Постанова
Іменем України
25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 382/1779/18-ц
провадження № 61-17002св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Панфильська сільська рада Яготинського району Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 02 травня 2019 року в складі судді Литвин Л. І. та постанову Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4, Панфильської сільської ради Яготинського району Київської області про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя, встановлення факту володіння будинком, визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним свідоцтва, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на 1/2 частини будинку.
В обґрунтування позову зазначала, що 05 квітня 1966 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_5, під час перебування в якому вони спільним зусиллями та за спільні кошти побудували житловий будинок, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 .
Вказувала на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після смерті останнього відкрилась спадщина на 1/2 частини зазначеного вище житлового будинку, інша
1/2 частини належала їй на праві спільної сумісної власності подружжя.
Звертала увагу на те, що зазначена вище обставина не була врахована виконавчим комітетом Панфильської сільської ради Яготинського району Київської області під час прийняття рішення від 25 квітня 2008 року про визнання за їх сином ОСОБА_6 права власності на житловий будинок, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення органу місцевого самоврядування з урахуванням зазначених вище підстав не може вважатись законним та обґрунтованим та підлягає скасуванню разом із свідоцтвом про право власності на спірний житловий будинок, виданим на підставі оскаржуваного рішення.
Посилаючись на зазначені вище обставини та на те, що не може оформити спадкові права в установленому законом порядку після смерті чоловіка, позивач просила визнати вищевказаний будинок спільною сумісною власністю подружжя, встановити, що вона та ОСОБА_5 володіли на праві власності будинком АДРЕСА_1 ; визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Панфильської сільської ради Яготиського району Київської області від 25 квітня 2008 року № 32 про оформлення права власності та видачу свідоцтва про право власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 з надвірними будівлями на ім`я ОСОБА_6 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_6 на зазначений вище будинок від 25 квітня 2008 року; встановити факт прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_5 на 1/2 частини спірного будинку та визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка.
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 02 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої виходив з того, що доказами, наданими відповідачем ОСОБА_4 на спростування позовних вимог, підтверджено, що спірний житловий будинок належав ОСОБА_6, а не подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . При цьому, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 належав на праві власності житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, а тому відповідно до чинного на час зведення спірного житлового будинку законодавства, останні не мала права володіти ще одним об`єктом нерухомого майна - житловим будинком. Посилаючись на наведене, суд першої інстанції зробив висновок, що в позивача та її покійного чоловіка не виникло права спільної сумісної власності на спірний житловий будинок.
Крім того, судом першої інстанції зазначено, що заявляючи вимогу про встановлення факту володіння спірним житловим будинком ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності не надала доказів, які підтверджують вказану обставину.
Також, встановивши, що власником спірного нерухомого майна був покійний
ОСОБА_6 , районний суд дійшов висновку про те, що прийнятим сільською радою рішенням та виданим свідоцтвом про право власності на спірний будинок на ім`я ОСОБА_8 права та інтереси позивача не порушені.
Дійшовши висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, суд першої інстанції не вбачав підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності за заявою відповідача.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, зазначивши, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний житловий будинок побудований нею та ОСОБА_5 під час перебування в зареєстрованому шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя. Натомість, в матеріалах справи наявна довідка Панфильської сільської ради Яготинського районного суду Київської області від 30 липня 2018 року, з якої вбачається, що відповідно до погосподарської книги за № 01891 рахується житловий будинок АДРЕСА_1, що належав
ОСОБА_6 . Будинок побудований в 1988 році на земельній ділянці, яка була виділена
ОСОБА_6 в установленому законом порядку.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У вересні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Яготинського районного суду Київської області
від 02 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 серпня
2019 року, в якій просить скасувати зазначені вище судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що суди дійшли помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на праві власності належав житловий будинок, що розташований за адресою:
АДРЕСА_2 , а тому в подружжя не могло виникнути право спільної сумісної власності на спірний житловий будинок, оскільки ці обставини не підтвердженні жодними доказами.
Звертає увагу на те, що судами безпідставно вказано, що позивач не надала суду доказів, що спірний житловий будинок побудований нею під час перебування в шлюбі з ОСОБА_5, посилаючись на довідку Панфильської сільської ради Яготинського районну Київської області від 30 липня 2018 року, оскільки зазначена вище довідка не може вважатись належним та допустимим доказом, адже не завірена належним чином.
Стверджує, що залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд натомість навів інші підстави для відмови в задоволенні позову, виходив з недоведеності позовних вимог, а суд першої інстанції посилався на чинне на час зведення житлового будинку законодавство. Тобто, суд першої інстанції встановив, що спірний житловий будинок будувався спільно родиною ОСОБА_7 та ОСОБА_1 для сина ОСОБА_6, проте подружжю на праві власності належав інший житловий будинок, що виключає виникнення в них права спільної сумісної власності на спірний житловий будинок.
Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи до Верховного Суду не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 02 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду
від 14 серпня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 02 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.