Постанова
Іменем України
25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 442/7094/15-ц
провадження № 61-17625св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,
Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка звернулася з апеляційною скаргою - Обслуговуючий кооператив "Індустріальний"
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання прав власності за набувальною давністю.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 серпня 1999 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір оренди нежитлового приміщення, яке знаходиться на АДРЕСА_1 загальною площею 92,6 кв. м (п. 1.1. договору) строком на 1 рік (п. 6.1. договору). Сторонами до вказаного договору від 11 серпня 1999 року підписано акт приймання-передачі в оренду вказаного нежитлового приміщення.
Після укладення даного правочину, позивачкористується зазначеним нерухомим майном по сьогоднішній день. Фактичне користування нежитловим приміщенням нею здійснюється вже більше 15 років. Вона добросовісно та безперервно володіє івідкрито користується зазначеним нерухомим майном, зробила ремонт у приміщенні, провела водопостачання до нього, доглядає та утримує його в належному стані. Згідно технічного паспорта на нежитлове приміщення під літ. А-2 на АДРЕСА_1 , виготовленого Дрогобицьким міжміським бюро технічної інвентаризації станом на 02 вересня 2015 рокута Експлікації внутрішніх площ до плану будівель (форма 6) літ. А-2 на АДРЕСА_1, приміщення складається з цокольного поверху площею 41,3 кв. м, першого поверху площею 39,2 кв. м та другого поверху площею 12,1 кв.м. Загальна площа приміщення складає 92,6 кв. м.
Вважає, що вона правомірно набула у користування на підставі договору оренди обумовлене майно та з 1999 року відкрито, безперервно і добросовісно користується ним, що дає їй підстави для визнання за нею права власності на це майно за набувальною давністю.
Таким чином, просила визнати за нею право власності на нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 92,6 кв. м за набувальною давністю.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 листопада 2015 року позов задоволено; визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 загальною площею 92,6 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач правомірно набула у користування на підставі договору оренди обумовлене майно та з 1999 року відкрито, безперервно і добросовісно користується спірним нежитловим приміщенням, підтримує його у належному стані, вкладає власні кошти в ремонт приміщення, оплату комунальних послуг тощо. Крім того, відповідач визнає позов в повному обсязі, а тому позов слід задовольнити та визнати право власності на майно за позивачем.
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Індустріальний" задоволено; рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном, а наявність у володільця певного юридичного документа, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування положень частини першої статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, матеріали справи не містять доказів належності відповідачу спірного майна на праві власності, тому ОСОБА_2 не може бути відповідачем у справі.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні позову про визнання права власності, оскільки у матеріалах справи відсутні докази про те, що спірне майно знаходиться на території кооперативу. Також зазначає, що договір оренди землі, на підставі якого позивач користувалася приміщенням закінчився, і після його закінчення позивач відкрито користувалася майном понад 10 років та вкладала кошти у його ремонт.
Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, 11 серпня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди нежитлового приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_1 загальною площею 92,6 кв. м (п.1.1. договору) строком на 1 рік (п. 6.1. договору). Сторонами до вказаного договору підписано акт приймання-передачі в оренду нежитлового приміщення від 11 серпня 1999 року.
Згідно Технічного паспорту на нежитлове приміщення літ. А-2 на АДРЕСА_1 , виготовленого Дрогобицьким міжміським бюро технічної інвентаризації станом на 02 вересня 2015 року та Експлікації внутрішніх площ до плану будівель (форма 6) літ. А-2 на АДРЕСА_1, вказане приміщення складається з цокольного поверху площею 41,3 кв.м, першого поверху площею 39,2 кв.м та другого поверху площею 12,1 кв. м. Загальна площа приміщення складає 92,6 кв. м.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.