Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 274/4675/16-ц
провадження № 61-8197св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Миніч Т. І.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та компенсацію моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти:
02 грудня 2008 року у розмірі - 78 150 доларів США, строк повернення позики - 01 лютого 2009 року;
16 січня 2009 року у розмірі - 350 000 грн, строк повернення позики - 01 червня 2010 року;
19 січня 2009 року у розмірі - 500 000 грн, строк повернення позики - 01 липня 2010 року;
22 січня 2009 року у розмірі - 280 000 грн;
03 лютого 2009 року у розмірі - 720 900 грн, строк повернення позики - 01 лютого 2010 року.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 05 вересня 2013 року у справі № 0603/7357/12, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 475 552,95 грн. Проценти, передбачені умовами розписок, рішенням суду не стягувалися.
У Бердичівському МВ ДВС ГТУЮ України у Житомирській області на виконанні перебуває виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за вказаним судовим рішенням у розмірі 2 475 552,95 грн, яку відповідачем не сплачено. вказаними розписками передбачено нарахування на суму позики процентів у розмірі 13 % річних від суми заборгованості.
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь:
проценти за користування позиками від 02 грудня 2008 року, 16 січня 2009 року, 19 січня 2009 року, 22 січня 2009 року та 03 лютого 2009 року в сумі 2 268 682,77 грн;
3 % річних та інфляційні втрати в сумі 2 724 221,79 грн;
50 000 грн у рахунок компенсації моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2017 року в складі судді Щербака Д. С., позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування позиками від 02 грудня 2008 року, 16 січня 2009 року, 19 січня 2009 року, 22 січня 2009 року, 03 лютого 2009 року в розмірі 2 268 682,77 грн, а також 3 % річних та інфляційні втрати в розмірі 2 724 221,79 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 3 000 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки на час розгляду справи заборгованість за договором позики відповідачем не погашено, то з нього підлягають стягненню: 13 % річних від суми заборгованості, нарахування яких передбачено розписками від 16 січня 2009 року, 19 січня 2009 року та від 22 січня 2009 року, проценти за розписками від 02 грудня 2008 року та від 03 лютого 2009 року, розмір яких визначається на рівні облікової ставки НБ України, індекс інфляції та 3 % річних від простроченої суми, що передбачено статтею 625 ЦК України. Також підлягає стягненню компенсація моральної шкоди з огляду на те, що однією з підстав її відшкодування є порушення зобов`язань у випадках, передбачених законом або договором.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Скасовано рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2017 року і ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у позові про стягнення процентів, 3 % річних та втрат від інфляції за пропуском позовної давності, у позові про відшкодування моральної шкоди - за безпідставністю.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач має право на стягнення процентів, 3 % річних та інфляційних втрат у певному розмірі. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 травня 2013 року, яким визнано право позивача на борг за договорами позики, набрало законної сили 05 вересня 2013 року і з цього дня розпочався перебіг позовної давності. Позовна давність сплинула 06 вересня 2016 року. Із позовом ОСОБА_1 звернувся 09 вересня 2016 року після закінчення цього строку. Умовами договорів позики, викладеними у розписках, не передбачено відшкодування моральної шкоди. Висновок суду першої інстанції про обґрунтованість цієї вимоги є неправильним.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року касаційні скарги ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2017 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення процентів, 3 % річних та інфляційних втрат скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводів сторін щодо правомірності нарахування процентів від суми позики на підставі частини першої статті 1048 ЦК України та застосування положень статті 625 ЦК України у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, не встановив фактичних обставин справи, не визначився з характером правовідносин сторін та правовою нормою, яка підлягає застосуванню відповідно до встановлених обставин. З посиланням на статті 256, 257, 261, 264 ЦК України, що встановлюють позовну давність та регулюють порядок її переривання й застосування, апеляційний суд вдався до аналізу причин пропуску позовної давності, рахуючи його з часу набрання рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 травня 2013 року, яким з відповідача на користь позивача стягнуто борг, тобто, уже вирішено спір щодо боргу за договором позики нарахування яких за договорами позики припинилися після спливу визначеного договором строку. При цьому не врахував, що позивач обґрунтовує свої вимоги не виконанням цього рішення і до цих правовідносин належить застосовувати норму 625 ЦК України. Тому висновок суду апеляційної інстанції про обґрунтованість заявленого позову й про відмову у його задоволенні за пропуском позовної давності, яка може застосовуватись за відповідною заявою, зробленою до ухвалення судового рішення, лише до обґрунтованого позову, є передчасним.
При новому розгляді апеляційним судом має бути врахований висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, відповідно до якої якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів. Вимоги заявлені позивачем по статті 625 ЦК України у зв`язку з ухваленням судового рішення про стягнення боргу апеляційним судом не вирішено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2017 року у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів за договорами позики в сумі 2 268 682,77 грн, 3 % річних та інфляційних втрат в сумі 2 724 221,79 грн, а також розподілу судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в сумі 1 662 072,21 грн та 3 % річних у сумі 166 581 грн.
