Постанова
Іменем України
26 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 315/1714/18
провадження № 61-3165св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Горова Яна Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області, у складі судді Яроша С. О., від 28 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Дашковської А. В.,
Кримської О. М., Кочеткової І.В., від 14 січня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на частку в нерухомому майні та визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що із 11 червня 2006 року вона перебувала у близьких стосунках з ОСОБА_2 та для створення сім`ї вони вирішили придбати житловий будинок.
Оскільки власних коштів у них не було, то у листопаді 2007 року
ОСОБА_2 отримав позику від товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Авангард" у розмірі 10 000 грн, а 14 листопада 2007 року позивачем спільно із ОСОБА_2 було придбано
1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, яку оформили на ОСОБА_2 .
Вказувала, що 11 листопада 2011 року вона та ОСОБА_2, зареєстрували шлюб, який 22 травня 2018 року рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області було розірвано.
Стверджувала, що спільно проживала з відповідачем ОСОБА_2 в період із 01 серпня 2008 року по 10 листопада 2011 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а позика отримана на придбання спірного житла в розмірі 10 000 грн, була повернута за рахунок спільного бюджету сім`ї в період з квітня 2009 року по лютий 2011 року.
У вересні 2018 року із отриманого листа-вимоги про виселення дізналась, що 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 подарував своєму брату ОСОБА_3 .
Вважає, що вказаний договір дарування є фіктивним, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків та лише з метою уникнення поділу спільного майна подружжя.
З урахуванням викладеного, на підставі статей 60-63, 68-70, 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України), 364, 368-370, 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач просила суд:
- встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 серпня 2008 року по 10 листопада 2011 року включно;
- визнати за нею право спільної сумісної власності на 1/2 частину квартири № 2 , що є 1/4 частиною будинку АДРЕСА_1 );
- визнати недійсним договір дарування частини зазначено житлового будинку, укладений 11 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Горовою Я. О. та зареєстрований в реєстрі за № 445.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період із 01 серпня 2008 року
по 10 листопада 2011 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що факт спільного проживання позивача та відповідача ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 серпня 2008 року по 10 листопада 2011 року не заперечується ОСОБА_2 .
Відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання за позивачем права спільної сумісної власності на 1/2 частину квартири № 2 , що є 1/4 частиною будинку
АДРЕСА_1 , суд виходив з того, що спірне нерухоме майно було придбано ОСОБА_2 14 листопада 2007 року, тобто до початку проживання останнього однією сім`єю з позивачем. ОСОБА_5 не є стороною договору позики, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "Авангард".
Фіктивність договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не доведена належними та допустимими доказами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2019 року - без змін.
Приймаючи постанову від 14 січня 2020 року, апеляційний суд погодився з викладеними в рішенні суду першої інстанції висновками, зазначивши, що рішення районного суду ухвалено із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій 14 лютого 2020 року, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши при цьому нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_5 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 січня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 315/1714/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду.
У квітні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги та не надано правової оцінки тому факту, що спірний житловий будинок у 2007 році був лише юридично зареєстрований за ОСОБА_2, а набутим фактично це майно стало лише 03 лютого
2011 року, після повного повернення позики у розмірі 10 000 грн. При цьому, стверджує, що позика у розмірі 10 000 грн, одержана на придбання спірного нерухомого майна була повернута у період із 16 квітня 2009 року по
03 лютого 2011 року, тобто в період її спільного проживання із
ОСОБА_2 .
Судами було проігноровано посилання на вимоги статті 234 ЦК України, як підставу її позову в частині визнання недійсним договору дарування, укладеного 11 квітня 2018 року між відповідачами.
Судами попередніх інстанцій не враховано, що при вирішенні вимог про визнання права спільної сумісної власності на майно, підлягає встановленню не тільки час набуття цього майна, але й джерела його набуття, що відповідає висновками, викладеним Верховним Судом у постанові від 29 травня
2019 року по справі № 522/19610/15-ц та Верховним Судом України у постановах від 07 вересня 2016 року у справі №6-801цс16, від 05 квітня
2017 року по справі № 367/5390/14-ц, від 07 грудня 2016 року у справі
№ 6-1568цс16 та від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17.
Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи одну з її позовних вимог, всупереч положень статті 141 ЦПК України, не вирішив питання розподілу судових витрат.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У травні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2, який поданий без додержання вимог частини четвертої статті 395 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме до відзиву не додані докази надсилання його копій іншим учасникам справи, а тому суд не враховує вказаний відзив при вирішенні касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що в період із 11 червня 2006 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували у близьких стосунках, але не проживали спільно однією сім`єю.
07 липня 2007 року ОСОБА_2 отримав від ТОВ "Авангард" позику в розмірі 10 000 грн, яку зобов`язався погасити до 31 грудня 2008 року.
14 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі - продажу частини житлового будинку, посвідчений нотаріусом Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області Горовою Я. О. та зареєстрований в реєстрі за № 3939, за умовами якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_2 придбав за
8 000 грн 1/2 частину житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 .
У серпні 2008 року позивач вселилась в частину спірного житлового будинку та почала проживати з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що визнається останнім.
16 квітня 2009 року ОСОБА_2 здійснив повернення позики в сумі 5 000 грн, 30 вересня 2009 року, 27 травня 2010 року, 03 лютого 2011 року - в сумі по 1 000 грн, 29 жовтня 2010 року - в сумі 2 000 грн.
11 листопада 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 22 травня 2018 року в справі № 315/229/18.
11 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Горовою Я. О. та зареєстрований в реєстрі за № 445.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України, судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Заявник як підстави касаційного оскарження зазначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, зокрема висновків Верховного Суду України, викладених у постановах 07 грудня 2016 року у справі № 6-1568цс16 та від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), а крім того вважає, що у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).