Постанова
Іменем України
25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 357/14357/17
провадження № 61-16246св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Білоцерківський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головне управління Національної поліції в Київській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 травня 2019 року у складі судді Дубановської І. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Білоцерківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУ НП в Київській області) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 понад десять років перебувала під слідством, в ході якого до неї застосовувались запобіжні заходи у виді тримання під вартою - 3 місяці, підписка про невиїзд та здійснювались інші слідчі дії. Випадково у квітні 2017 року вона дізналась, що у 2012 році кримінальні провадження щодо неї закриті за відсутністю складу злочину.
У позові ОСОБА_1 зазначала, що за час перебування під слідством вона втратила душевний спокій, нервувала, мала постійний дискомфорт, порушила звичайний для неї уклад життя та нормальні життєві зв`язки. Все це спричинило їй моральну шкоду, яка оцінена експертом в 360 мінімальних заробітних плат.
ОСОБА_1 просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового слідства в розмірі 1 502 280,00 грн та витрати за проведення судової психологічної експертизи в сумі 6 435,00 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового слідства в розмірі 1 502 280,00 грн та витрати за проведення судової психологічної експертизи в розмірі 6 435,00 грн.
Суд першої інстанції на підставі оцінки висновку судової психологічної експертизи від 30 січня 2019 року № 9816/18-61 дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового слідства у розмірі 1 502 280,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року апеляційні скарги ГУ НП в Київській області та Державної казначейської служби України залишено без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 травня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
ГУ НП в Київській області у серпні 2019 року звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року у вищевказаній справі.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що досудове розслідування кримінального провадження відносно позивача здійснювалось з 30 березня 2000 року по 16 листопада 2012 року, тобто в період дії Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-XII. 02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про Національну поліцію", який набрав чинності 07 листопада 2015 року.
Таким чином, ГУ НП в Київській області не є правонаступником Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, тому ГУ НП в Київській області є неналежним відповідачем у справі.
Крім того, заявник у касаційній скарзі зазначав, що позивач не довів факт завдання їй моральної шкоди, внаслідок діяльності посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, не наведено підстав для її відшкодування, оскільки відсутні відомості про визнання неправомірними дій (бездіяльності) посадових осіб правоохоронних органів.
У касаційній скарзі заявником зазначено клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Крім того, заявник у касаційній скарзі просить розгляд справи у касаційному суді провести за участю представника ГУ НП в Київській області.
Від інших учасників справи відзивів на касаційну скаргу ГУ НП в Київській області до Верховного Суду не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2019 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи № 357/14357/17 з суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою відмовлено заявнику у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржувані судові рішення.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у серпні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України(в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі ухвалено з додержанням норм законодавства.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 30 березня 2000 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 84 Кримінального кодексу України в редакції 1960 року (далі - КК України 1960 року) за підозрою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у розкраданні в 1999 році колективного майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Кедр" (далі - ТОВ "Кедр"), а саме отриманні за ОСОБА_3 заробітної плати, яка потім використана для їх власних потреб.
Постановою слідчого від 20 червня 2000 року провадження відносно ОСОБА_1 закрито, у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину. 29 серпня 2000 року вказана постанова слідчого була скасована.
30 жовтня 2000 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 84 КК України 1960 року, а саме в тому, що вона вчинила розкрадання державного або колективного майна шляхом зловживання своїм посадовим становищем, за попередньою змовою групою осіб.
12 лютого 2001 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 206 КК України 1960 року за підозрою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні 17 січня 2001 року хуліганських дій щодо ОСОБА_4
15 лютого 2001 року кримінальні справи відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 84 КК України 1960 року, частиною другою статті 206 КК України 1960 року об`єднані в одне провадження.
29 травня 2001 року ОСОБА_1 обраний запобіжний захід - підписка про невиїзд.
13 липня 2001 року пред`явлене ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обвинувачення перекваліфіковано із частини третьої статті 84 КК України 1960 року на статтю 86-1 КК України 1960 року.
17 липня 2001 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 206 КК України 1960 року, тобто злісному хуліганстві, умисних діях, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, що відзначаються особливою зухвалістю, яка проявилась в спричиненні ОСОБА_5 тілесних ушкоджень.
23 жовтня 2002 року пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення перекваліфіковано зі статті 86-1 КК України 1960 року на частину другу статті 84 КК України 1960 року.
28 травня 2004 року пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення перекваліфіковано з частини другої статті 84 КК України 1960 року на частину третю статті 84 КК України 1960 року та відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року (далі - КК України 2001 року) з частини третьої статті 84 КК України 1960 року на частину третю статті 191 КК України 2001 року, з частини другої статті 206 КК України 1960 року на частину другу статті 296 КК України 2001 року.
З 21 липня 2004 року до 20 жовтня 2004 року до ОСОБА_1 застосовувався запобіжний захід у вигляді арешту.
13 липня 2005 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за частиною другою статті 296 КК України 2001 року закрито у зв`язку з відсутністю у її діях складу злочину.
13 липня 2005 року пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення перекваліфіковано з частини третьої статті 191 КК України 2001 року на частину другу статті 191 КК України 2001 року.