Постанова
Іменем України
25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 2-781/08
провадження № 61-20306св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Шельпахівська сільська рада Христинівського району Черкаської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Вініченка Б Б., Храпка В. Д., Бондаренка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Шельпахівської сільської ради Христинівського району Черкаської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування.
В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько
ОСОБА_4 , після смерті якого вона вступила в управління та володіння спадковим майном та відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу Української РСР,1963 року (далі - ЦК Української РСР, 1963 року) вважала себе такою, що прийняла спадщину, у зв`язку із чим до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталась.
В подальшому позивач звернулася до державної нотаріальної контори Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, однак їй було відмовлено з мотивів прийняття нового ЦК України та необхідності подання заяви про прийняття спадщини.
Посилаючись на наведене та на те, що відповідачі, які також є дітьми померлого ОСОБА_5, на спадкове майно не претендують, її спадкових прав не заперечують, позивач просила визнати за нею право власності у порядку спадкування на земельну ділянку площею 3,3 га, вартістю 46 665, 79 грн, яка належала її померлому батьку на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії II-ЧР № 003906, виданого Шельпахівською сільською радою Христинівського району Черкаської області 12 листопада 2001 року, та на майновий пай на суму 8 774, 00 грн, що належав ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай серії
ЧЕ-ХVI № 263208, виданого Шельпахівською сільською радою Христинівського району Черкаської області 07 грудня 2005 року.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 27 серпня
2008 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті її батька ОСОБА_4, померлого
ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 3,3 га, вартістю 46 665, 79 грн, яка належала померлому відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії II-ЧР №003906, виданого Шельпахівською сільською радою Христинівського району Черкаської області 12 листопада 2001 року, зареєстрованого в книзі записів за № 456, а також на майновий пай на суму 8 774, 00 грн, який належав померлому на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай серії ЧЕ-ХVI № 263208, виданого Шельпахівською сільською радою Христинівського району Черкаської області 07 грудня 2005 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги визнані відповідачами у повному обсязі, а тому в силу положень частини четвертої статті
174 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року(далі -ЦПК України 2004 року), підлягають задоволенню.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 27 липня 2017 року апеляційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Шельпахівської сільської ради Христинівського району Черкаської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області
від 27 серпня 2008 року закрито.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_6 не є стороною в справі, а судом не вирішувалось питання про її права та обов`язки, адже предметом цього спору є визнання права власності на майно в порядку спадкування за
ОСОБА_1 , яка по суті є спадкоємцем ОСОБА_4, зокрема і за заповітом. На момент розгляду справи суду апеляційної інстанції не було надано беззаперечних доказів на підтвердження порушення рішенням суду першої інстанції цивільних прав, свобод чи інтересів ОСОБА_6, як зазначалося нею в апеляційній скарзі, що є підставою для закриття апеляційного провадження у цій справі.
Постановою Верховного Суду від 17 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 задоволено. Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області
від 27 липня 2017 року скасовано, справу направлено на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на розгляд до суду апеляційної інстанції, колегія суддів суду касаційної інстанції виходила з того, що постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що рішення суду першої інстанції не стосуються прав ОСОБА_6 та остання не має права на апеляційний перегляд рішення районного суду.
Також колегію суддів зазначено, що апеляційним судом не враховано, що звертаючись до суду першої інстанції із позовом до спадкоємців першої черги ОСОБА_2, ОСОБА_3, позивач ОСОБА_1, посилаючись на положення статті 549 ЦК Української РСР 1963 року, просила визнати за нею право власності на спадкове майно після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, як за такою, що фактично ступила в управління та володіння спадковим майном. До участі у справі ОСОБА_6, яка також є спадкоємцем першої черги, залучено не було, а тому доводи останньої про те, що оскаржене рішення районного суду впливає на її права, як спадкоємця першої черги, є обґрунтованими.
Апеляційним судом також не було враховано тієї обставини, що звертаючись до суду першої інстанції, позивач не посилалася на наявність заповіту, складеного щодо спадкового майна на її користь, а мотивувала свої вимоги (які були визнанні відповідачами) тим, що фактично вступила у володіння та користування спадковим майном після смерті батька.
Останньою постановою Черкаського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено, рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 27 серпня 2008 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що не може вважатись законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції ухвалене за результатом розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Шельпахівської сільської ради Христинівського району Черкаської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування, без залучення ОСОБА_6 , яка є також спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4, як і відповідачі, які визнали позов. Оскільки апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості скасувати рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд чи залучити ОСОБА_6 до участі в справі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову, адже таке рішення порушує права останньої.
Доданий до матеріалів справи заповіт, складений ОСОБА_4 06 квітня
1999 року, за змістом якого заповідач розпорядився своїм майном де б воно не було і з чого б воно не складалося на випадок своєї смерті на користь ОСОБА_1, колегія суддів не брала до уваги, оскільки позовні вимоги позивача були заявлені щодо визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду
від 10 жовтня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене вище судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що апеляційний суд порушив пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), скасувавши через одинадцять років рішення, яке набрало законної сили. Не врахувавши при цьому, що
ОСОБА_6 не довела, що вона фактично вступила в управляння чи володіння спадковим майном після смерті батька. Матеріали справи також не містять доказів звернення ОСОБА_6 до нотаріальної контори із за заявою про прийняття спадщини. Натомість спадкова справа заведена у 2017 році за її заявою та вона є єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину за заповітом.
Наголошує, що в порушення вимог процесуального закону, апеляційний суд належним чином не мотивував свій висновок про відмову в задоволенні позову, а лише посилався на те, що позбавлений процесуальної можливості направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції чи залучити до участі в справі
ОСОБА_6 , проте яким чином рішення суду першої інстанції порушує права чи законні інтереси останньої апеляційним судом не зазначено.
У грудні 2019 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазнає про обґрунтованість її доводів та наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду.
Звертає увагу на те, що рішення суду першої інстанції було безпідставно скасовано апеляційним судом, оскільки воно не порушує права та законні інтереси
ОСОБА_6 .
Вважає, що єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_4 є позивач
ОСОБА_1 і саме за її заявою у зв`язку із спадкуванням за заповітом у 2017 році відкрита спадкова справа.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку за правилами ЦПК України, в редакції чинній на час її подання, тобто
до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.