Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 375/998/15-ц
провадження № 61-7506св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року в складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра», банк) звернулося із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 77/МК33/2008-840. Згідно пункту 1.1 кредитного договору банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 21 000 доларів США, із розрахунку 14,4 % річних.
05 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки до кредитного договору № 77/МК33/2008-840. Відповідно до пункту 1.1 договору поруки ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання перед позивачем за належне виконання відповідачем ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.
ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобов`язання за кредитним договором.
ПАТ КБ «Надра» просило;
стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за договором від 05 лютого 2008 року № 77/МК33/2008-840 у сумі 34 003,93 доларів США та 298 803,95 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року в складі судді: Нечепоренка Л. М., позовні вимоги задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за договором № 77/МК33/2008-840 від 05 лютого 2008 року у сумі 34 003,93 доларів США та 298 803,95 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого виникла заборгованості за договором. Враховуючи, що на підставі статей 553, 554 ЦК України боржник і поручитель несуть солідарну відповідальність за неналежне виконання зобов`язання, а тому наявні підстави для задоволення позову.
Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 04 листопада 2016 року в складі судді: Нечепоренка Л. М., заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце слухання справи. Докази, на які посилається заявник, істотного значення для правильного вирішення справи не мають.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Київської області від 17 січня 2017 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Гуля В. В., Іванової І. В., апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Заочне рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за договором № 77/МК33/2008-840 від 05 лютого 2008 року у сумі 34 003,93 доларів США та 35 466,74 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором. Проте апеляційний суд не погодився з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача несплаченої пені за прострочення строків виконання зобов`язань (відповідно до пунктів 9.1, 9.2 кредитного договору) в сумі 263 337,21 грн, оскільки за порушення грошових зобов`язань за один і той самий період позивачем нараховані як пеня, так і штраф, внаслідок чого відповідачів двічі притягнуто до одного і того ж виду відповідальності.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І., касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення апеляційного суду Київської області від 17 січня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що висновки судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення заборгованості з боржника та поручителя за кредитним договором є передчасними. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, якщо відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц. Умовами кредитного договору передбачено, що погашення кредиту повинно здійснюватися певними щомісячними платежами, проте суди не застосували позовну давність, заявлену у суді першої інстанції при перегляді заочного рішення, враховуючи, що відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи та не брав участі у такому розгляді. Крім того судами не встановлено, з якого часу повинен обраховуватись строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум та відповідно, чи є чинною порука, оскільки у разі пред`явлення вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання зобов`язання (чи частини зобов`язання) на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку та залежно від цих обставин вирішувати питання наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості з поручителя.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено частково. Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 34 003,93 доларів США та 35 466,74 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
ОСОБА_1 , який є позичальником у зобов`язанні, не оскаржується розмір заборгованості по тілу кредиту та процентів за користування ним, не надано доказів на спростування визначеної позивачем суми заборгованості. Тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом на суму 18 241,72 доларів США та заборгованості по сплаті відсотків в розмірі 15 762,21 доларів США обґрунтовані. Судом першої інстанції вірно визначена сума заборгованості в розмірі 34 003,93 доларів США (18 241,72 + 15 762,21 = 34 003,93), проте судом не здійснена перевірка наданого позивачем розрахунку, не визначені складові заборгованості;
за порушення грошових зобов`язань позивачем нарахована пеня в розмірі 263 337,21 грн і штраф 35 466,74 грн. Згідно умов кредитного договору пеня і штраф нараховуються за порушення строків повернення кредиту (пункти 9.1., 9.2.). Банком здійснено нарахування двох видів неустойки за одне і те саме порушення, і за один і той самий період часу, внаслідок чого ОСОБА_1 двічі притягнуто до одного і того ж виду відповідальності. Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Одночасне нарахування пені і штрафу за одне і те саме цивільне правопорушення, є таким, що суперечить нормам чинного законодавства, що відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанова від 23 жовтня 2015 року у справі №6-2003цс15, та висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 216/2813/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 752/17619/16-ц. З метою додержання балансу інтересів сторін у справі, апеляційний суд вважав за доцільне застосування штрафу визначеного пунктом 9.2. кредитного договору в розмірі 5 % від суми заборгованості. Тому висновок суду першої інстанції в частині визначення суми несплаченої пені за прострочення строків виконання зобов`язань в сумі 263 337,21 грн, є необґрунтованим;
