Постанова
Іменем України
25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 755/17486/17-ц
провадження № 61-15870св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року в складі судді Астахової О. О.та постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про виселення.
В обґрунтування позову зазначало, що 25 грудня 2007 року між Заритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі
840 000,00 грн на термін до 25 грудня 2027 року.
Вказувало, що з метою забезпечення виконання позичальником умов зазначеного вище кредитного договору, 25 грудня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала
в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
Звертало увагу на те, що в порушення умов зазначеного вище кредитного договору, ОСОБА_1 свої зобов`язання неналежним чином не виконувала, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 січня 2013 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі
1 071 061,31 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру
АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки
ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_1 договору
купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, за початковою ціною
1 127 000,00 грн.
Посилаючись на наведене та на те, що направлену у вересні 2017 року вимогу про добровільне звільнення спірної квартири відповідачі не виконали, позивач, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив ухвалити рішення про виселення відповідачів із зазначеної вище квартири.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 62,60 кв. м, житловою площею 42,20 кв. м, без надання іншого житла. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем виконано вимоги статті 40 Закону України "Про іпотеку" та після прийняття рішення про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру шляхом позасудового врегулювання направлено всім мешканцям письмову вимогу про зобов`язання звільнити спірну квартиру протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Натомість, відповідачі квартиру не звільняють, при цьому між сторонами не погоджено інший строк їх добровільного виселення.
Також судом першої інстанції зазначено, що враховуючи, що спірна квартира перебуває в іпотеці ПАТ КБ "Приватбанк" на підставі договору іпотеки
від 25 грудня 2007 року та придбана за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою (спірною квартирою), тому з урахуванням положень
статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), вимога позивача про виселення відповідачів без надання їм іншого житла є обґрунтованою.
Судом першої інстанції відхилені доводи відповідачів щодо пропуску позивачем позовної давності на звернення з вимогою про їх виселення, оскільки згідно з умовами кредитного договору строк виконання зобов`язань спливає 25 грудня
2027 року і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором, а тому банк звернувся до суду в межах позовної давності.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову, оскільки Дніпровським районним судом м. Києва 25 вересня 2012 року ухвалено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру шляхом її продажу
ПАТ КБ "ПриватБанк", при цьому позивачем дотримано позасудовий порядок виселення, а придбання спірної квартир за рахунок кредитних коштів є підставою для виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення.
Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності відхилені апеляційним судом, оскільки перебіг позовної давності, на думку колегії суддів, почався з моменту направлення банком відповідачам вимог про добровільне виселення: 11 вересня 2017 року та 20 липня 2018 року, на які відповідачі не відреагували, тому звернення позивача з позовом про виселення до суду в листопаді 2017 року здійснено в межах позовної давності.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У серпні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 липня
2019 року, в якій просить скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Також до касаційної скарги додано клопотання про зупинення виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
Звертає увагу на те, що суди безпідставно не застосували до вимог банку наслідки пропуску позовної давності, при цьому зазначили різни підстави для відхилення таких доводів відповідача.
Дійшовши висновку про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску банком позовної давності, суди не врахували, що рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру ухвалено Дніпровським районним судом у вересні 2012 року, а з позовом про виселення банк звернувся у листопаді 2017 року.
Вважає помилковим посилання судів на частину другу статті 40 Закону України "Про іпотеку" оскільки цією нормою врегульовано питання виселення мешканців іпотечного майна в разі позасудового врегулювання спору. Проте, в справі, що переглядається, банк звернув стягнення на іпотечне майно в судовому порядку. При цьому судами не враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 355/689/16-ц
У вересні 2019 року ПАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначає про безпідставність доводів заявника щодо наявності правових підстав для відмови в задволенні позову банку у зв`язку із пропуском позовної давності.
Вважає помилковим посилання заявника на те, що перебіг позовної давності почався з моменту ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про виселення після ігнорування відповідачами вимоги про добровільне виселення в межах позовної давності, яка обчислюється з моменту коли позивач набув право здійснити захист свого порушеного права в судовому порядку, використавши позасудові засоби врегулювання спору.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду
м. Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду
від 18 липня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу. Зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки зазначені вище судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 25 грудня 2007 року між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 840 000,00 грн зі сплатою 15 % річних на термін
до 25 грудня 2027 року.
На забезпечення виконання позичальником умов зазначеного вище кредитного договору, 25 грудня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .