ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 373/240/17
провадження № 61-582св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С. Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2017 року, ухвалене у складі судді Керекези Я. І., та ухвалу апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Таргоній Д. О., Іванової І. В., Сержанюка А. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (далі - Переяслав-Хмельницька РДА), ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -
ОСОБА_2 , про визнання недійсним розпорядження, скасування запису про державну реєстрацію права власності та витребування землі.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що розпорядженням Переяслав-Хмельницької РДА від 12 листопада 2008 року за № 1565 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для безоплатної передачі у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в межах Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.
Розпорядженням Переяслав-Хмельницької РДА від 2 липня 2009 року за № 703 затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та передано їй земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002 площею 0,9500 га, яка розташована на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.
Суди встановили, що 11 грудня 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 603090, яким посвідчується її право власності на спірну земельну ділянку.
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2543 від 29 квітня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Бурлакою О. В., ОСОБА_2 відчужила належну їй спірну земельну ділянку ОСОБА_1 .
Прокурор вважає, що земельна ділянка, яка відводилася у власність
ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності, фактично відведена за рахунок земель водного фонду, а саме 100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро, що суперечить нормам закону.
За таких обставин просив визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 2 липня 2009 року № 703 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства"; скасувати запис від 30 жовтня 2013 року № 3288476 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 206335432233), яка розташована в селі Циблі
Переяслав-Хмельницького району Київської області; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,9500 га, кадастровий номер 3223388200:02:039:0002.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області
від 11 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про обґрунтованість позовних вимог по суті, проте дійшов висновку про пропущення позивачем трирічного строку звернення до суду за захистом порушеного права і задовольнив заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2017 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення, а рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2017 року - без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про сплив позовної давності, початок перебігу якої обчислив з моменту, коли уповноважений на розпорядження земельними ділянками орган міг об`єктивно дізнатися про вибуття вказаних земельних ділянок із державної власності, а саме з часу державної реєстрації за
ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2017 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник вказує на помилковість висновку судів попередніх інстанцій про сплив позовної давності, оскільки виникнення права на позов пов`язане не з моментом порушення цивільного права суб`єкта, що його реалізує, а з моментом, коли він довідався або міг довідатись про таке порушення.
Прокурор вказує на неврахування судами його доводів про те, що факти порушення вимог законодавства, про які зазначено у позові, виявлено прокуратурою у 2016 році під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 420161111000000221 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України. Без проведення відповідної перевірки та встановлення достовірних даних про спірну земельну ділянку прокурор не міг довідатись про порушення Переяслав-Хмельницькою РДА права на землю, що перебуває під особливою охороною держави.
На думку заявника, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Київська обласна державна адміністрація, в інтересах якої подано цей позов, мала об`єктивну можливість дізнатись про порушення права раніше, ніж прокурором проведено відповідну перевірку та пред`явлено позов.
Заявник вважає, що висновок судів про початок перебігу позовної давності
з 11 грудня 2012 року є припущенням, оскільки будь-яких доказів на підтвердження цієї обставини матеріали справи не містять.
Позиція інших учасників справи
У березні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бабюк С. М. подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів, а тому просив судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані.
Провадження у суді касаційної інстанції
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У грудні 2017 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 7 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що розпорядженням Переяслав-Хмельницької РДА від 12 листопада 2008 року № 1565 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для безоплатної передачі у власність громадянці України ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в межах Циблівської сільської ради" надано дозвіл на проведення робіт з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для безоплатної передачі у власність
ОСОБА_2 орієнтовною площею 0,95 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.
Висновком про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства від 18 грудня 2008 року за № 11/11057/02 Управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації погодило проект землеустрою про відведення земельної ділянки площею 0,9500 га для ведення особистого селянського господарства на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.
2 липня 2009 року Переяслав-Хмельницькою РДА видано розпорядження № 703 "Про передачу у власність земельної ділянки громадянці України ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства" і затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, передано вказану земельну ділянку їй у власність.
Суди встановили, що відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯИ № 603090 від 11 грудня 2009 року ОСОБА_2 була власником земельної ділянки площею 0,9500 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. 14 грудня 2009 року вказаний державний акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 301099510164.
З повідомлення Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" № 01-01/910
від 16 серпня 2016 та наданих викопіювань з топографічних матеріалів зі схемою накладення земельної ділянки суди встановили, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002 розташована в межах
100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро.
Також судами встановлено, що 29 квітня 2011 року ОСОБА_2 і
ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002 площею 0,9500 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території села Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської області, за яким ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняла у власність вказану земельну ділянку.
За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
від 3 серпня 2016 року, власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:039:0002 площею 0,95 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована в селі Циблі
Переяслав-Хмельницького району Київської області, є ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги першого заступника прокурора Київської області Грабця Ігоря Нестеровича на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого
2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтями 19, 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої
статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).
Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин, уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.
Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.