У стягненні процентів за договорами позики та іншої частини інфляційних втрат і трьох процентів річних відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
згідно висновків, висловлених Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12 та від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання;
позивач по розписці від 02 грудня 2008 року після 01 лютого 2009 року та до 05 серпня 2016 року; по розписці від 16 січня 2009 року після 01 червня 2010 року та до 05 серпня 2016 року; по розписці від 19 січня 2009 року після 01 липня 2010 року та до 05 серпня 2016 року; по розписці від 22 січня 2009 року з 08 вересня 2012 року та до 05 серпня 2016 року та по розписці від 03 лютого 2009 року з 01 липня 2010 року та до 05 серпня 2016 року не мав права нараховувати проценти за користування коштами, враховуючи, що ці періоди поза межами строків на які надавалися позики. За таких обставин позивач безпідставно нарахував за вказані періоди проценти за користування коштами, а тому вимоги за ці періоди щодо процентів не підлягають до задоволення по суті;
стосовно процентів за користування коштами по розпискам за періоди: від 02 грудня 2008 року з 02 грудня 2008 року до 01 лютого 2009 року; від 16 січня 2009 року з 16 січня 2009 року по 01 червня 2010 року; від 19 січня 2009 року з 19 січня 2009 року по 01 липня 2010 року; від 22 січня 2009 року з 22 січня 2009 року по 08 вересня 2012 року та від 03 лютого 2009 року з 03 лютого 2009 року по 01 липня 2010 року, то позивач пропустив строк звернення до суду за стягненням процентів за користування коштів за ці періоди. До винесення судом першої інстанції рішення у справі відповідачем заявлено про застосування позовної давності;
позивач у листопаді 2012 року звертався до суду із вимогами про стягнення процентів за користування коштами за всіма розписками, що встановлено ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 05 вересня 2013 року. На час звернення позивача до суду (листопад 2012 року) трирічна позовна давність за розпискою від 02 грудня 2008 року сплинула (01 лютого 2012 року), а по розпискам від 16 січня 2009 року, від 19 січня 2009 року, від 22 січня 2009 року та від 03 лютого 2009 року перебіг позовної давності перервався та почався заново. Із цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише 09 вересня 2016 року, тобто, після спливу трьох років (листопад 2015 року), а тому в стягненні процентів за користування коштами у межах погодженого сторонами строку позики, тобто за розписками від 02 грудня 2008 року за період із 02 грудня 2008 року до 01 лютого 2009 року; від 16 січня 2009 року за період із 16 січня 2009 року до 01 червня 2010 року; від 19 січня 2009 року за період із 19 січня 2009 року по 01 липня 2010 року; від 22 січня 2009 року за період із 22 січня 2009 року по 08 вересня 2012 року та від 03 лютого 2009 року за період із 03 лютого 2009 року по 01 липня 2010 року, необхідно відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності. Апеляційному суду не надано доказів, що позивач пропустив строк звернення до суду з поважних причин. Тому у стягнені процентів за користування коштами у загальній сумі 2 268 682,77 грн за всіма розписками слід відмовити;
доводи відповідача про те, що він начебто за всіма розписками повернув кошти позивачу колегія суддів оцінила критично, приймаючи до уваги чинність судового рішення у справі № 0603/7357/12, яким стягнута з відповідача заборгованість в сумі 2 475 552,95 грн за договорами позики та знаходження цього рішення на примусовому виконанні у ВДВС. У справі про стягнення коштів за розписками до предмета доказування належало дослідження питання підтвердження виконання зобов`язання, зокрема, й у кого знаходяться оригінали розписок. Доводи апеляційної скарги щодо оригіналів розписок фактично спрямовані на перегляд не у процесуальний спосіб рішення, яке набрало законної сили, та його неврахуванні при розгляді цього спору, що не узгоджується із положеннями ЦПК України;
оскільки стаття 625 ЦК України розміщена у розділі I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань;
позивач не просить за розпискою від 02 грудня 2008 року, де надавалися у позику надавалися долари США, стягнути інфляційні втрати та три процента річних. Такі вимоги заявлені лише щодо розписок від 16 січня 2009 року, від 19 січня 2009 року, від 22 січня 2009 року та від 03 лютого 2009 року, де кошти надавалися у гривні, тобто, у національній валюті;
до позовних вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, встановлена позовна давність тривалістю у три роки. Оскільки правопорушення є триваючим, то за останні три роки, що передували часу звернення позивача із цим позовом до суду підлягає до стягнення: за розпискою від 16 січня 2009 року інфляційні втрати в сумі 313 915 грн та три процента річних у сумі 31 500 грн; за розпискою від 19 січня 2009 року інфляційні втрати в сумі 448 450 грн та три процента річних у сумі 45 000 грн; за розпискою від 22 січня 2009 року інфляційні втрати в сумі 251 132 грн та три процента річних у сумі 25 200 грн та за розпискою від 03 лютого 2009 року інфляційні втрати в сумі 648 575,21 грн та три процента річних у сумі 64 881 грн, тобто, загалом інфляційні втрати в сумі 1 662 072,21 грн та три процента річних у сумі 166 581 грн, що підтверджується розрахунком позивача, який відповідачем не спростований. У стягненні решти інфляційних втрат та трьох процентів річних за ст.625 ЦК України відмовляється за пропуском строку звернення до суду з відповідними вимогами;
колегія суддів не прийняла заяву відповідача від 24 березня 2014 року як доказ щодо визнання ним боргу, яка б переривала позовну давність, оскільки на примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження, де стягувачами, окрім позивача, є також інші особи, а у заяві не конкретизовано, за яким виконавчим листом зобов`язався відповідач сплачувати щомісяця до 8 000 грн;
посилання на те, що мало бути подано п`ять, а не один позов, бо проценти належить стягувати за кожною розпискою окремо є безпідставними з огляду на диспозитивність цивільного судочинства;
посилання в апеляційній скарзі на те, що спір розглянутий без залучення до участі дружини відповідача та порушення її прав не можуть бути прийняті до уваги з огляду на суб`єкта звернення із апеляційною скаргою та заявлені позивачем позовні вимоги.
Аргументи учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
кожна із розписок є підтвердження окремого боргового зобов`язання і відповідно по кожній із розписок має бути відкрите окреме провадження. При звернені до суду не сплачено судовий збір за жодною із позовних вимог;
ОСОБА_1 у 2012 році вже звертався із позовом про стягнення боргу та 13 % за розписками та в