Постанова
Іменем України
25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 334/4947/16-ц
провадження № 61-16149св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2019 року у складі судді Турбіної Т. Ф. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Управління міграційної служби України у Запорізькій області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що йому на підставі договору дарування від 22 квітня 2015 року належить житловий будинок АДРЕСА_1 . У зазначеному житловому будинку зареєстрований ОСОБА_1, однак з моменту укладення договору дарування і по теперішній час він у ньому не проживає, його особистих речей немає. Посилаючись на наведене, а також на те, що реєстрація відповідача перешкоджає йому в розпорядженні та користуванні будинком, а також оформлення субсидії, позивач просив визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 серпня 2016 року відкрито провадження у справі.
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування на підставі статті 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), як удаваного правочину.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 22 квітня 2015 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого відповідач передав йому 50 000 доларів США, які він зобов`язався повернути йому протягом року. Цього ж дня між ними укладений договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказував на те, що оспорюваний договір дарування житлового будинку є удаваним правочином, оскільки приховує інший правочин, зокрема договір застави нерухомого майна (забезпечення зобов`язання за договором позики). Посилаючись на наведене, позивач просив визнати недійсним договір дарування від 22 квітня 2015 року, укладений між ним та ОСОБА_2 .
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2016 року прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування та об`єднано в одне провадження із позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2017 року до участі у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійним договору дарування залучено як третіх осіб: ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року (позивач подав відповідну заяву).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М., про визнання недійсним договору дарування, залишено без розгляду. Скасовано заходи забезпечення позову - накладення арешту на будинок АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування
від 22 квітня 2015 року, вжиті на підставі ухвали Ленінського районного суду
м. Запоріжжя від 26 вересня 2016 року. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2016 року щодо накладення арешту на будинок АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 23 вересня
2016 року.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2017 року скасовано, справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2017 року прийнято до провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М., про визнання недійсним договору дарування.
До початку розгляду справи по суті, ОСОБА_1 подав заяву про зміну підстав позову, посилаючись на те, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя на підставі статті 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Оспорюваний правочин укладений без згоди ОСОБА_4, з якою він перебував у фактичних шлюбних відносинах, а тому неотримання згоди іншого з подружжя щодо відчуження майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, є порушенням вимог статей 60, 61, 63, 65 СК України. Відсутність згоди органу опіки та піклування на відчуження майна свідчить про порушення прав його малолітнього сина, а тому договір дарування є нікчемним.
Відповідачами у справі зазначив нового власника спірного житлового будинку - ОСОБА_3 та Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району.
Додатково звернувся із заявою про зміну підстав позову, і окрім підстав, викладених у позовній заяві від 02 листопада 2018 року, просив визнати оспорюваний договір дарування недійсним з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України, як такого, що вчинений під впливом обману.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, органу опіки та піклування Ленінського (Дніпровського) району про визнання недійсним договору дарування залишено без руху з підстав невідповідності її вимогам пункту 2 частини першої статті 175 ЦПК України.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав позовну заяву, обгрунтовану тим, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя та належить позивачеві з дружиною ОСОБА_4 на підставі статті 74 СК України. У порушення вимог закону оспорюваний договір дарування укладений без згоди його дружини, а також без дозволу органу опіки та піклування, чим було порушено права його малолітнього сина. Додатковою підставою визнання оспорюваного правочину недійсним є те, що він був вчинений під впливом обману, який полягав у тому, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу схиляв позивача до оформлення договору дарування та ввів його в оману, запевняючи, що передача спірного житлового будинку йому в дар лише укріпить довіру відповідача щодо виконання ним зобов`язань за договором позики.
У березні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 звернувся до суду із уточненою позовною заявою (збільшення та уточнення підстав позову), яку ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області
від 17 липня 2018 року, залишено без розгляду, оскільки вона подана після закінчення процесуального строку, встановленого частиною другою статті 126 ЦПК України.
