Постанова
Іменем України
27 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 711/7503/17
провадження № 61-42868св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Мельниківська сільська рада Чигиринського району Черкаської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 квітня 2018 року в складі судді Кондрацької Н. М. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2018 року в складі колегії суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В., Ювшина В. І.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила визнати недійсним заповіт від 03 жовтня 1997 року, складений ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідчений секретарем Мельниківської сільської ради Чигиринського району, Черкаської області за реєстраційним номером 48.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба - ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3 . За життя, 01 квітня 1997 року, ОСОБА_3 склала заповіт на ОСОБА_1, в якому зробила розпорядження, посвідчене державним нотаріусом другої Черкаської нотаріальної контори Миколенко І. та зареєстроване в реєстрі за № 3-71, за яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все, те, що буде належати їй, і на що вона за законом матиме право, заповіла позивачу.
12 лютого 2003 року їй було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складалося з 3/4 частин квартири АДРЕСА_1, з яких 1/2 частина квартири належала померлій особисто, а 1/4 частина квартири, грошовий вклад з процентами та компенсацією в Ощадбанку № 8317 міста Черкаси по рахунку № НОМЕР_1, які належали чоловіку спадкодавиці - ОСОБА_4, після смерті якого ОСОБА_3 спадщину фактично прийняла, а юридично не оформила.
Під час розгляду в судовому засіданні 13 грудня 2016 року цивільної справи № 711/8613/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання реєстрації місця проживання недійсною та визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, вона дізналась про існування заповіту від 03 жовтня 1997 року, який ніби за свого життя склала ОСОБА_3 на ОСОБА_2, посвідчений секретарем Мельниківської сільської ради народних депутатів Чигиринського району Черкаської області та зареєстрований у журналі реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету сільської ради.
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 11 травня 2017 року в задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_2 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 5 липня 2017 року рішення районного суду скасовано, позов задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за №1-488 від 12 лютого 2003 року видане державною нотаріальною конторою на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частки вказаної квартири. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у наведений справі та зупинено виконання рішення апеляційного суду Черкаської області від 5 липня 2017 року.
З відповіді за № 1372 від 28 грудня 2016 року Мельниківської сільської ради Чигиринського району Черкаської області, вбачається, що на зберіганні в справах Мельниківської сільської ради знаходиться примірник заповіту, посвідченого виконавчим комітетом Мельниківської сільської ради Чигиринського району Черкаської області 03 жовтня 1997 року за реєстраційним номером 48, від імені ОСОБА_3 .
Вказаний заповіт, як вважає позивач, є недійсним, оскільки прізвище та ініціали секретаря сільської ради, який посвідчив даний заповіт, відсутні. Підпис, виконаний ОСОБА_3 на наявному у справі заповіті від 3 жовтня 1997 року та на заповіті, наданому Мельниківською сільською радою Чигиринського району Черкаської області, відрізняються, хоча зроблені в один день. Також підпис ОСОБА_3 відрізняється і від підпису, наявного у журналі для реєстрації нотаріальних дій. Заповіт від 03 жовтня 1997 року не був направлений до державного нотаріального архіву за місцем реєстрації та проживання спадкодавця і до теперішнього часу не зареєстрований у Єдиному реєстрі заповітів, а отже, на її думку, є недійсним з цих підстав. Про існування заповіту від 03 жовтня 1997 року вона дізналась 13 грудня 2016 року, а отже, на її думку, з цього часу і починається перебіг позовної давності.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивачем у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами те, що заповіт від 03 жовтня 1997 року є недійсним з тих підстав, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог. Також суд зазначив про пропуск ОСОБА_1 трирічного строку оскарження заповіту.
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2018 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 квітня 2018 року змінено. Ухвалено виключити з його мотивувальної частини висновки суду про відмову у задоволенні позову за пропуском ОСОБА_1 строку позовної давності.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що відмова судом першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав пропуску строку позовної давності є безпідставною, оскільки заповітом, який був складений ОСОБА_3 03 жовтня 1997 року на користь ОСОБА_2, права позивача не порушені. Позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суди попередніх інстанцій ухвалюючи рішення, неправильно застосували та витлумачили норми матеріального права, а саме статтю 541 ЦК УРСР 1963 року. Не надали належної оцінки тому, що заповіт від 03 жовтня 1997 року на користь ОСОБА_2 не містить зазначення місця його складання, прізвища та ініціалів особи, яка його складала, в ньому містяться уточнення щодо спадкового майна, тобто заповіт був складений з порушенням вимог до його форми, його не внесено до реєстру заповітів. Вважала помилковим посилання судів на пропуск нею строку позовної давності, оскільки зазначений строк діє після порушення прав особи, тобто після виникнення права на захист. Оскільки їй стало відомо про оспорений заповіт 13 грудня 2016 року, з цього часу і слід рахувати строк (постанова Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1365цс17).
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
У жовтні 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив,в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Позиція Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 тавитребувано справу із суду першої інстанції.