Постанова
Іменем України
20 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 446/570/17
провадження № 61-48715св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ткачук Ганна Іванівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г. І. про визнання договорів дарування недійсними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 у будинку загальною площею 90,1 кв. м, який належав їй на праві власності. За станом здоров`я ОСОБА_1 у 2015 році переселилась до сина ОСОБА_3 . Взимку 2017 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що 10 серпня 2016 року було укладено два договори дарування за якими вона відчужила свій будинок за адресою: АДРЕСА_1 своєму синові - ОСОБА_3 .
Позивач вважала, що укладає договори довічного утримання, а тому помилялася щодо обставин, які мають значення для справи. Сам договір дарування не відповідає внутрішній волі позивача та життєвим обставинам, що склалися. У березні 2017 року позивач оформила заповіт, тим самим підтвердила, що вона знала про належність будинку саме їй у с. Соколів і не підозрювала, що свою власність вона подарувала.
ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 229 ЦК України просила визнати недійсним:
договір дарування Ѕ частки житлового будинку зареєстрований у реєстрі за № 1304, укладений 10 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;
договір дарування Ѕ частки житлового будинку зареєстрований у реєстрі за № 1301, укладений 10 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень суду першої інстанцій
Ухвалою Кам`янко-Бузького районного суду Львівської області від 23 лютого 2018 року у складі судді: Котормуса Т. І., залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Рішенням Кам`янко-Бузького районного суду Львівської області від 09 липня 2018 року у складі судді: Котормуса Т. І., позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування Ѕ частки житлового будинку, укладений 10 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1301.
Визнано недійсним договір дарування Ѕ частки житлового будинку, укладений 10 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1304.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Верховний Суд України неодноразово вказував, що наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування (постанови від 11 листопада 2015 року № 6-1124цс15, від 16 березня 2016 року № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16).
У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_1 була ІНФОРМАЦІЯ_1 і на момент підписання оспорюваних договорів їй виповнилося 85 років; за показами свідків та пояснення сторін у справі, ОСОБА_1 через поганий стан здоров`я потребувала сторонньої допомоги; спірний будинок був її єдиним житлом, а передача майна за спірними договорами як-така не відбулася, оскільки цим будинком й надалі користуються як позивач так і відповідач, а за показами сторін в будинку надалі є речі ОСОБА_1 . Підтвердженням того, що ОСОБА_1 неправильно сприймала фактичні обставини правочину є те, що після підписання оспорюваних правочинів ОСОБА_1 склала заповіт за яким заповіла все своє майно на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а не на одного ОСОБА_3 . Крім того дарувальник ОСОБА_1 ще за життя звернулася із цим позовом для чого видала відповідну довіреність на ім`я своєї дочки, що на переконання суду, у поєднанні із такими обставинами як вік, стан здоров`я, єдине житло тощо, свідчить про наявність помилки ОСОБА_1 щодо обставин, які мають істотне значення і що вплинуло на її волевиявлення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Кам`янко-Бузького районного суду Львівської області від 09 липня 2018 року - скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. ОСОБА_1 , зважаючи на свій вік та стан здоров`я, осінню 2015 році пішла проживати у будинок свого сина ОСОБА_3 , що по АДРЕСА_2 розуміючи про те, що саме він забезпечить їй гідну старість, про що було відомо ОСОБА_2 . ОСОБА_2 проживає з чоловіком у АДРЕСА_3 , однак, на той час (осінь 2015 року), не виявила бажання забрати маму до себе щоб доглядати. Саме ОСОБА_3 з осені 2015 року забезпечував ОСОБА_1 гідну старість у своєму будинку де він мешкає з сім`єю, а тому остання, цілком прогнозовано, 10 серпня 2016 року подарувала свій будинок в АДРЕСА_1 йому ( ОСОБА_3 ), у якого серед усіх її дітей були найскладніші житлові умови. У суді першої інстанції свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (інші діти ОСОБА_1 ) підтвердили, що вони були присутні при укладенні договорів дарування будинку від 10 серпня 2016 року і про жодний договір довічного утримання тут не йшлося. Це був свідомий вибір ОСОБА_1 . У суді апеляційної інстанції приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г. І. пояснила, що дарувальниця ОСОБА_1 на момент посвідчення договорів дарування була людиною похилого віку, але була здоровою, свідомою, особисто читала, власноручно писала своє прізвище, ім`я та по батькові на договорах, розуміла значення своїх дій, висловлювала задоволення, що син ОСОБА_6 забрав її з села до себе, ще два роки тому, піклується про неї, доглядає, а вона йому дарує свій будинок, який йому найбільше необхідний, оскільки в нього велика сім`я, діти, внуки. Інші діти забезпеченні житлом і цей будинок для проживання їм не потрібний. У нотаріальну контору ОСОБА_1 прийшла не сама, а разом з дітьми: сином ОСОБА_7 та дочкою ОСОБА_8 , які були задоволені рішенням мами. Оформляти договір довічного утримання з сином ОСОБА_6 в ОСОБА_1 не було жодних потреб. Аналогічні за змістом письмові пояснення в суд першої інстанції подавалися приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г. І.