позичальником ОСОБА_1 було здійснено у лютому 2009 року останнє погашення заборгованості по тілу кредиту, проте погашення відсотків за користування кредитом та штрафні санкції було здійснено ним протягом 2010-2013 років, а останній платіж був здійснений 30 жовтня 2013 року. Оскільки позичальником було здійснено як погашення відсотків за користування кредитом, так і сплачено неустойку за порушення зобов`язань, вказані дії є такими, що свідчать про визнання ним свого боргу і також свідчать про переривання позовної давності, зокрема, щодо заборгованості по тілу кредиту. Тому слід вважати, що останній платіж за умовами кредитного договору був здійснений ОСОБА_1 30 жовтня 2013 року, і початок перебігу позовної давності починається саме з цієї дат. Відповідно, на час звернення позивача зі позовом 27 липня 2015 року позовна давність не сплила;
доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення строків пред`явлення кредитором вимог до поручителя колегія суддів відхилила. ОСОБА_1 є позичальником за умовами укладеного ним договору; поручителем є ОСОБА_2 , яка своїм правом на оскарження рішення суду першої інстанції не скористалась, вона не зверталась ні з заявою про перегляд заочного рішення, ні з апеляційною скаргою. Наявність порушених прав є основною умовою для здійснення судового захисту, за відсутності якої такий захист не здійснюється. За таких обставин відсутня наявність порушеного права ОСОБА_1 як позичальника в частині вирішення позовних вимог пред`явлених до поручителя ОСОБА_2 . Тому в цій частині апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Аргументи учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову в частині задоволення позову та стягнення з відповідачів на користь банку 34 003,93 доларів США та 35 466,74 грн і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд не застосував до спірних відносин статтю 625 ЦК України та неправильно застосував статтю 1050 ЦК України. Згідно пункту 1.3. кредитного договору кредит надається позичальнику строком до 03 лютого 2015 року, проте банк продовжував нараховувати відсотки по 05 липня 2015 року. Разом із тим після спливу визначеного договором строку кредитування, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц;
судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 559 ЦК України, оскільки з поручителя стягнута заборгованість поза межами шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України. У договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, а тому порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Апеляційний суд не дослідив питання припинення поруки, не врахував, що сам по собі строк дії поруки є преклюзивним строком існування правовідносин. Права позичальника можуть бути порушені в тій частині, що йому доведеться у повертати порядку регресу кошти поручителю. У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватись з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Порука ОСОБА_2 є припиненою в частині тих періодичних платежів, які мали бути здійснені боржником більше ніж за шість місяців до дати звернення позивачем до суду;
апеляційний суд стягнув заборгованість поза межами позовної давності. Банк обраховує прострочений борг з лютого 2009 року, а тому з лютого 2009 року почався перебіг позовної давності щодо кожного платежу відповідно до графіку. Позивач звернувся до суду в серпні 2015 року. Позовна давність охоплює період з 09 серпня 2012 року по 09 серпня 2015 року. Відносно всіх платежів, що мали бути здійснені до 09 серпня 2012 року позовна давність сплинула. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення;
апеляційний суд вказав на те, що відповідно до розрахунку заборгованості, відповідач здійснював погашення відсотків протягом 2010-2013 років, таким чином визнаючи борг. Проте відповідач не здійснював ніяких платежів на користь позивача після 2009 доку. Суд апеляційної інстанції таких доводів відповідача до уваги не взяв, не перевірив на підставі належних і допустимих доказів чи дійсно платежі по кредитному договору після 2009 року мали місце. Судом стягнуто штраф, нарахований поза межами позовної давності, оскільки до вимог щодо стягнення неустойки застосовується позовна давність 1 рік;
банком не надано документів на підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором та невиконання умов кредитного договору з боку позичальника, не надано жодної виписки з рахунку обліку заборгованості.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року оскаржується у касаційному порядку лише у частині задоволених позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором в розмірі 34 003,93 доларів США та 35 466,74 грн. В іншій частині постанова Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року не оскаржується, а тому у касаційному порядку не переглядається.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року відмовлено.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року: у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні відмовлено; заяву ПАТ «Комерційний банк «Надра», яка підписана представником Білою І. В., про залучення правонаступника задоволено. Залучено правонаступника ПАТ «Комерційний банк «Надра» - ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» до участі у справі; справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 05 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 77/МК33/2008-840, за умовами якого банк на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності надав грошові кошти у сумі 21 000,00 доларів США, із розрахунку 14,4 % річних, строком по 03 лютого 2015 року.
Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 05 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки. Відповідно до пункту 1.1. договору поруки ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання перед банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, які витікають з кредитного договору. Строк дії поруки сторонами невизначений.
Станом на 06 липня 2015 року ОСОБА_1 існує заборгованість за кредитом у сумі 34 003,93 доларів США та 298 803,95 грн нарахованої пені за умовами кредитного договору.
Згідно розрахунку ОСОБА_1 було здійснено у лютому 2009 року останнє погашення заборгованості по тілу кредиту, проте погашення відсотків за користування кредитом та штрафні санкції сплачувались ним протягом 2010-2013 років, а останній платіж був здійснений 30 жовтня 2013 року.
27 липня 2015 року ПАТ КБ «Надра» звернулося із позовом в цій справі.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048