Постанова
Іменем України
25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 206/3425/18
провадження № 61-9122св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3,
треті особи: Служба у справах дітей Самарської районної у м. Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2018 року у складі судді Кушнірчука Р. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П.,
Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Самарської районної у
м. Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур, ОСОБА_4, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
На обгрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки від 10 квітня 2018 року № 2567 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, ОСОБА_2 зареєстрований у зазначеній квартирі з 27 травня 1999 року, з 17 грудня
2009 року зареєстрований його малолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідачі у спірній квартирі не проживають, комунальні послуги не сплачують.
Посилаючись на те, що відповідачі не є членами його родини, не проживають у спірній квартирі, а їх реєстрація за вказаною адресою порушує його права, як власника житла, просив визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 з припиненням його права власності на частину спірної квартири не втратив право користування нею, оскільки перебуває у родинних відносинах із іншим співвласником квартири - ОСОБА_4, який надав згоду на проживання його у цій квартирі. Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місце проживання малолітнього ОСОБА_3 нерозривно пов`язано з місцем проживання його батька (відповідача ОСОБА_2 ), а тому, ураховуючи, що ОСОБА_2 правомірно вселився до спірної квартири і не втратив право користування нею, його малолітній син має таке ж право на проживання та користування зазначеним житловим приміщенням. Суд зазначив, що відповідач ОСОБА_2 вселився до спірної квартири у 1999 році, не будучи ще її співвласником, право спільної часткової власності на неї набув у 2004 році. Суд не прийняв до уваги, як допустимий доказ, наданий позивачем рапорт працівника поліції ОСОБА_6 на підтвердження факту не проживання відповідачів у спірному житловому приміщення, посилаючись на те, що він не містить дати його складання, а його зміст стосується лише одиничного випадку відсутності відповідачів у спірній квартирі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5, у якій заявник просив скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року, і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій порушили положення статей 10, 12, 76-78, 263 ЦПК України, зокрема необгрунтовано відхилили як неналежний доказ рапорт працівника поліції, який підтверджував відсутність відповідачів у спірній квартирі, та неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статтю 369, частину четверту статті 29, частини першу та другу статті 319, 391 ЦК України, та статтю 150 ЖК України. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суди виходили з того, що факт проживання відповідача у спірній квартирі підтверджується наявністю укладеного 01 березня 2018 року між ним та його братом, ОСОБА_4 договору позички нерухомого майна (безоплатного користування), проте, судами не надано належної оцінки тому, що договір позички у порушення вимог цивільного законодавства укладений без згоди іншого співвласника квартири - позивача. Також суди, відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, зазначали, що місце проживання малолітньої дитини нерозривно пов`язано з місцем проживання його батька (відповідача ОСОБА_2 ), однак залишили поза увагою, що під час розгляду справи відповідач та третя особа підтвердили факт тривалої відсутності ОСОБА_3 у спірній квартирі, оскільки останній проживає разом із своєю матір`ю на території Автономної Республіки Крим, що, в свою чергу, є підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, та є ефективним способом захисту порушеного права позивача і не призведе до порушення житлових прав малолітньої дитини. Відповідачі протягом тривалого часу у спірній квартирі не проживають, їхніх особистих речей у квартирі немає, вони вибули на інше постійне місце проживання і не є власниками майна, реєстрація їх за зазначеною адресою має для позивача негативні наслідки, оскільки він вимушений нести додаткові витрати по сплаті комунальних послуг, що суттєво погіршує його майновий стан, а тому суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1
Відзив на касаційну скаргу подано не було.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 11 червня 2019 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами установлено, що позивач ОСОБА_1 є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2017 року, укладеного між арбітражним керуючим Потупало Н. І. - ліквідатором фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Придбання позивачем спірної квартири відбулося на підставі протоколу, складеного 09 серпня 2017 року ТОВ "Професіонал" № 214АЕТ - лот № 2814 про проведення другого повторного аукціону у формі електронних торгів та визначення переможця та акта приймання-передачі від 10 серпня 2017 року.
Відчужувана Ѕ частина квартири
АДРЕСА_1 належала ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого 25 листопада 2004 року державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Литвиненко І. В., за реєстровим № 1-2585.
Інша Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 належить третій особі ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого 25 листопада 2004 року державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Литвиненко І. В., за реєстровим № 1-2585.
Відповідно до довідки від 10 квітня 2018 року № 2567 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_2 - з