Постанова
Іменем України
25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 760/15643/16-ц
провадження № 61-20632св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне автотранспортне підприємство експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соломʼянського районного суду м. Києва від 14 червня 2019 року у складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня
2019 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів Національної академії наук України (далі - Державне автотранспортне підприємство експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України, підприємство) про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 29 грудня 2014 року вона працювала на посаді заступника бухгалтера Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України.
Наказом Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України від 06 липня 2015 року № 40-к її звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті
40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року у справі № 760/14776/15-ц задоволено її позов до Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Визнано незаконним наказ Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України
від 06 липня 2015 року № 40-к про звільнення її з посади заступника головного бухгалтера. Поновлено її на посаді заступника головного бухгалтера Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН Україниз 06 липня 2015 року.Стягнуто з Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України на її користьсередній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 49 333,84 грн, та 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього - 50 333,84 грн. Рішення суду в частині поновлення на її роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
На виконання зазначеного рішення суду, 12 липня 2016 року її було ознайомлено з наказом від 05 липня 2016 року № 39-к про поновлення на посаді заступника головного бухгалтера з 05 липня 2016 року, а не з 06 липня 2015 року, як зазначеного у рішенні суду. У день ознайомлення з наказом про поновлення на роботі, їй було вручено повідомлення № 28/121, яким запропоновано інші посади, інформації про наступне звільнення з посади на підставі пункту 1 статті
40 КЗпП України зазначене повідомлення не містило. У період з 12 липня
2016 року про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників відповідач її не попереджав.
Зазначила про те, що фактично поновлення її на займаній посаді роботодавцем не відбулося, оскільки наказ від 06 липня 2015 року № 40-к про її звільнення відповідачем не скасований, після видання наказу від 05 липня 2016 року № 39-к її не було ознайомлено з посадовою інструкцією та правилами внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, відмовлено в укладенні між нею та Державним автотранспортним підприємством експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України трудового договору, не ознайомлено із записом до трудової книжки про поновлення на роботі, крім того, не забезпечено її належно обладнаним робочим місцем у кабінеті бухгалтерії, тобто не допущено до виконання посадових обовʼязків, натомість запропоновано їй перебувати у відокремленому кабінеті, що знаходиться у аварійному стані.
Унаслідок неправомірних дій адміністрації підприємства, що ображали її честь та гідність, 13 липня 2016 року у неї стався гіпертонічний криз та її було госпіталізовано на стаціонарне лікування з 13 липня 2016 року по 22 липня
2016 року.
Наказом директора Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України від 08 серпня 2016 року № 47-к її звільнено із займаної посади з 08 серпня 2016 року у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Посилаючись на те, що у порушення вимог статті 49-2 КЗпП України, відповідач не попередив її про наступне вивільнення з 08 серпня 2016 року за два місяці, не запропонував їй іншої вакантної посади (роботи), зокрема посад юрисконсульта, системного програміста, завідувача господарством, що її звільнення відбулося за відсутні згоди профспілкового комітету, позивач просила: визнати незаконним наказ про звільнення з посади заступника головного бухгалтера Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України від 08 серпня 2016 року № 47-к; визнати незаконним звільнення з посади заступника головного бухгалтера за пунктом 1 статті 40 КЗпП України за наказом від 08 серпня 2016 року № 47-к; поновити її на посаді заступника головного бухгалтера Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України з 08 серпня 2016 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 серпня 2016 року по дату ухвалення рішення суду та 10 000,00 грн на відшкодування заподіяної їй неправомірними діями відповідача моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соломʼянського районного суду м. Києва від 14 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним наказ Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України від 08 серпня 2016 року № 47-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника головного бухгалтера у зв`язку зі скороченням штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України).
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника головного бухгалтера Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України з 07 вересня 2016 року.
Стягнуто з Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 вересня 2016 року по 14 червня 2019 року у розмірі 208 700,28 грн, з утриманням податків та інших обов`язкових платежів, а також
2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника головного бухгалтера Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України з 07 вересня 2016 року допущено до негайного виконання.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, що регулює процедуру звільнення працівників при скороченні чисельності або штату підприємства. Після поновлення позивача на посаді заступника головного бухгалтера на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва
від 01 червня 2016 року, зокрема у період з 05 липня 2016 року по 07 вересня
2016 року (наказ про зміну дати звільнення позивача), відповідачем не видавався наказ про необхідність внесення змін у структуру і штатний розпис щодо скорочення посади "заступник головного бухгалтера" та дати наступного вивільнення працівника, з наведенням відповідного обгрунтування. Урахувавши наведене, суд першої інстанції вважав, що саме по собі вручення ОСОБА_1 повідомлення № 28/121 від 05 липня 2016 року, із пропонуванням їй вакантних посад: головного інженера, начальника ВТК, інженера-електрика, слюсаря з ремонту автомобілів, слюсаря сантехніка, інженера з транспорту, водія автомобіля ГАЗ 5327, водія автомобіля ЗИЛ 431610, водія автомобіля МТЗ 80, не може свідчити про належне попередження працівника про його наступне вивільнення. Оскільки наказом директора Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України
від 22 червня 2018 року № 39-к змінено дату звільнення ОСОБА_1, а саме з 08 серпня 2016 року на 07 вересня 2016 року? та прийнято рішення про виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07 серпня 2016 року по
07 вересня 2016 року, суд першої інстанції вважав наявними підстави для визнання незаконним наказу від 08 серпня 2016 року № 47-к про звільнення позивача з посади та самого звільнення, поновлення її на раніше займаній посаді з 07 вересня 2016 року, стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 07 вересня 2016 року, що становить на час вирішення судом 692 робочі дні, а також 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням трудових прав унаслідок незаконного звільнення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України задоволено, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для поновлення позивача на роботі не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, судом порушені встановлені статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) правила оцінки доказів та неправильно застосовано до спірних правовідносин положення КЗпП України. Зокрема, з`ясовуючи питання чи дійсно у відповідача на дату звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату працівників, суд першої інстанції не врахував, що введення роботодавцем 05 липня 2016 року до штатного розпису підприємства додаткової посади - заступника головного бухгалтера, було зумовлене не змінами в організації праці - збільшенням чисельності працівників, а необхідністю виконання рішення Солом`янського районного суд
м. Києва від 01 червня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на займаній нею посаді, посада якого вже є скороченою. Зі змісту повідомлення Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України від 05 липня 2016 року № 28/121 чітко убачається, що посада, на яку позивач поновлена за рішенням суду є скороченою, а тому у разі якщо
вона не виявить бажання обійняти на підприємстві одну із запропонованих їй вакантних посад, вона підлягає звільненню у зв`язку зі скороченням штату. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що таке повідомлення у розумінні положень статті 49-2 КЗпП України не є попередженням про наступне вивільнення. Суд зазначив, що звільнення заступника головного бухгалтера ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відбулося за згоди профспілкового комітету, який розглянувши подання директора Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України, одноголосно надав згоду на її звільнення (витяг з протоколу № 2 спільного засідання адміністрації і профспілкового комітету від 02 лютого 2018 року).
Вказавши на те, що Державним автотранспортним підприємством експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України при звільненні
ОСОБА_1 08 серпня 2016 року, не було дотримано встановленого трудовим законодавством двомісячного строку її попередження про наступне звільнення, апеляційний суд виходив з того, що відповідач, діючи у межах своїх повноважень, виправив помилку щодо дати звільнення позивача, зокрема наказом від 22 червня 2018 року № 39-к визнав дату звільнення позивача за наказом від 08 серпня 2016 року № 47-к недійсною, та звільнив ОСОБА_1 з 07 вересня 2016 року з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07 серпня 2016 року по 07 вересня 2016 року, що свідчить про дотримання вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України, а тому відсутні правові підстави для визнання звільнення ОСОБА_1 незаконним та поновлення її на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов; змінити рішення Соломʼянського районного суду
м. Києва від 14 червня 2019 року в частині визначення: дати поновлення на посаді заступника головного бухгалтера Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України
з 07 вересня 2016 року на 08 серпня 2016 року; періоду вимушеного прогулу,
з 08 серпня 2016 року по 14 червня 2019 року; середньоденного заробітку для оплати вимушеного прогулу у розмірі 324,68 грн; стягнути з Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 серпня 2016 року по 14 червня 2019 року у розмірі 231 172,16 грн.
Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, суд першої інстанції оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності дійшов правильного висновку про те, що у період після поновленні її на посаді заступника головного бухгалтера підприємства (05 липня 2016 року) та до моменту припинення трудових відносин з відповідачем (08 серпня 2016 року) у Державному автотранспортному підприємстві експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України не відбулося скорочення штату працівників, новий штатний розпис, у якому була відсутня посада заступника головного бухгалтера, введений у дію лише 03 жовтня 2016 року, а тому її звільнення у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України є незаконним. Суд апеляційної інстанції помилково визнав повідомлення відповідача від 05 липня 2016 року № 28/121, як належне попередження її роботодавцем про наступне вивільнення, тоді як воно стосувалося саме доведення до її відома інформації про виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року в частині поновлення на роботі, і не містило інформації про те, що на підприємстві у подальшому планується скорочення посади заступника головного бухгалтера. Водночас, зміна наказом Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України від 22 червня 2018 року № 39-к, тобто через 2,5 роки після початку судового розгляду справи, дати її звільнення, не може вважатися поновленням порушеного права. Саме такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 569/370/17 (провадження № 61-27337св18). Крім того, апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні безпідставно виходив з того, що відповідач виплатив їй грошові кошти за час вимушеного прогулу з 07 серпня 2016 року по 07 вересня 2019 року, тоді як станом на 30 травня 2019 року Державне автотранспортне підприємство експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України не повідомило Державну фіскальну службу про зміну дати її звільнення шляхом подання звіту 1ДФ, за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків її звільнення з роботи у Державному автотранспортному підприємстві експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України відбулося 08 серпня 2016 року. Зважаючи на наведене, позивач посилалася на те, що суд першої інстанції невірно визначив дату, з якої її має бути поновлено на роботі - 07 вересня 2016 року, замість 08 серпня 2016 року, а тому рішення суду першої інстанції в частині встановлення періоду вимушеного прогулу з 07 вересня
2016 року по 14 червня 2019 року, є необгрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Натомість фактично вимушений прогул тривав з дня її незаконного звільнення, тобто з 08 серпня 2016 року по дату постановлення рішення у справі (14 червня 2019 року).
При визначенні розміру середньоденного заробітку для оплати вимушеного прогулу, суд першої інстанції у порушення вимог статті 235 КЗпП України, статті 27 Закону України "Про оплату праці" та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 08 лютого 1995 року № 100, та безпідставно здійснив розрахунок середнього заробітку за час її вимушеного прогулу взявши за основу середньоденну заробітну плату, визначену у рішенні Солом`янського районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року, що призвело до необгрунтованого заниження її розміру. Ураховуючи, що її звільнення з роботи відбулося 08 серпня 2016 року, що підтверджується наказом від 08 серпня 2016 року № 47-к, її середньомісячний заробіток повинен обчислюватися з виплат, отриманих за два місяці роботи, що передували даті звільнення, тобто за червень та липень 2016 року.
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1, посилаючись на те, що постанова суду апеляційної інстанцій є законною та обгрунтованою, ухвалена на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, та правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволення позову ОСОБА_1, апеляційний суд надав правильну оцінку повідомленню Державного автотранспортного підприємства експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України від 05 липня 2016 року № 28/12, з якого чітко і однозначно вбачається, що посада, на яку поновлена позивач на підставі рішення суду була скороченою, тому позивач підлягала звільненню на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неправильне визначення судами дати її звільнення є необгрунтованими, оскільки відповідач, діючи у межах своїх повноважень наказом від 22 червня 2018 року № 39-к визнав дату звільнення позивача, згідно з наказом від 08 серпня 2016 року № 47-к недійсною, та звільнив її з 07 вересня 2016 року з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У відповіді на відзив, ОСОБА_1 зазначила, що повністю підтримує викладені у касаційній скарзі доводи та вимоги, і просить її задовольнити. Зазначила, що наданий Державним автотранспортним підприємство експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України наказ від 22 червня
2018 року № 39-к про внесення змін до дати її звільнення є фіктивним документом та не має правових наслідків, оскільки, згідно із записом у трудовій книжці та відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу, її звільнено у серпні 2016 року, жодних нарахувань за час вимушеного прогулу за період з 07 серпня 2016 року по 07 вересня 2016 року, відповідач не здійснив.
У запереченнях на відповідь на відзив на касаційну скаргу, що надійшли до Верховного Суду у лютому 2020 року, Державне автотранспортне підприємство експедиційних та спеціальних автомобілів НАН України, вказало на неможливість урахуванням судом касаційної інстанції при вирішенні справи доказів, долучених ОСОБА_1 до відповіді на її відзив до заперечень на касаційну скаргу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
Матеріали справи надійшли до Верховного Суду у грудні 2019 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.