Постанова
Іменем України
25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 757/30258/16-ц
провадження № 61-19291св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - орган опіки та піклування Печерської районної в м. Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2019 року в складі судді Литвинової І. В.та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Іванової І. В., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2016 рокуОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення.
В обґрунтування позову зазначала, що вона та її син зареєстровані у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1, власником якої є її батько та дід малолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Звертала увагу, що з часу набуття ОСОБА_3 права власності на зазначену вище квартиру він має намір її відчужити, у зв`язку із чим постійно вчиняє дії спрямовані на виселення позивача з дитиною, штучно створюючи складні побутові умови для спільного проживання: перешкоджав у доступі до житла та особистих речей, забороняв користуватися побутовою технікою та комунальними послугами, незважаючи на те, що позивач брала участь в оплаті за їх споживання, змінив замок вхідних дверей до квартири.
Стверджувала, що вона неодноразово зверталася до Печерського районного управління поліції в м. Києві, обслуговуючої організації Житлово-будівельний кооператив "Граніт" (далі - ЖБК "Граніт"), Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації із заявами щодо перешкоджання відповідачем у доступі до спірної квартири, однак вплинути на ситуацію, що склалася, вони не змогли, з тих підстав, що відповідач є власником квартири.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила усунути їй перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом вселення її разом з малолітнім сином ОСОБА_2 до зазначеної вище квартири.
У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до
ОСОБА_1 , яка також є законними представником малолітніх: ОСОБА_2,
ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Печерської районної в м. Києві держаної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 мотивовані тим, що 20 грудня 2015 року ОСОБА_1 добровільно вибула разом із сином та своїм чоловіком зі спірної квартири, але знятися з реєстрації не бажає, чим позбавляє позивача за зустрічним позовом права на розпорядження своїм майном.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_3 просив визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 .
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2019 року позов ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні квартирою
АДРЕСА_1 . Ухвально вселити ОСОБА_4 та
ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 .
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та її малолітній син є членами сім`ї ОСОБА_3, а тому вони мають право користуватися житловим приміщенням, власником якого він є.
При цьому судом першої інстанції зазначено, що наявність іншого житлового приміщення, право власності на яке зареєстроване за чоловіком ОСОБА_1 та батьком малолітнього ОСОБА_2, не впливає на їхнє право користування належною ОСОБА_3 квартирою, як членів сім`ї останнього.
Разом з тим, суд першої інстанції зробив висновок про те, що підстави для задоволення зустрічного позову відсутні, оскільки існування умов, передбачених частиною другою статті 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не встановлено, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були відсутні менший строк, ніж один рік, при цьому через наявність перешкод у користуванні квартирою, вчиненими з боку ОСОБА_3 .
Постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що ОСОБА_3 чинить перешкоди ОСОБА_1 в користуванні спірною квартирою, а тому усунув такі порушення житлових прав шляхом вселення позивача за первісним позовом разом з її малолітнім сином до цієї квартири.
Апеляційним судом також зазначено, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що ОСОБА_1 проживала у спірній квартирі з народження та була членом сім`ї відповідача за первісним позовом. Останній не заперечував, що між ним та донькою склалися неприязні стосунки та він мав намір продати спірну квартиру. ОСОБА_3 також не заперечував, що замки на вхідних дверях було змінено та після останньої зміни замків ключі від вхідних дверей ОСОБА_1 надано не було.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 за час проживання в спірній квартирі не сплачувала в добровільному порядку за житлово-комунальні послуги були відхилені колегію суддів апеляційного суду, як такі, що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки питання щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги вирішено у іншій цивільній справі.
Судом апеляційної інстанції також зазначено, що аргументи апеляційної скарги про те, що родина ОСОБА_1 придбала квартиру у м. Ірпінь Київської області не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки за відсутності підстав для визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірною квартирою остання має право на захист свого права щодо користування цією квартирою. До того ж будь-яких доказів про те, що ОСОБА_1 має право власності чи право користування квартирою у м. Ірпені Київської області не надано.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У жовтні 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що судами не надана належна правова оцінка заявам ОСОБА_1, які остання надала як доказ того, що відповідач за первісним позовом чинить їй перешкоди в користуванні квартою. В зазначених вище заявах позивач за первісним позовом зазначає різні причини з яких вона виїхала зі спірної квартири, посилаючись то на необхідність проведення ремонту в кімнаті, яку ОСОБА_1 займала зі своєю родиною, то на вимушене проживання у родичів через протиправну поведінку ОСОБА_3 .
Також судами не звернуто уваги на порядок вселення ОСОБА_1 до спірної квартири та її проживання в ній без згоди нового власника.
Поза увагою судів, на думку заявника, залишилось також те, що особисті речі
ОСОБА_1 , які відповідач за первісним позовом передав на зберігання сусідці, свідчать про те, що вона постійно не проживала в спірній квартирі, а добровільно виїхала разом з чоловіком та сином у грудні 2015 року, що також підтвердили свідки.
Крім того, суди не врахували, що чоловікові ОСОБА_1 належить на праві власності квартира у м. Ірпінь Київської області, в якій вона проживає разом з ним та дітьми.
Також заявник вказує на те, що судами не надано належної правової оцінки факту несплати позивачем за первісним позовом житлово-комунальних послуг, що також підтверджується відповідним судовим рішенням про стягнення грошових коштів, сплачених ОСОБА_3, на користь останнього в порядку регресу.
Звертає увагу також на порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо неналежного повідомлення позивача за первісним позовом про розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються в частині задоволення первісного позову, в іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому відповідно до вимог процесуального закону не переглядаються судом касаційної інстанції.
Відзиву від інших учасників справи на касаційну скаргу ОСОБА_3 до Верховного Суду не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин, розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.