Постанова
Іменем України
20 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 759/9672/18-ц
провадження № 61-19567св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 ;
представник відповідача - ОСОБА_4 ;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2019 року у складі судді
Миколаєць І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В.,
Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за порушення грошового зобов`язання.
Позовна заява мотивована тим, що 27 серпня 2004 року між ним та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір позики,
за умовами якого він, як позичальник, передав ОСОБА_3 у позику
396 тис. грн, які останній зобов`язався повернути готівкою у м. Києві
у строк до 20 березня 2006 року за погодженим у договорі графіком. Сплата відсотків за користування грошовими коштами вказаним договором не було передбачено.
Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення отриманих у позику грошових коштів не виконав, то 27 грудня 2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було вчинено на договорі позики виконавчий напис про стягнення з відповідача суми
у розмірі 66 тис. грн, а також 700 грн, сплачених ним за вчинення нотаріусом виконавчого напису. Крім того, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 квітня 2006 року у справі № 2-1131 з відповідача на його користь стягнуто решту суму заборгованості за договором позики у розмірі 330 тис. грн, а також судові витрати у розмірі 1 700 грн. За вказаним рішенням суду йому було видано виконавчий лист.
Зазначені виконавчі документи, а саме: виконавчий напис нотаріуса
та виконавчий лист на виконання рішення суду було пред`явлено до виконання і виконавче провадження по них здійснювалося органами державної виконавчої служби. Проте, реального виконання договору, виконавчого напису нотаріуса та рішення суду про стягнення боргу відповідачем по цей час не здійснено.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд на підставі
статті 625 ЦК України стягнути з ОСОБА_3 на свою користь:
інфляційні втрати за порушення виконання грошового зобов`язання
за період з 21 жовтня 2004 року по 06 червня 2018 року у сумі 1 622 566 грн; три процента річних за період з 21 жовтня 2004 року по 06 червня 2018 року у сумі 153 475,61 грн, а всього - 1 776 041,61 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня
2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто
з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за порушення грошового зобов`язання у розмірі 185 517,33 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того,
що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке
не виконано боржником своєчасно, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, оскільки зобов`язання залишається невиконаним. Застосовуючи заявлені відповідачем строки позовної давності, зважаючи на дату пред`явлення позову - 21 червня 2018 року, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню
за останні три роки до дня пред`явлення позову, тобто з 21 червня
2015 року. Таким чином, кількість днів прострочення до 05 березня
2019 року становить 1 353 дні. Оскільки загальна сума боргу, що визначена рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 квітня 2008 року, становить 331 700 грн., яка є наявною заборгованістю, то стягненню підлягає 36 887 грн - три процента річних та 148 630, 33 грн - втрати від інфляції, а разом - 185 517,33 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2019 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 три процента річних
у розмірі 35 705,10 грн та інфляційні втрати у розмірі 12 188,80 грн.
Погоджуючись із рішенням районного суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача три процента річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України, апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої суми, оскільки вважав, що суд невірно визначився із сумою заборгованості, на яку нараховуються три процента річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання і періодом їх нарахування, а також визначення суми інфляційних втрат. При цьому апеляційний суд послався на відповідну практику Верховного Суду України.
В іншій частині рішення районного суду в апеляційному порядку не оскаржувалося.
Короткий зміст касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Святошинського районного суду м. Києва.
У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин строк позовної давності, оскільки не врахували, що відповідачем про застосування позовної давності належним чином
у суді першої інстанції заявлено не було. При цьому відповідач остаточне погашення заборгованості не здійснив, а тому застосування до положень статті 625 ЦК України позовної давності є помилковим. Крім того, апеляційний суд при розрахунку інфляційних втрат застосував положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», який не підлягає застосуванню, так як індексація неповернутого боргу положеннями цього Закону не передбачена.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, проте у грудні 2019 року
ОСОБА_3 подав до Верховного Суду клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у зв`язку з його перебуванням у складі Збройних Сил України по проведенню антитерористичної операції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 серпня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 , як позичальник, передав ОСОБА_3 у позику 396 тис. грн, які останній зобов`язався повернути готівкою у м. Києві у строк до 20 березня 2006 року за погодженим у договорі графіком. Сплата відсотків за користування грошовими коштами вказаним договором не було передбачено (а. с. 6-7).
Відповідач взяті на себе зобов`язання здійснити повернення отриманих
у позику грошових коштів не виконав.
27 грудня 2004 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєрькова Н. В. вчинила на договорі позики виконавчий напис про стягнення з відповідача суми у розмірі 66 тис. грн (а. с. 7).
Рішенням Святошинського районного суд