РІШЕННЯ
Іменем України
19 серпня 2020 року
Київ
справа №9901/136/20
адміністративне провадження №П/9901/136/20
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
суддя-доповідач Гусак М. Б., судді: Васильєва І. А., Пасічник С. С., Стрелець Т. Г., Юрченко В. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Хом`яка О. А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представників відповідача - Нарольської Т. С., Склярук Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИЛА:
Указом Президента України від 25 грудня 2004 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Шевченківського районного суду м. Києва. 8 листопада 2005 року він прийняв присягу судді. Постановою Верховної Ради України (далі - ВРУ) від 21 жовтня 2010 року № 2635-VI позивача обрано суддею цього ж суду безстроково.
6 грудня 2010 року Вища рада юстиції (далі - ВРЮ), розглянувши пропозицію члена цієї ради ОСОБА_2 , прийняла рішення № 1341/0/15-10 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва за порушення присяги судді.
Такі висновки ВРЮ обґрунтовані наступними порушеннями суддею ОСОБА_1 положень чинного законодавства при розгляді справ.
Шевченківський районний суд м. Києва вироком від 28 листопада 2005 року, постановленим під головуванням позивача, визнав підсудного винним у злочині, передбаченому частиною п`ятою статті 186 Кримінального кодексу України. Ухвалою від 22 березня 2006 року Апеляційний суд міста Києва за наслідками розгляду кримінальної справи за апеляцією підсудного та його захисника вказаний вирок суду скасував через істотні порушення судом вимог кримінального процесуального закону.
Також Апеляційний суд міста Києва постановив окрему ухвалу відносно судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 . Серед порушень, допущених суддею ОСОБА_1 під час розгляду кримінальної справи, в окремій ухвалі увагу акцентовано на тому, що всупереч вимог частини першої статті 272 Кримінально-процесуального кодексу України (чинного на час прийняття суддею рішень; далі - КПК) суд видалив підсудного з залу суду на весь час розгляду справи без наведення мотиву прийнятого рішення, лише з посиланням на вказану норму КПК. Підсудного не було попереджено про те, що в разі повторного порушення ним порядку засідання або непідкорення розпорядженням головуючого його буде видалено з залу засідання. Таким чином, констатовано, що суд позбавив підсудного можливості брати участь у судових дебатах та звертатись до суду з останнім словом, що є порушенням його права на захист. Зазначено й про те, що суд не виконав вимог статті 87-1 КПК про фіксування судового процесу технічними засобами. Так, в судовому засіданні підсудний заявив клопотання про застосування звукозапису, яке було задоволено судом, проте звукозапис не здійснено. Також наголошено, що суддя ОСОБА_1 допустив й інші процесуальні порушення, пов`язані з відступом від вимог статей 88, 257, 263, 349 КПК.
Також у рішенні ВРЮ зазначено про те, що 18 серпня 2008 року начальник Київського слідчого ізолятора та голова спостережної комісії при Шевченківській районній державній адміністрації міста Києва звернулись до Шевченківського районного суду м. Києва з поданням про умовно-дострокове звільнення засудженого з місць позбавлення волі. 3 вересня 2008 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 у виїзному судовому засіданні в приміщенні Київського слідчого ізолятора виніс постанову про відмову в задоволенні вказаного подання. Ухвалою від 23 січня 2009 року Апеляційний суд міста Києва зазначену постанову скасував, матеріали направив на новий розгляд. Крім того Апеляційний суд міста Києва постановив окрему ухвалу стосовно судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , в якій зазначив про те, що суддя при розгляді вказаної справи допустив істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які проявились у тому, що всупереч вимог статті 407 КПК суддя розглянув справу без повідомлення та участі органу, що відає відбуванням покарання, подання якого розглядалося. Крім того, у порушення вимог статті 354 цього Кодексу справа понад три місяці не передавалась до апеляційного суду для розгляду апеляції засудженого. Верховний Суд України ухвалою від 16 березня 2010 року залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 на окрему ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2009 року, а окрему ухвалу - без змін.
Окрім того Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 19 березня 2008 року скасував вирок Шевченківського районного суду м. Києва під головуванням ОСОБА_1 від 17 грудня 2007 року і постановив стосовно судді окрему ухвалу у зв`язку з порушеннями вимог закону, допущеними головуючим у справі. Із матеріалів справи, протоколу судового засідання вбачається, що суд всупереч вимог статті 9 Закону України від 31 травня 2005 року №2591-IV «Про амністію» (який діяв на час постановлення вироку у вказаній справі) не з`ясував у підсудного питання щодо можливості застосування до нього амністії.
Проаналізувавши усі фактичні обставини, ВРЮ констатувала, що суддя ОСОБА_1 допускав несумлінність при розгляді справ, безвідповідально ставився до своїх посадових обов`язків, умисно порушував вимоги законодавства при здійсненні правосуддя, що потягло за собою негативні наслідки. У зв`язку з наведеним ВРЮ дійшла висновку, що поведінка судді викликає сумнів у його об`єктивності та неупередженості і є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді за порушення присяги.
