Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 752/20608/17
провадження № 61-49083св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представники позивача - адвокат Баховський Михайло Михайлович, адвокат Славянін Михайло Олександрович,
відповідачі: ОСОБА_2, державний реєстратор Петришин Василь Михайлович, філія комунального підприємства Київської обласної ради "Готово",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Баховського Михайла Михайловича, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, державного реєстратора Петришина В. М., філії комунального підприємства Київської обласної ради "Готово" (далі - КП "Готово") про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання права власності на об`єкт нерухомого майна.
Позов мотивовано тим, що 24 липня 2017 року державним реєстратором було прийнято рішення № 362474761 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 59,9 кв. м.
Зазначала, що відповідно до інформації з витягу про державну реєстрацію прав від 22 листопада 2010 року № 28074825 за нею було зареєстровано право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 вересня 2010 року у справі № 2-5560. Оскільки рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 вересня 2010 року скасовано рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2011 року, державну реєстрацію її права власності на зазначений будинок було скасовано.
Вказувала, що попри факт скасування державної реєстрації її права власності на самочинно зведений нею будинок, під час розгляду справи № 2-5560 судами встановлено факт існування будинку, обставини його зведення. Стверджувала, що право на будинок вона не втратила та вільно володіє нерухомістю з 10 жовтня 1997 року.
25 вересня 2017 року державний реєстратор Шкода О. М. прийняв рішення № 24332279 про відмову ОСОБА_1 в державній реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 59,9 кв. м зазначивши, що наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
Позивач зазначала, що рішення державного реєстратора від 24 липня 2017 року № 362474761 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 59,9 кв. м, є протиправним та таким, що порушує її права.
Крім того, в обгрунтування позову вказала, що набула право власності на частину нерухомого майна на підставі набувальної давності та здійснила реконструкцію, таке право не визнається відповідачами, а тому підлягає захисту в судовому порядку.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Петришина В. М., філії комунального підприємства Київської обласної ради "Готово" м. Києва від 24 липня 2017 року № 36242113 про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок, АДРЕСА_1 , загальною площею 59,9 кв. м, визнати за нею право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем було подано весь перелік необхідних документів, передбачений нормами діючого законодавства, для проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок. При цьому районний суд вказав, що позивачем не доведено давність (10 років), безперервність володіння, а також добросовісність заволодіння майном, тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності у порядку набувальної давності.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Баховського М. М. залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження вчинення протиправних дій державного реєстратора Петришина В. М., філії комунального підприємства Київської обласної ради "Готово" м. Києва від 24 липня 2017 року № 36242113 щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, апеляційний суд зазначив, що позивачем не вказано жодної підстави неправомірності, чи будь-якого порушення процедури реєстрації права власності.
Щодо позовних вимог про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна за набувальною давністю апеляційний суд вважав, що під час розгляду справи позивачем не доведено давності, безперервності володіння, а також добросовісності заволодіння спірним майном, здійснення належного догляду та утримання житлового будинку, враховуючи відсутність укладення будь-яких угод щодо останнього в належній формі між позивачем та власником.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Баховський М. М., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Баховського М. М. мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано судові рішення у справі № 2-5560/11 та обставини, встановлені при розгляді вказаної справи. Суди не надали оцінки обставині виникнення у ОСОБА_1 права власності на спірне майно та підстав проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, яке до 2017 року належало ОСОБА_1 .
Зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтував свого рішення та не надав оцінки доводам позивача.
Стверджує, що ОСОБА_2 не надав суду для огляду та дослідження пакету документів, необхідного для проведення первинної реєстрації права власності на нерухоме майно, перелік якого передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Вважає, що посилання державного реєстратора на вже зареєстровані права на спірний будинок свідчать про те, що ОСОБА_2 зареєстрував права власності на зведений нею будинок на підставі підроблених документів. При цьому зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили їй у задоволенні позову в частині визнання права власності на частину будинку за набувальною давністю.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2018 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою судді Верховного Суду Карпенко С. О. від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 зі згоди матері відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, яка надала нотаріально посвідчену заяву від 01 жовтня 2004 року про згоду на відведення позивачу земельної ділянки під забудову із залишків земельної ділянки на АДРЕСА_1, побудувала на належній їй земельній ділянці спірний будинок. Зазначене встановлено рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 вересня 2010 року у справі № 2-5560/11. Цей факт не оспорений, оскільки рішення судів про відмову їй у визнанні права власності мотивовано лише тим, що будинок не введений в експлуатацію і земля їй не належить.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2011 року у справі № 2-5560/11, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 вересня 2010 року про задоволення позову ОСОБА_1, визнання за нею права власності на житловий будинок і реєстрацію права власності скасовано та в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок - відмовлено (том 1, а. с. 46).
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 листопада 2011 року у справі № 2-5130/11 позов ОСОБА_2 було задоволено та визнано за ним в порядку спадкування право власності на будинок АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 119-121).
Рішенням Київської міської ради від 26 грудня 2014 року № 769/769 вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1, а також передано ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 110).
Рішенням про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень від 25 вересня 2017 року № 37247865, державний реєстратор Шкода О. М., розглянувши заяву представника ОСОБА_1, відмовив у державній реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, посилаючись на наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження (том 1, а. с. 47).
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07 вересня 2017 року № 96564104, встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36274761 від 24 липня 2017 року, підстава виникнення права власності - технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 21 березня 2017 року, видавник: ОСОБА_5 (том 1, а. с. 48).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Баховського М. М. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не повністю.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.