Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 127/22582/18-ц
провадження № 61-7860 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , як законний представник ОСОБА_2 ;
відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну
скаргу ОСОБА_1 , як законного представника ОСОБА_2 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року у складі судді Вохмінової О. С.
та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Стадника І. М.,
ВСТАНОВИВ:
1 Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 , як законний представник
ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» (далі - КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР») про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що її молодший брат ОСОБА_2 тривалий час страждає на психічні розлади, у зв`язку з чим, починаючи
з 2011 року, періодично проходить курси стаціонарного лікування
у КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР». До жовтня 2016 року
ОСОБА_2 перебував на лікуванні з діагнозом «дисоціальний розлад особистості», а після цього йому поставлений діагноз «дисоціальний розлад особистості з стійкими дезадаптованими соціально-поведінковими паттернами». Під час перебування на стаціонарному лікуванні покращення здоров`я брата не відбувалося, що вона пов`язувала з неправильною діагностикою захворювання. У зв`язку з цим вона неодноразово зверталася до спеціалістів закладу про надання інформації про дійсний стан психічного здоров`я брата для проведення відповідної діагностики, лікування
та подальшого звернення до Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) з метою присвоєння групи інвалідності. Ще у 2011 році вона звертала увагу лікарів на наявність у брата діагнозу «шизофренія», проте на свої звернення отримувала відмову з обґрунтуванням, що інформація щодо стану здоров`я може бути надана лише самому хворому. У свою чергу брат не міг звернутися за такою інформацію, оскільки не розумів значення своїх дій
та не міг керувати ними. Лише після звернення до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 недієздатним на підставі висновку судово-психіатричної експертизи від 21 грудня 2017 року № 147 було встановлено, що він страждає на хронічне душевне захворювання у вигляді шизофренії, параноїдної форми, внаслідок чого не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Отже, таке захворювання у брата виникло не раптово, а існувало тривалий час, що свідчить про несвоєчасне діагностування психічного захворювання та непроведення відповідного лікування.
У подальшому ОСОБА_2 рішенням суду визнано недієздатним
та 13 лютого 2018 року відповідно до висновку МСЕК йому присвоєно другу групу інвалідності. На підставі цього вона оформила на ім`я брата соціальну допомогу та опікунство над ним.
Вважала, що несвоєчасне визначення правильного діагнозу захворювання її брату призвело до заподіяння збитків у вигляді недоотриманої соціальної допомоги особам з інвалідністю, на яку ОСОБА_2 мав би право у разі своєчасного встановлення факту інвалідності з дня постановлення на облік, а саме з вересня 2011 року. Згідно з розрахунком на підставі мінімального щомісячного розміру соціальної допомоги за період з вересня 2011 року до лютого 2018 року сума недоотриманої державної соціальної допомоги становить 62 113 грн.
Крім того, внаслідок протиправних дій відповідача ОСОБА_2 не отримував належного лікування від хвороби, на яку насправді страждав,
стан його здоров`я не покращувався, що заподіювало останньому значних моральних страждань.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , як законний представник ОСОБА_2 , просила суд стягнути з КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» на користь ОСОБА_2 300 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та 62 113 грн у рахунок відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення його прав бездіяльністю відповідача, а всього - 362 113 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня
2019 року у задоволенні позову законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив
із того, що позивачем не доведено вчинення працівниками КНП «ВОКПЛ
ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» винних, протиправних дій відносно
ОСОБА_2 , внаслідок чого були порушені його права. Доводи позивачки про психічне захворювання «шизофренія» ОСОБА_2 ще
у 2011 році ґрунтуються на її припущеннях, оскільки доказів про необґрунтованість встановленого раніше діагнозу та невідповідність діагностики захворювання й медичних заходів лікування не надано.
Тобто позивачкою не доведено наявність складу цивільно-правового правопорушення: шкоди, протиправної поведінки відповідача і причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а тому відсутні підстави для задоволення вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу законного представника ОСОБА_2 -
ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року - без змін.
Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд
також зазначив, що законним представником ОСОБА_2 -
ОСОБА_1 не доведено протиправності дій відповідача, шкоди, та причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою та протиправною поведінкою, які є обов`язковою умовою для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування майнової шкоди. Оскільки не доведено протиправності дій відповідача і причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) та моральною шкодою підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди немає. Те, що ОСОБА_2 страждає на хронічне душевне захворювання у вигляді шизофренії, було визначено лише 21 грудня 2017 року при проведені судово-психіатричної експертизи. Відповідач довів відсутність своєї вини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі законний представник ОСОБА_2 -
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали
з Вінницького міського суду Вінницької області.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 , як законного представника ОСОБА_2 , - до КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» про відшкодування майнової
та моральної шкоди призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга законного представника ОСОБА_2 -
ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, незважаючи на презумцію вини заподіювача шкоди, дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову через його недоведеність, оскільки саме відповідач мав доводи відсутність своєї вини у неправильному та несвоєчасному діагностуванні хвороби брата. Суди не врахували
та належним чином не оцінили наявні у матеріалах справи письмові
докази, які підтверджують незмінність симптомів психічного захворювання
її брата - ОСОБА_2 з 2011 року, при яких були поставлені різні медичні діагнози та спростовують виникнення у нього захворювання «шизофренія» вперше у 2017 році. При цьому матеріали справи містять інші докази, які підтверджують, що дебют хвороби відбувся ще у 2002 році, коли брату
під час його лікування у Вінницькій обласній психіатричній лікарні № 2
був постановлений діагноз «шизофренія». Такі дії відповідача призвели до несвоєчасного виявлення хвороби, її лікування та присвоєння групи інвалідності ОСОБА_2 , що завдало йому майнової шкоду у вигляді неотриманої соціальної допомоги, а також моральної шкоди. Відсутність висновку експерта щодо часу виникнення захворювання у ОСОБА_2 не свідчить про необґрунтованість позову, оскільки висновок експерта
є лише одним із доказів, який повинен оцінюватися судами у сукупності
з іншими доказами, а встановлення часу виникнення хвороби не потребує спеціальних знань.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив КНП «ВОКПЛ
ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними, оскільки відсутність вини відповідача
є доведеною.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував на лікуванні
у Вінницькій обласній психіатричній лікарні № 2 з 25 червня 2002 року
по 27 червня 2002 року та з 17 січня 2003 року по 28 червня 2003 року
(скоїв втечу). Діагноз: «гострий шизофреноподібний психотичний розлад. F23.3 (105)».
У 2004 році медична документація хворого була вилучена органами Міністерства внутрішніх справ України та не повернута станом на 10 травня 2019 року, що підтверджується довідкою Вінницької обласної психіатричної лікарні № 2 від 10 травня 2019 року № 599 (т. 1, а. с. 105).
Згідно з актом № 34 стаціонарної судово-психіатричної експертизи
від 20 лютого 2003 року відносно ОСОБА_2 , який обвинувачувався
у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 296 КК України, проведеної у рамках кримінального провадження, через розбіжності між експертами-психіатрами судово-психіатричної експертної комісії та лікарем-доповідачем з Вінницької психіатричної лікарні № 2 при встановленні діагнозу ОСОБА_2 та складністю клінічного випадку остаточне рішення експертною комісією не винесено. Рекомендовано провести активне лікування туберкульозу легень до повного одужання з наступним поміщенням ОСОБА_2 у вартове судово-психіатричне відділення Вінницької психоневрологічної лікарні ім. О. І. Ющенка на стаціонарну судово-психіатричну експертизу (т. 1, а. с. 144-147).
Згідно з актом № 71 стаціонарної судово-психіатричної експертизи
від 05 квітня 2004 року відносно ОСОБА_2 , який обвинувачувався
у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 296 КК
України, проведеної у рамках кримінального провадження, у результаті неодноразового обстеження експертна комісія не може підтвердити раніше встановлений йому діагноз: шизофренія у зв`язку з відсутністю характерних для цього психічного захворювання психопатологічних симптомів, порушень в мисленні та в емоційній, вольовій сфері і відповідної динаміки клінічної картини. У період вчинення злочину ОСОБА_2 на хронічне психічне захворювання не страждав. На теперішній час ОСОБА_2 на хронічне психічне захворювання не страждає, є особою з емоційно нестабільним розладом особистості по імпульсивному типу. Може усвідомлювати свої
дії та керувати ними. У період вчинення злочину ОСОБА_2 міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_2 не потребує (т. 1, а. с. 148-151).
Вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 24 червня 2004 року ОСОБА_2 визнано винним та призначено покарання за частиною четвертою статті 70 КК України, частиною першою статті 296 КК України, частиною четвертою статті 296 КК України 6 років 6 місяців позбавлення волі. Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 до вступу вироку у законну силу залишено без змін - утримання під вартою. Строк відбуття покарання рахувати з 28 січня 2004 року (т. 1, а. с. 152-158). За змістом вироку суду ОСОБА_2 був засуджений за вчинення хуліганських дій у період
з 25 червня 2002 року до кінця серпня 2002 року, у жовтні 2002 року, у січні 2004 року.
За повідомленням державної установи «Стрижавська виправна колонія
№ 81» від 30 травня 2019 року № 1990 ОСОБА_2 з 22 липня 2004 року до 28 липня 2010 року відбував покарання у державній установі «Стрижавська виправна колонія № 81». У період з 14 жовтня 2006 року
до 17 січня 2007 року ОСОБА_2 перебував на обстеженні та лікуванні
у державній установі Вільнянській виправній колонії № 20 (лікарняний заклад, до якого направляються засуджені до позбавлення волі, хворі на психічні розлади) (т. 1, а. с. 135-136).
Cудом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 проходив лікування у ВК № 20 з діагнозом «легка розумова відсталість з емоційно - вольовим порушенням і розладом поведінки», що підтверджується медичною картою останнього.
За повідомленнями КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на стаціонарному лікуванні
у КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР»: з