотання МЗС України про залишення адміністративного позову без розгляду в частині позовних вимог. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправними, корупційними та дискримінаційними дій відповідача та його посадових осіб - відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до МЗС України в частині позовних вимог про визнання протиправними, корупційними та дискримінаційними дій МЗС України та його посадових осіб, які пов`язані з проходженням ОСОБА_1 державної (дипломатичної) служби, у тому числі у довготерміновому відрядженні в Посольстві України в США, і тривають на час розгляду судом даної справи, та проявилися у затриманні присвоєння чергового дипломатичного рангу, достроковому відкликанні з довготермінового відрядження, позбавленні доступу до робочого місця і права на працю та можливості заробляти на життя, відмовах в зустрічі з керівництвом МЗС України, відмові у ознайомленні з документами щодо проходження державної служби (у тому числі з висновками щодо результатів оцінювання службової діяльності позивача та її дисциплінарною справою), відмові у проведенні обов`язкової атестації та щорічної оцінки позивача - залишено без розгляду.
Приймаючи означені судові рішення суди попередніх інстанцій зазначили, що за своєю суттю спірні правовідносини стосуються проходження позивачем публічної служби в центральному органі державної влади - МЗС України та, в даному випадку, підлягають застосуванню саме спеціальні строки, встановлені частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції до 15 грудня 2017 року) та частиною п`ятою статті 122 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року), якими передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Оскільки в ході судового розгляду справи було встановлено, що про порушення свої прав, свобод та інтересів позивачка була обізнана у 2014-2016 роках і про обставини відмови у зустрічі з керівництвом МЗС України дізналася із відповіді МЗС України від 10 березня 2017 року №201/19-091-1050, а з даним позовом до суду звернулася 01 серпня 2017 року, доказів щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, а також неможливості звернення до суду у встановлений законодавством строк суду не надала, то суди дійшли висновку про наявність підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду та залишення позову в цій частині без розгляду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що у розумінні Закону України "Про дипломатичну службу" черговий дипломатичний ранг означає - наступний, однак ураховуючи, що попередній ранг другого секретаря першого класу позивачу станом на момент розгляду справи не присвоєно, вимоги про присвоєння дипломатичного рангу першого секретаря другого класу є передчасними. Крім того, обставини невиконання відповідачем судових рішень у інших справах за позовом ОСОБА_1 не є безумовною підставою для встановлення факту дискримінації, оскільки відсутня обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками, а тому припущення позивача про обмеження її прав не можна пов`язувати з дискримінацією.
Своєю чергою, суд апеляційної інстанції зазначив, що обставина щодо наявності корупційної складової в бездіяльності відповідача не підлягає встановленню в рамках адміністративного судочинства, оскільки злочинне використання службовими особами прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення має бути встановлена в рамках відповідного кримінального провадження. Натомість, з матеріалів справи не вбачається, що позивачка зверталася до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення корупційних діянь відповідними посадовими особами відповідача.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
На зазначені вище судові рішення ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року, а справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, а також просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо оскаржуваних судових рішень про залишення адміністративного позову без розгляду в частині позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що при визначенні строку позовної давності не підлягає застосуванню обмеження, установлене частиною третьою статті 99 КАС України в редакції, чинній на дату подачі позову, адже проходження позивачем публічної служби не є предметом цієї справи. Законодавство з протидії дискримінації не містить ані спеціальних строків звернення до суду, ані спеціальних обмежень, а отже й випадку, якого стосується дана справа, а саме дослідження наявності в діях (бездіяльності) відповідача дискримінаційної складової. Тому, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій мали б застосувати шестимісячний строк звернення до суду. Скаржник вказує, що в даному випадку повинні застосовуватися висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які закликають органи правосуддя до гнучкості в питанні визначення строків позовної давності без надмірного формалізму (зокрема, справи "Бочан проти України", "Смірнова проти України", "Федіна проти України", "Матіка проти Румунії").
Крім цього скаржник посилається на порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, які полягають у безпідставному, на його думку, розгляді апеляційної скарги у порядку письмового провадження, незважаючи на те, що позивачка просила здійснювати розгляд справи у судовому засіданні за її участі, прибуття її представника у судове засідання, а також те, що дана справа не відноситься до категорії справ незначної складності. Позивачка вважає, що переведення розгляду складної справи в письмове провадження докорінно вплинуло на правильність, всебічність та об`єктивність її розгляду.
