Постанова
Іменем України
27 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 127/26559/18
провадження № 61-12228св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня
2019 року, ухвалене в складі судді Борисюк І. Е. та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С., Сала Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за невикористану відпустку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він з листопада 2013 року працював у ФОП ОСОБА_2
14 березня 2016 року отримав на свою електронну скриньку наказ
від 11 березня 2016 № 16/З-П "Про звільнення" із займаної посади за порушення корпоративних принципів та цінностей з 11 березня 2016 року.
Вказував, що 18 березня 2016 року направив відповідачу лист з вимогою про виплату заборгованості по заробітній платі, на що відповідь не отримав.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня
2018 року встановлено факт його перебування у трудових відносинах з відповідачем із листопада 2013 року по 11 березня 2016 року та зобов`язано ФОП ОСОБА_2 видати йому трудову книжку.
Вказував, що під час прийому на роботу між ним та роботодавцем були обумовлені розмір заробітної плати та авансу, які відповідач виплачував щомісячно, але у меншому розмірі, ніж той, про який була домовленість.
Однак оскільки даний факт підтвердити неможливо, вважав, що має право на отримання заробітної плати у розмірі не нижчому середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати.
Виходячи із даних Головного управління статистики у Вінницькій області розрахував заробітну плату за період із листопада 2013 року по 11 березня 2016 року в розмірі 98 323 грн.
Також вказував, що йому не було виплачено компенсацію за невикористані дні відпусток в сумі 9 797 грн.
Оскільки на момент звільнення з ним не було проведено розрахунку, відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за весь час затримки за період з 14 березня 2016 року по 01 липня 2018 року в сумі 170 438 грн.
Збільшивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату за період з листопада 2013 року по 11 березня 2016 року в сумі 98 323 грн; компенсацію за невикористану відпустку за період з листопада 2013 року по березень 2016 року в сумі 9 797 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку за період із 14 березня 2016 року по 01 липня 2018 року в сумі 170 438 грн та за 3-й квартал 2018 року в сумі 25 569 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня
2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 6 938,82 грн та середній заробіток в сумі 9 833,64 грн за час затримки належних звільненому працівнику виплат. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що заробітна плата, яку щомісячно отримував позивач, перевищувала середню заробітну плату за відповідним видом економічної діяльності в регіоні у відповідному періоді, а отже відсутня заборгованості по заробітній платі перед позивачем на день його звільнення. Кількість днів невикористаної щорічної відпустки становить 57 днів, за які підлягає стягненню грошова компенсація в сумі 6 938, 82 грн. Загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку із 22 березня 2016 року до 14 березня 2019 року складає: 205, 60 грн х 745 робочих днів = 153 172 грн. Однак оскільки позивачу не було виплачено лише 6 938,82 грн компенсації за невикористану відпустку, суд визначив середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 9 833, 64 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що заборгованість по заробітній платі перед позивачем на день його звільнення відсутня, а встановивши кількість днів невикористаної відпустки, суд вірно здійснив розрахунок компенсації, яку повинен сплатити відповідач.
Крім того апеляційний суд вважав законним застосування судом першої інстанції принципу співмірності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області
від 14 березня 2019 року і постанову Вінницького апеляційного суду
від 13 червня 2019 року та стягнути на його користь із відповідача невиплачену заробітну плату з листопада 2013 року по 11 березня
2016 року в сумі 98 323 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 153 172 грн, компенсацію за невикористану відпустку за період з листопада 2013 року по березень 2016 року в сумі 9 797 грн.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції вірно встановлено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 153 172 грн. Однак зменшення розміру середнього заробітку є безпідставним та таким, що не враховує ряд обставин. Зокрема, судове рішення апеляційного суду, яким зобов`язано відповідача видати трудову книжку не виконано належним чином, а отримана ним у грудні 2018 році трудова книжка не містила повних відомостей про трудову діяльність.
Після звільнення з роботи, за відсутності трудової книжки, маючи неповнолітню дитину, не міг влаштуватися на роботу чи стати на облік до центру зайнятості.
Не погоджується з тим, що судом першої інстанції йому відмовлено у стягненні заробітної плати за період з листопада 2013 року по 11 березня 2016 року в сумі 98 323 грн, вказує, що судом не застосовано положення частини шостої статті 235 КЗпП України.
Також вважає помилковим здійснений судом розрахунок компенсації за дні невикористаної відпустки.
Крім того, заявник вказує, що під час судового розгляду він ніс матеріальні витрати, а суд стягнув із нього на користь держави судовий збір.
Відзив на касаційну скаргу у строк, визначений судом не надходив
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Вінницького міського суду Вінницької області.
У липні 2019 року матеріали справи надійшли до касаційного суду.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Постановою апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року у цивільній справі № 127/21595/16-ц встановлено факт перебування ОСОБА_1 у трудових правовідносинах із ФОП ОСОБА_2 на посаді керівника відділу логістики у період з листопада 2013 року по
11 березня 2016 та зобов`язано ФОП ОСОБА_2 видати
ОСОБА_1 трудову книжку.
11 березня 2016 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за порушення корпоративних принципів та цінностей, згідно з наказом
№ 16/З-П "Про звільнення", виданим ФОП ОСОБА_2 .
18 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ФОП ОСОБА_2 з вимогою про виплату заборгованості по заробітній платі та надання письмових пояснень щодо підстав звільнення.
Судами встановлено, що із листопада 2013 року позивачу виплачувалась заробітна плата орієнтовно по 6 000 грн, яка щоквартально збільшувалась; в 2-му кварталі 2014 року заробітна плата становила не менше ніж по
8 000 грн - 9 000 грн щомісячно; в 3-му кварталі 2014 року 11 000 грн - 13 000 грн щомісячно; в 4-му кварталі 2014 року 15 000 грн щомісячно; в 1-му кварталі 2015 року 21 000 грн щомісячно; в 2-му кварталі 2015 року 23 000 грн - 24 000 грн щомісячно; в 3-му кварталі 2015 року 26 000 грн - 13 000 грн щомісячно; в 4-му кварталі 2015 року та 1-му кварталі
2016 року 28 000 грн щомісячно.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.