Посилаючись на наведене, позивач просив визнати недійсним договір дарування від 22 квітня 2015 року, укладений між ним та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу
Туріченко О. М. з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України, як такого, що вчинений під впливом обману; вчинений без згоди одного із подружжя; без дозволу органу опіки.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, укладаючи оспорюваний правочин, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору дарування, договір не встановлює обов`язку обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, доказів на підтвердження протилежного позивач не надав. Надаючи оцінку правовим підставам визнання недійсним договору дарування від 22 квітня 2015 року, суд встановив, що право власності на спірний житловий будинок було зареєстровано за позивачем, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі не перебували, спірний будинок їх спільною сумісною власністю не визнаний, а отже судом не встановлено правових підстав для отримання згоди ОСОБА_4 на відчуження зазначеного будинку. Відчуження ОСОБА_1 спірного будинку не призвело до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо цього житлового будинку, оскільки на момент укладення оспорюваного договору дарування ні малолітній син позивача, ні його мати ( ОСОБА_4 ) у спірному будинку не проживали і не були зареєстровані, а тому укладанням оспорюваного правочину не були порушені законні права та інтереси дитини. Крім того, позивач не довів наявність обставин, що свідчать про факт введення його в оману при укладенні оспорюваного правочину, оскільки, укладаючи договір дарування, ОСОБА_1 усвідомлював значення своїх дій, розумів правову природу оспорюваного ним правочину та його правові наслідки. Обставин щодо яких позивача було введено в оману на момент вчинення правочину не існувало.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявникпросив скасувати рішення Ленінського районного суду
м. Запоріжжя від 16 січня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року, і передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що при укладанні оспорюваного правочину йому не були роз`яснені його права, що призвело до порушення прав його малолітнього сина, оскільки він відчужив належний йому на праві власності житловий будинок без згоди органів опіки та піклування. Він перебуває у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, у них є малолітній син - ОСОБА_1, які тимчасово проживають окремо. Спірний житловий будинок належить йому та його дружині на праві спільної сумісної власності подружжя, а оскільки відчуження зазначеного будинку відбулося без згоди його дружини, договір є недійсним. ОСОБА_2 у судовому засіданні визнав, що укладений договір дарування є договором купівлі-продажу, однак ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд, зазначеній обставині не надали належної оцінки. Відповідач ввів його в оману, запевнив, що не має наміру відчужувати спірний житловий будинок, однак ще до закінчення розгляду справи по суті продав спірний житловий будинок ОСОБА_3 . Суди також не надали належної оцінки показанням свідків, які підтвердили факт проживання його разом із дружиною ( ОСОБА_4 ) та їх малолітнім сином, а також факт того, що ОСОБА_2 був у дружніх стосунках із ним, і тривалий час умовляв його на укладання договору дарування житлового будинку задля спільного продажу. Вказував також на те, що заявлений ним відвід судді місцевого суду був розглянутий із порушеннями статей 36-40 ЦПК України, що призвело до необгрунтованої відмови у його задоволенні.
У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1, виданого 28 квітня 2014 року реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, індексний номер 21014730, ОСОБА_1 на праві приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 106,3 кв. м та житловою площею 53,5 кв. м.
22 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М., зареєстрований в реєстрі за № 368, за умовами якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар житловий будинок літ. Я з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 106,3 кв. м, житловою площею 53,5 кв. м, розташований на земельних ділянках кадастровий номер 2310100000:04:034:0235 та кадастровий номер 2310100000:04:034:0234.
Відповідно до пункту 5 договору дарування ОСОБА_1 засвідчив, що дарування здійснюється ним без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як морального так і фізичного. Крім іншого, відчужуваний житловий будинок не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та не є об`єктом спільної сумісної власності членів сім`ї дарувальника.
У заяві від 22 квітня 2015 року, поданій приватному нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М. під час укладання оспорюваного договору дарування житлового будинку, ОСОБА_1 стверджував, що відчужуваний ним житловий будинок не є спільною сумісною власністю, а є його особистою приватною власністю, оскільки на час набуття він не був одружений (як і на день посвідчення цього договору). Осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на відчужуваний житловий будинок, у тому числі відповідно до статей 65, 74 та 97 СК України, немає.