ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 639/4923/17
провадження № 61-36042св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року, ухвалене у складі судді Труханович В. В., та постанову апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Кіся П. В., Кружиліної О. А., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
В обґрунтування позову зазначив, що 6 вересня 2014 року між ОСОБА_3 , правонаступником якого він є, та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав відповідачу грошові кошти у розмірі 56 000 грн, що еквівалентно 4 000 доларів США, зі сплатою 5 процентів щоденно за користування позикою. Строк повернення позики сторони правочину узгодили до 6 жовтня 2014 року.
ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором не виконала, грошові кошти не повернула.
За таких обставин просив стягнути із ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 546 000 грн, з яких: неповернена позика у розмірі 56 000 грн, а також проценти у розмірі 490 000 грн, нараховані за період з 6 вересня 2014 року до 27 лютого 2015 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року позов задоволено частково.
Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 6 вересня 2014 року у розмірі 73 360 грн, з яких: неповернена позика - 56 000 грн; заборгованість за процентами -17 360 грн, а також 733,60 грн у відшкодування судового збору.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності факту порушення ОСОБА_2 зобов`язань із повернення отриманих грошових коштів, що призвело до виникнення у неї заборгованості.
У стягненні процентів у розмірі 490 000 грн суд, встановивши право позивача на одержання нарахованих за вказаний період процентів, відмовив, оскільки договором позики сторони погодили максимальний розмір заборгованості зі сплати процентів і обмежили 31 процентом від суми позики.
Постановою апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року - без змін.
З висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Заявник вказує, що проценти можуть нараховуватися до фактичної дати повернення позики відповідачем, обрахованої з одної із змінюваних процентних ставок, тому висновок судів попередніх інстанцій про наявність у договорі позики обмеження їх розміру помилковий.
Вказівка у договорі позики про обмеження нарахування заборгованості за процентами, як вважає позивач, є лише умовою договору, яка свідчить про порушення або дотримання позичальником умов договору, і не є межею, яку не може перевищувати заборгованість за процентами, як помилково тлумачили суди.
Доказів щодо незаконності судових рішень у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 56 000 грн касаційна скарга не містить.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 2 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 28 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи встановлено, що 6 вересня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до пункту 1 якого позикодавець передав у власність позичальника, а позичальник прийняв у власність суму готівкою у розмірі 56 000 грн, що еквівалентно 4 000 доларів США, на строк до 6 жовтня 2014 року.
Пунктом 4 договору передбачено право позикодавця на одержання від позичальника у готівкові формі процентів один раз на сім днів на суму позики до фактичної дати повернення позики по одній з фіксованих процентних ставок (з розрахунку):
а) 5 процентів у календарний день за період, за який проценти не були сплачені достроково;
б) 20 процентів за сім календарних днів, якщо проценти сплачуються достроково (наперед).
Позичальник має право обрати одну з фіксованих процентних ставок і зобов`язується сплачувати на користь позикодавця проценти кожні сім днів, починаючи з 6 вересня 2014 року, за однією з процентних ставок, визначених у пункті 4 договору позики (пункт 4.1 договору позики).
Проценти виплачуються на залишкову (неповернену) суму позики не пізніше останнього числа сьомого дня за тим, за який проводиться оплата, - у разі сплати процентів за умовами, визначеними в підпункті «а» пункту 4 договору, або до настання першого дня, за який проводиться оплата, - у разі сплати процентів за умовами, визначеними у підпункті «б» пункту 4 договору. Сплата процентів повинна здійснюватися позичальником лише всією сумою за відповідні сім днів й одним платежем. Заборгованість позичальника зі сплати процентів за договором не повинна складати більше 31 процента від суми позики (пункт 4.2 договору позики).
10 квітня 2016 року ОСОБА_3 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги за договором позики від 6 вересня 2014 року на суму 56 000 грн, укладеним між первісним кредитором і ОСОБА_2 , в обсягах та на умовах, установлених договором між первісним кредитором і боржником. До нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України у цій же редакції Кодексу під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Статтею 526 ЦК України установлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інш