Крім розгляду пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_2 ВРЮ того ж дня, 6 грудня 2010 року, розглянула пропозицію члена ВРЮ ОСОБА_3 від 13 вересня 2010 року та прийняла ще одне рішення за № 1342/0/15-10 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва за порушення присяги.
Згідно з цим рішенням 7 вересня 2007 року співробітники Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України склали щодо судді ОСОБА_1 протокол про порушення ним спеціального обмеження, спрямованого на запобігання корупції, встановленого пунктом «б» частини третьої статті 5 Закону України від 5 жовтня 1995 року № 356/95-ВР «Про боротьбу з корупцією». У протоколі зазначено, що 13 квітня 2007 року суддя ОСОБА_1 умисно створив перепони для здійснення правомірної діяльності посадовими особами (працівниками оперативно-слідчої групи), ускладнив їм виконання своїх повноважень (проведення обшуків) та вимагав від них прийняття незаконного рішення (припинення проведення обшуків), чим неправомірно втрутився, використовуючи своє службове становище, у діяльність посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень, тобто вчинив правопорушення. Постановою від 12 листопада 2009 року Апеляційний суд міста Києва визнав ОСОБА_1 винним у порушенні спеціальних обмежень, спрямованих на запобігання корупції, передбачених пунктом «б» частини третьої статті 5 Закону № 356/95-ВР; провадження у цій справі закрив у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
За результатами проведеної перевірки ВРЮ дійшла висновку, що допущені суддею ОСОБА_1 порушення чинного законодавства і вчинки порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, відтак є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді за порушення присяги.
З урахуванням рішень від 6 грудня 2010 року, прийнятих за наслідками розгляду звернень членів ВРЮ ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 13 вересня 2010 року та від 18 вересня 2010 року відповідно, ВРЮ внесла ВРУ подання від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 про звільнення судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги.
На пленарному засіданні 23 грудня 2010 року ВРУ прийняла постанову № 2865-VI «Про звільнення суддів», якою звільнила, зокрема, суддю Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги.
Вважаючи зазначені рішення ВРЮ та Постанову ВРУ протиправними, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом, в якому просив визнати: незаконними рішення ВРЮ від 6 грудня 2010 року (№1341/0/15-10 та №1342/0/15-10) про внесення подання до ВРУ про звільнення його з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді; незаконним подання ВРЮ від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 ВРУ про звільнення з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді; незаконною постанову ВРУ «Про звільнення суддів» від 23 грудня 2010 року № 2865-VІ в частині звільнення його з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
Вищий адміністративний суд України постановою від 6 квітня 2011 року у задоволенні позову відмовив.
Не погодившись із рішенням Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини заяву проти України, у якій скаржився на порушення статей 6 та 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, посилаючись на те, що провадження щодо його звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, незаконне звільнення суттєво негативно вплинуло на його приватне життя.
З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду.
19 січня 2017 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_1 № 68443/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. Рішення суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.
25 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2011 року з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просив скасувати зазначену вище постанову Вищого адміністративного суду України та прийняти нове рішення - про задоволення позову.
За наслідками розгляду справи за заявою ОСОБА_1 . Верховний Суд України, з огляду на зазначені вище висновки Європейського суду з прав людини, 3 липня 2017 року прийняв постанову, якою скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2011 року, а справу передав на новий судовий розгляд до цього ж суду.
З початком роботи Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 передано до Касаційного адміністративного суду, який рішенням від 2 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2018 року, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення ВРЮ від 6 грудня 2010 року № 1341/0/15-10, № 1342/0/15-10 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва за порушення присяги»; визнав протиправним та скасував подання ВРЮ від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 ВРУ «Про звільнення судді з посади», за яким ВРЮ пропонувала ВРУ звільнити ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги; визнав протиправною та скасував Постанову ВРУ від 23 грудня 2010 року № 2865-VІ «Про звільнення суддів» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги судді; передав на повторний розгляд Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиціях членів ВРЮ ОСОБА_3 від 13 вересня 2010 року та ОСОБА_2 від 18 вересня 2010 року; у решті позову відмовив.
23 квітня 2020 року ВРП ухвалила рішення № 1043/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
25 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 23 квітня 2020 року про звільнення його з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення ВРП є незаконним, необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно не відповідає вимогам частини першої статті 32, частини першої статті 58, частини першої статті 61 Конституції України, статей 6 та 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, рішенням Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Олександр Волков проти України», Куликов та інші проти України», а також висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду з питань звільнення суддів з посад.
ВРП подала відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з вимогами позивача та просить залишити позов без задоволення.
8 липня 2020 року позивач подав доповнення до адміністративного позову, в яких, він зокрема посилається на порушення процедури розгляду дисциплінарного питання щодо нього та строків застосування дисциплінарного стягнення; повторне притягнення його до дисциплінарної відповідальності за одне й те саме правопорушення; відсутність в його діях складу дисциплінарного проступ