ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 923/442/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Шекшеєвої В.С.,
Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області - не з`явився,
Фермерського господарства «Світлана» - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства «Світлана»
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 (у складі колегії суддів: Принцевська Н.М. (головуючий), Діброва Г.І., Ярош А.І.)
у справі № 923/442/18
за позовом Прокурора - заступника керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області
до Фермерського господарства «Світлана»
про повернення земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2018 Прокурор - заступник керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - ГУ Держгеокадастру) до Фермерського господарства «Світлана» (далі - ФГ «Світлана»), у якому просив вилучити у ФГ «Світлана» земельну ділянку загальною площею 50,0 га, орієнтовною вартістю 1 218 522,50 грн, яка знаходиться в адміністративних межах Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області, та повернути зазначену земельну ділянку до земель державної власності ГУ Держгеокадастру.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі рішення Великолепетиської селищної ради народних депутатів Великолепетиського району Херсонської області від 10.07.1992 № 41 громадянину ОСОБА_1 було видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства.
ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин ОСОБА_1 помер.
Прокурор зауважив, що відповідно до вимог законодавства право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій це право належало.
Оскільки під час перевірки було виявлено факт користування ФГ «Світлана» спірною земельною ділянкою за відсутності правових підстав, що є порушенням вимог земельного законодавства та інтересів держави, Прокурор звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019 у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що Прокурором не доведено обставин нездійснення або неналежним чином здійснення відповідних повноважень органом, який відповідно до законодавства розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необґрунтованість підстав представництва інтересів держави в особі позивача ГУ Держгеокадастру. Водночас судом зазначено, що Прокурором не доведено і тих обставин, що на час розгляду справи підстава, на якій ФГ «Світлана» було набуте право землекористування, відпала. При цьому, за висновками суду вилучення у відповідача земельної ділянки призведе до припинення діяльності відповідача, що є порушенням його права на мирне володіння майном - іншими активами господарства. Втручання держави шляхом звернення Прокурора до суду з позовом про вилучення земельної ділянки здійснено без дотримання принципу справедливої рівноваги, оскільки згідно з витягом з державного реєстру право користування спірною земельною ділянкою не припинено, вона використовується відповідачем за призначенням та сплатою відповідних податків.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 рішення Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Апеляційний суд виходив із доведеності заявлених Прокурором вимог та наявності правових підстав для задоволення позову.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у листопаді 2019 року ФГ «Світлана» подало касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2019, а рішення Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019 залишити в силі. Також ФГ «Світлана» заявило клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).
Касаційну скаргу ФГ «Світлана» обґрунтовує, зокрема, тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи не враховано, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом; у цій справі прокурором не доведено наявність порушеного права держави, що є підставою для відмови у позові. Разом із тим поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що фактичним користувачем спірної земельної ділянки є громадянка ОСОБА_2 - голова господарства та спадкоємиця ОСОБА_1 , яка успадкувала відповідне право щодо спірної земельної ділянки, що використовується для потреб фермерського господарства на законних підставах.
У відзивах на касаційну скаргу Заступник прокурора Херсонської області та ГУ Держгеокадастру зазначають про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просять залишити оскаржене судове рішення без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.11.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 923/442/18 за касаційною скаргою ФГ «Світлана» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2019; зупинено провадження у справі № 923/442/18 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 912/2385/18; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу тривалістю 10 днів із дня поновлення провадження у справі № 923/442/18.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.07.2020 поновлено провадження у справі № 923/442/18 та призначено касаційну скаргу ФГ «Світлана» до розгляду на 12.08.2020.
08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
ГУ Держгеокадастру та ФГ «Світлана» в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
У касаційній скарзі ФГ «Світлана» заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 ГПК, оскільки, на думку скаржника, справа містить виключну правову проблему у питаннях вилучення земельної ділянки, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 ГПК, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Суд відхиляє зазначене клопотання відповідача, оскільки у справі, яка розглядається, немає ознак виключної правової проблеми, а наведені доводи не є належним обґрунтуванням існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, а також того, як вирішення проблеми у справі вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
При вирішенні справі судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що на підставі рішення Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області від 10.07.1992 № 41 громадянину ОСОБА_1 видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею площею 50 га в межах згідно з планом землеволодіння для ведення селянського (фермерського) господарства. Цей акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 15.
ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин ОСОБА_1 помер, що підтверджується актовим записом про смерть від 26.05.2015 № 63.
Відповідно до інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і статуту ФГ «Світлана» (у новій редакції) на цей час головою зазначеного фермерського господарства є ОСОБА_2
За змістом розділу V статуту ФГ «Світлана» у користуванні фермерського господарства перебуває земельна ділянка площею 50,0 га згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею від 10.07.1992.
За інформацією відділу у Великолепетиському районі ГУ Держгеокадастру, наданою на запит Прокурора, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність голові та членам ФГ «Світлана» для ведення фермерського господарства у розмірі середньої земельної частки (паю) по Великолепетиській селищній раді за рахунок земель, які згідно із зазначеним державним актом надано ОСОБА_1 , не розроблявся, земельна ділянка не розпайовувалася, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою не припинилося.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру права власності на нерухоме майно відомості щодо реєстрації права власності, іншого речового права на спірну земельну ділянку за ФГ «Світлана» відсутні.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом про вилучення у ФГ «Світлана» земельної ділянки загальною площею 50,0 га, орієнтовною вартістю 1 218 522,50 грн, яка знаходиться в адміністративних межах Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області, та повернення зазначеної земельної ділянки до земель державної власності ГУ Держгеокадастру, послався на те, що земельна ділянка, яка була надана громадянину ОСОБА_1 у довічне успадковуване володіння із земель державної власності не може використовуватися ФГ «Світлана» після смерті цього громадянина та має бути повернута до державної власності, оскільки право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій це право належало.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору із власником землі щодо право користування нею, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини. Ці обставини свідчать про використання відповідачем спірної земельної ділянки без достатніх правових підстав, отже, вимоги Прокурора про повернення земельної ділянки на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) є обґрунтованими.
Проте, Касаційний господарський суд не погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони є передчасними, зробленими без належного з`ясування і оцінки обставин справи, наявних у матеріалах справи доказів та з порушенням вимог чинного законодавства.
За змістом статей 6, 50 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-ХІІ (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надавалася громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявляли бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтувалося переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду надавалися земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991 № 889-ХІІ, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2201-XII, було затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.
Земельний кодекс України від 18.12.1990 № 561-ХІІ (у редакції Закону від 13.03.1992 № 2196-XII) не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.
На час надання громадянину ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 № 2009-XII, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших законів України, зокрема і до ЗК Української РСР від 18.12.1990 (у відповідній редакції) (така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц).
За змістом частин 1, 3, 4 статті 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у відповідній редакції) селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства, на ім`я якого видавався Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у відповідній редакції) земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надавалися громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством могло набуватися після шести років володіння нею. Надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду здійснювалося із земель запасу, а також земель, вилучених у порядку, визначеному у пункті 1 статті 7 цього Закону.
Для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковуване володіння і приватну власність надавалися земельні ділянки, розмір яких не повинен був перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель Після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягало державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування (статті 6, 8 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).
Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.
01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001 (далі - ЗК), згідно з частиною 1 статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, визначено у частині 2 статті 92 цього Кодексу.
Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали.
Разом із тим у пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками) визнав неконституційним пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Суд вказав, що стаття 92 ЗК не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Також Суд зауважив, що ЗК у редакції від 13.03.1992 закріпив право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.
З огляду на викладене, особа, яка володі