Щодо оскаржуваних судових рішень, прийнятих за результатами розгляду справи по суті, то скаржник зазначає, що чинне законодавство не містить таких понять як "другий секретар по посаді першого секретаря" та "аташе по посаді радника", а тому визначальним у таких формулюваннях посад є те, що яку саме посаду в штатному розкладі відповідного підрозділу займає конкретний працівник. У випадку позивача штатною посадою, на яку її було переведено наказом від 24 січня 2014 року № 151-ос, є посада першого секретаря Посольства України в США, якій кореспондує дипломатичний ранг першого секретаря, який у зв`язку з нещодавньою зміною черговості рангів, тепер є для неї черговим. Тобто, фактично в трудових відносинах з відповідачем позивач обіймає посаду "перший секретар закордонної дипломатичної установи України", маючи дипломатичний ранг "другий секретар", а не "перший секретар", як указано в переліку дипломатичних посад, приписаних до дипломатичних рангів, затвердженого Указом Президента України від 21 грудня 2018 року № 434/2018. Тому скаржник вважає, що доводи судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у позивача права на присвоєння дипломатичного рангу не відповідають нормам чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції, стверджуючи, що невиконання відповідачем судових рішень, які набрали законної сили, не свідчить про наявність дискримінації щодо позивача, відволікає від того факту, що у своїх позовних вимогах позивачка просить визнати протиправними, корупційними та дискримінаційними дії відповідача та його посадових осіб (які вже встановлені судами України), пов`язані з трудовими та соціальними відносинами позивачки та МЗС України. Тобто мова йде не про порушення при виконанні судових рішень, а про встановлення факту системної дискримінації на підставі низки встановлених судами фактів цілеспрямованого порушення відповідачем у відношенні позивачки вимог законодавства України. До того ж, дискримінація позивачки, її утиски та виживання зі служби проводилися приховано, комплексно, системно та послідовно. Враховуючи множинність таких випадків, множинними були і компаратори, з якими необхідно здійснювати порівняння: у ряді випадків порівнювати треба з дипломатами Посольства України в США або з дипломатами, які обіймали посади в центральному апараті МЗС України; в інших випадках - з жінками-дипломатами, які були вагітні та народили дитину, працюючи в МЗС України, та з іншими громадянами тощо.
Отже, на думку скаржника, попри підтверджені факти послідовних та пов`язаних між собою проявів негативної та недобросовісної поведінки відповідача щодо ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій не лише не дослідили наявність у поведінці відповідача дискримінаційної складової за вказаною позивачем персональною ознакою, а й не перевірили доводи відповідача щодо нібито відсутності дискримінації ОСОБА_1 при реалізації нею своїх прав у процесі проходження публічної (дипломатичної) служби.
З огляду на викладене скаржник вважає, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалами від 27 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 .
У відзиві на касаційні скарги ОСОБА_1 представник МЗС України просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вказує, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що про обставини, покладені в основу обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 було відомо ще до 01 квітня 2016 року - до моменту її повернення в Україну з відрядження. Тому, оскільки позов стосується проходження позивачкою публічної служби та нею пропущений строк позовної давності в один місяць, то суди обґрунтовано залишили позов без розгляду в частині позовних вимог. Крім того, на думку представника відповідача, судами першої та апеляційної інстанцій правильно досліджено питання присвоєння чергових рангів дипломатичному працівнику. Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що дискримінація передбачає належність людини до певної групи (позивачка не належить до жодної), а ненадання відпустки чи невиконання рішень судів не можуть бути розцінені як дискримінація і є власними міркуваннями ОСОБА_1 .
Одночасно з відзивом представник відповідача подав клопотання, у якому просить розглянути питання про закриття провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 238 КАС України, яке мотивоване тим, що у позовній заяві в якості відповідача ОСОБА_1 зазначила посадову особу МЗС України - Міністра МЗС України Клімкіна П.А., який станом на момент відкриття касаційного провадження звільнений з посади. Тобто відповідачем за даним позов є МЗС України, а не його посадова особа.
На відзив МЗС України позивачка подала відповідь, у якій наводить обставини на спростування доводів відповідача, зокрема щодо строків позовної давності та направлених на неї з боку МЗС України дискримінаційних дій.
Ухвалою від 26 серпня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом від 25 липня 2012 року №1580-ос ОСОБА_1, другому секретарю відділу перспективного партнерства Політичного департаменту, присвоєно дипломатичний ранг другого секретаря другого класу.
Наказом МЗС України від 24 січня 2014 року №151-ос (а.с.8 т.1) позивача переведено з посади другого секретаря по посаді радника відділу перспективного партнерства Політичного департаменту МЗС України на посаду другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США на час довготермінового відрядження.
Позивач звернулась до відповідача із заявою від 29 лютого 2016 року, в якій просила за результатами щорічного оцінювання виконання обов`язків та завдань у 2015 році, перевести її з посади другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США на посаду першого секретаря цього ж Посольства, до якої додано бланк щорічної оцінки за результатами 2015 року.
Постановою Окружного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року у справі №826/5097/16 за позовом ОСОБА_1 до МЗС України визнано протиправною бездіяльність МЗС України щодо присвоєння ОСОБА_1 чергового дипломатичного рангу другого секретаря першого класу, вийшовши за межі позовних вимог зобов`язано МЗС України вирішити питання щодо присвоєння ОСОБА_1 чергового дипломатичного рангу другого секретаря першого класу. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог. Зазначене судове рішення набрало законної сили 29 листопада 2016 року.
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність у частині присвоєння наступного дипломатичного рангу першого секретаря другого класу, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року, виходить з наступного.
Стаття 55 Конституції України гарантується кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною п`ятою статті 125 Конституції України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
За визначенням частини першої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частина перша статті 6 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Пунктом 15 статті 3 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Аналогічні приписи закріплені у пункті 17 статті 4 КАС України (у редакції після 15 грудня 2017 року).
Положеннями частини першої статті 99 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина третя статті 99 цього Кодексу).
Зазначені приписи кореспондуються з положеннями статті 122 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
Отже, для звернення до адміністративного суду з публічно-правовим спором, який пов`язаний із прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби процесуальним законом визначений спеціальний строк.
Законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Тобто, встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного міркуання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36).
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі "Перетяка та Шереметьев проти України" (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс установлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що поновлення установленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
З установлених судами обставин справи слідує, що про наявність затримки присвоєння чергового дипломатичного рангу другого секретаря першого класу ОСОБА_1 достеменно була обізнана станом на момент звернення до суду в адміністративній справі № 826/5097/16, рішення в якій набрало законної сили 29 листопада 2016 року. Про протиправність дій МЗС України та його посадових осіб, що проявилися у достроковому відкликанні ОСОБА_1 з довготермінового відрядження шляхом видання наказу МЗС України від 25 лютого 2016 року №377-ос позивачка була обізнана на момент звернення до суду із позовною заявою у справі № 826/5863/16 та з цього самого моменту позивачка була обізнана про обставину щодо позбавлення доступу до робочого місця і права на працю та можливості заробляти на життя.
Крім того судами встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до відповідача із заявами від 07 лютого та 16 червня 2017 року, у яких повідомляла про готовність провести зустріч з державним секретарем МЗС України А.І. Зайцем з питань визначення строків повернення на робоче місце до Посольства України в США та виплати належного їй грошового забезпечення. За результатами розгляду вказаних звернень МЗС України листами від 10 березня 2017 року №201/19-091-1050 та від 19 липня 2017 року №201/19-091-2373 повідомило ОСОБА_1 про доцільність розгляду порушеного у зазначеному зверненні питання після прийняття Вищим адміністративним судом України рішення за результатами розгляду ним касаційної скарги МЗС України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду в адміністративній справі № 826/5863/16. Отже, про можливе порушення свого права на зустріч з керівництвом МЗС України позивач була обізнана з відповіді останнього від 10 березня 2017 року №201/19-091-1050, так як звернення ОСОБА_1 і відповіді МЗС України містять аналогічні обставини.
До того ж судами встановлено, що про позицію МЗС України та його посадових осіб щодо ознайомлення з документами стосовно проходження ОСОБА_1 державної служби (у тому числі з висновками щодо результатів оцінювання службової діяльності позивача та її дисциплінарною справою) остання була обізнана ще у 2014 році, а факт її обізнаності станом на 29 лютого 2016 року про порушення її права щодо проведення обов`язкової атестації та щорічної оцінки підтверджується відповідною службовою запискою.