Апеляційний суд зазначив, що аналіз доказів в їх сукупності свідчить про відсутність обставин, які вказують на помилку ОСОБА_1 зокрема, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення при укладенні договорів дарування від 10 серпня 2016 року. Волевиявлення ОСОБА_1 незважаючи на її вік, стан здоров`я та наявність єдиного житла при укладенні договорів дарування від 10 серпня 2016 року було вільним та відповідало її внутрішній волі, зміст правочинів не суперечив вимогам ЦК України, а також моральним засадам суспільства (будинок не був подарований чужій людині). Тому відсутні підстави застосовувати висновки Верховного Суду України, висловлені у постановах від 11 листопада 2015 року № 6-1124цс15, від 16 березня 2016 року № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16), оскільки обставини у цій справі різняться від цих справ. Той факт, що 09 березня 2017 року ОСОБА_1 склала заповіт, за яким все своє майно в рівних частках заповіла ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а 27 березня 2017 року 2017 року видала довіреність останній на представлення її інтересів в органах нотаріату, суді та інших державних і громадських установах не може свідчити про те, що при укладенні договорів дарування від 10 серпня 2016 року ОСОБА_1 помилялась щодо обставин, які мають істотне значення. Зазначених обставин не врахував суд першої інстанції та зробив помилковий висновок про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
У грудні 2018 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги те, що ОСОБА_3 забезпечив догляд матері з умовою, що вона подарує йому будинок. Проте договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Твердження про те, що дочка не виявила бажання забрати маму до себе, щоб доглядати, не відповідає дійсності. Суд не взяв до уваги, що при укладені договорів дарування були присутні син ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , але не було повідомлено інших дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_2 . Нотаріус Ткачук Г. І. не висловилась щодо того, що не було необхідності укладати і договори дарування, оскільки у 2014 році укладено заповіт на ім`я ОСОБА_3 . Сім`я ОСОБА_3 дорікала ОСОБА_2 тим, що доглядають маму. У поясненнях на позовну заяву приватний нотаріус Ткачук Г. І. вказує, що « ОСОБА_1 висловлювала задоволення, що син забрав її із села до себе, піклується про неї... в якого вона проживає і який її доглядає». Разом із тим договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Позивач на підставі належних і допустимих доказів доведено наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, які мали істотне значення, що вплинуло на її волевиявлення. Такими обставинами є: вік позивача, її стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірному житлі (залишилась зареєстрована та здійснювалась оплата всіх платежів) після укладення договору дарування. Зазначене відповідає висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16.
Земельна ділянка, оформлена на час укладення договорів дарування не була, кадастровий номер присвоєно не було, а тому ОСОБА_1 помилялась щодо обставин, які мають істотне значення. Якщо б ОСОБА_1 мала намір відчужити цілий будинок, то оформила б кадастровий номер, а згодом подарувала будинок.
Апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16). ОСОБА_3 отримував кошти за маму (була оформлена довіреність на отримання пенсії), тим самим підтверджується, що мама була залежна від сина, а тому не мала вільного волевиявлення щодо укладення договорів. Чинне законодавство не передбачає надання догляду як передумову укладення договору дарува