ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 2а-0870/8159/11
адміністративне провадження № К/9901/33184/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 року (головуючий суддя Прокопчук Т.С., судді: Шлай А.В., Чабаненко С.В.) у справі №2а-0870/8159/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (надалі позивач, Товариство) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби (надалі відповідач, податковий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.05.2011 року №0000400808, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2011 року за основним платежем в розмірі 627520грн., штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перевіряючими під час проведення перевірок не було враховано економічні обставини, які вплинули на продаж підприємством продукції за ціною, нижче собівартості, що призвело до неправомірного висновку про наявність наміру товариства щодо здійснення завідомо збиткових операцій з метою отримання коштів державного бюджету шляхом неправомірного відшкодування податку на додану вартість за січень 2011 року. Зазначає, що перевищення собівартості продукції товариства над ціною її реалізації пов`язано виключно з діючими економічними та ринковими факторами, оскільки ціна на алюмінієву продукцію значно зменшилась, в той час, коли збільшилися ціни на енергоносії. Позивач вважає, що ціна на продукцію товариства відповідала рівню звичайних цін.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16.02.2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 13.03.2017 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 року апеляційну скаргу задоволено, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.02.2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» задоволені. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16 травня 2011 року №0000400808.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 року, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.02.2017 року по справі №2а-0870/8159/11 залишити без змін.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у перевищенні витрат на виготовлення та реалізацію товарів над доходами від реалізації товарів. Не надано належну оцінку діям позивача щодо систематичного отримання останнім збитків.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 11.04.2011 року по 22.04.2011 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у місті Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» з питань достовірності нарахування від`ємного значення та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов`язань за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від`ємного значення суми податку на додану вартість, що декларувалась у грудні 2010 року, за результатами якої складено акт від 26.04.2011 року №94/08-08/00194122.
Відповідно до викладених в акті перевірки висновків товариством порушено приписи пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за січень 2011 року на загальну суму 627520 грн.
На підставі акту перевірки 16.05.2011 року податковим органом прийнято податкове повідомлення рішення №0000400808, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2011 року за основним платежем в розмірі 627 520 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1 грн., яке оскаржено позивачем в адміністративному порядку.
За результатами розгляду первинної скарги товариства, податковим органом прийнято рішення від 14.07.2011 року №3118/10/25-020, яким залишено без змін спірне податкове повідомлення-рішення.
Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство звернулось до Державної податкової служби України з потворною скаргою, за результатами розгляду якої, рішенням про результати розгляду повторної скарги від 21.09.2011 року №1392/6/10-2115 спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарга товариства - без задоволення.
Вважаючи, що рішення відповідача прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.
Правовідносини у справі регулюються Податковим кодексом України.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За приписами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За правилами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктами 200.4, 200.6 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що якщо в наступному податковому періоді сума розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті має від`ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій одержувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги одержувачем товарів, послуг; б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Платник податку може самостійно прийняти рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов`язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 статті 200 цього Кодексу. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.
За вимогами підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України, дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов`язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.
Під со