ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Лященко Н. П. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19)
за позовом компанії «Джамзако Лімітед» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» (далі - ТОВ «ТКЗ»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіара компані» (далі - ТОВ «Тіара компані»), про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав
за касаційною скаргою ТОВ «Тіара компані» на рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року у складі судді Зеленіної Н. І.та постанову Північного апеляційного господарського суду від 5 червня 2019 року у складі колегії суддів Суліма В. В., Пономаренка Є. Ю., Коротуна О. М.
11 вересня 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва залучено до участі у справі ТОВ «Тіара компані» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
24 жовтня 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва задоволено заяву позивача від 23 жовтня 2018 року, залишено без розгляду його позовні вимоги про: визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Термінал-рент» від 4 червня 2015 року номер 21825315; визнання незаконним (недійсним) з моменту його присвоєння і скасування реєстраційного номера нерухомого майна 651420061255 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнання незаконним (недійсним) і скасування свідоцтва про право власності на користь ТОВ «Термінал-рент» від 5 червня 2015 року номер 38589251; закрито провадження у справі відносно державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Чортківського районного управління юстиції Тернопільської області Маковецької Л. В.
24 жовтня 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Тіара компані» від 3 жовтня 2018 року про передачу справи до Господарського суду Тернопільської області, оскільки за змістом частини третьої статті 30 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вимогу про скасування реєстраційного номера нерухомого майна належить розглядати за місцем знаходження такого майна; натомість господарський суд указав, що такі вимоги позивача залишено без розгляду, а в частині вимог про недійсність договору справа підлягає розгляду Господарським судом міста Києва.
11 грудня 2018 року рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги компанії «Джамзако Лімітед» задоволено повністю, визнано недійсними: договір купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року на картоплесховища (І-ша черга: картоплесховище номер 1 (ємністю 25 тис. тонн, площею 9648,8 кв. м) та ІІ-га черга: картоплесховище номер 2 (ємністю 25 тис. тонн, площею 9651,8 кв. м) на вул. Центральній, 57-Б у с. Товстенькому Чортківського р-ну Тернопільської обл., укладений ТОВ «ТКЗ» і ТОВ «Термінал-рент»; акт приймання-передачі майнових прав на вказані картоплесховища від 30 грудня 2014 року.
Суд першої інстанції керувався тим, що договір купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року укладено з порушенням вимог чинного на час його укладення законодавства, зокрема: директор ТОВ «ТКЗ» уклав цей договір з перевищенням повноважень, наданих йому статутом товариства, та без подальшого схвалення (кошти у розмірі 47 383,0 грн ТОВ «ТКЗ» повернуло ТОВ «Термінал-рент» як помилково перераховані); залучення ТОВ «Термінал-рент» до участі в укладенні спірного договору було формальним і спрямованим на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення ТОВ «ТКЗ» права власності на майно. Крім того, вказаний договір про відчуження майнових прав на закінчений будівництвом об`єкт, який уже було введено в експлуатацію, без реєстрації права власності на такий об`єкт, укладено з порушенням статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
5 червня 2019 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо невідповідності спірного договору вимогам чинного законодавства, оскільки договір укладено директором товариства з перевищенням наданих йому повноважень та без подальшого схвалення, з недобросовісним контрагентом, а також усупереч вимогам статті 331 ЦК України та статті 120 ЗК України. Суд також зазначив, що скаржник не надав суду доказів обізнаності позивача про існування спірного договору до 23 жовтня 2015 року. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення місцевим господарським судом правил територіальної підсудності спору та необхідності розгляду цього спору Господарським судом Тернопільської області суд апеляційної інстанції зазначив, що правовідносини за договором купівлі-продажу майнових прав не є правовідносинами щодо нерухомого майна, тому спір не підлягає розгляду за правилами виключної підсудності.
7 липня 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою касаційну скаргу ТОВ «Тіара компані» задовольнила частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 5 червня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року скасувала та ухвалила нове рішення, яким відмовила у задоволенні позову. Стягнула з компанії «Джамзако Лімітед» на користь ТОВ «Тіара компані» 2643 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 3524 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. Визнання в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів товариства, на підставі якого уповноваженою особою укладено спірний договір, не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки не порушує прав та законних інтересів учасника цього товариства.
Відтак укладення ТОВ «ТКЗ» спірних договорів не є прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а є наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном. Підписання оспорюваних договорів ТОВ «ТКЗ» з порушенням, як стверджує позивач, вимог чинного законодавства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасників.
З огляду на відсутність порушення спірними договорами корпоративних прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, надання Великою Палатою Верховного Суду оцінки законності спірного договору не є необхідним.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у випадку, коли територіальна підсудність спору може визначатися як за частиною третьою, так і за частиною шостою статті 30 ГПК України, звернення позивача до Господарського суду міста Києва як належного суду за правилами частини шостої статті 30 ГПК України не є порушенням правил виключної підсудності.
Зокрема, оскільки спір у цій справі виник з приводу об`єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на це майно відповідно до вимог частини третьої статті 30 ГПК України повинен був розглядатись Господарським судом Тернопільської області. Разом з тим у цій справі спір виник між позивачем - учасником (засновником) юридичної особи та самою юридичною особою, пов`язаний з діяльністю цією юридичної особи, а саме із вчиненням нею правочинів у межах господарської діяльності. Якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, то такий спір є спором про право управління юридичною особою, має ознаки корпоративного і належить до юрисдикції господарських судів. Правила виключної підсудності справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, передбачають розгляд спорів між позивачем - учасником (засновником) юридичної особи та юридичною особою господарським судом за місцезнаходженням такої юридичної особи як відповідача.
З такими висновками Великої Палати Верховного Суду щодо визначення виключної підсудності не погоджуємося та відповідно до статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom)).
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
ГПК України розрізняє предметну, суб`єктну, інстанційну