ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 813/2520/16
адміністративне провадження № К/9901/21082/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Львівській області
про визнання незаконними і скасування постанов та припису
за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року (прийняту у складі головуючого судді Братичак У.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Гуляка В.В., суддів Судової-Хомюк Н.М., Коваля Р.Й.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року фізична-особа підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці у Львівській області, відповідач), в якому просив:
визнати незаконною та скасувати постанову ГУ Держпраці у Львівській області від 23 червня 2016 року за №13070240838-0156 про накладення штрафу у розмірі 43 500 грн;
визнати незаконною та скасувати постанову ГУ Держпраці у Львівській області від 23 червня 2016 року за №13070240838-0157 про накладення штрафу у розмірі 1 450 грн;
визнати незаконним та скасувати припис ГУ Держпраці у Львівській області від 3 червня 2016 року №13/07/024 в частині зобов`язання ФОП ОСОБА_1 забезпечити дотримання частин першої, третьої статті 24 КЗпП України та частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці».
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року, позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області «Про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами» від 23 червня 2016 року №13070240838-0156; визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держпраці у Львівській області від 3 червня 2016 року №13/07/024 в частині зобов`язання ФОП ОСОБА_1 забезпечити дотримання вимог частин першої, третьої статті 24 КЗпП України та забезпечити дотримання вимог частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці». В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не допущено порушень законодавства про працю у відносинах з ОСОБА_2 , відтак припис в частині зобов`язання позивача забезпечити дотримання вимог частини першої, третьої статті 24 КЗпП України та забезпечити дотримання вимог частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці» та постанова про накладення штрафу від 23 червня 2016 року №13070240838-0156 підлягає скасуванню.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що підставою для проведення позапланової перевірки було звернення ОСОБА_2 на Урядову гарячу лінію, зі змісту якого було встановлено, що заявниця працювала ревізором мережі магазинів «Шара» в м. Стрий Львівської області. Проте, при її звільненні їй не було виплачено розрахункові кошти, заробітну плату та витрати на відрядження за березень 2016 року.
Під час позапланової перевірки відповідачем було встановлено, що позивач всупереч вимог частини першої, третьої статті 24 КЗпП України допустив до роботи працівника ОСОБА_2 без укладення трудового договору та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Скаржник вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій, що відповідачем не надано жодних доказів про те, що між позивачем та ОСОБА_2 існували фактичні трудові відносини, оскільки відповідно до письмових пояснень позивача, він досяг зі згаданою працівницею згоди щодо виплати останній саме заробітної плати, а не винагороди за виконання робіт за цивільно-правовим договором, що свідчить про виконання працівником трудових функцій.
Крім того, скаржник вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що цивільно-правовий договір, укладений між позивачем та ОСОБА_2 не був взятий до уваги відповідачем при винесенні постанови про накладення фінансових санкцій, оскільки під час перевірки даний договір не був наданий головному державному інспектору. Більше того, під час розгляду справи про накладення фінансових санкцій ФОП ОСОБА_1 він також не був представлений та про існування цивільно-правових відносин між ОСОБА_2 та позивачем останній не вказував, однак зазначеним обставинам судами попередніх інстанцій не була надана оцінка.
На думку скаржника, перевірка позивача була проведена об`єктивно, а оскаржені позивачем постанови про накладення штрафу і припис є правомірними.
Позиція інших учасників справи
30 березня 2017 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача, в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №813/2520/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 19 серпня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №813/2520/16 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 20 серпня 2020 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що з 2 червня 2016 року по 3 червня 2016 року головним державним інспектором ГУ Держпраці у Львівській області проведена позапланова перевірка додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування у ФОП ОСОБА_1 , про що складено акт від 3 червня 2016 року №130702400838.
Вказана перевірка була проведена на підставі телефонного звернення ОСОБА_2 із змісту якого встановлено, що заявниця працювала ревізором мережі магазинів «Шара» в м. Стрий Львівської області. Проте, при її звільненні їй не було виплачено розрахункові кошти, заробітну плату та витрати на відрядження за березень 2016 року.
За результатами перевірки винесено припис від 3 червня 2016 року №13/07/024/0838-0573 на усунення виявлених порушень, згідно якого підприємцем порушено вимоги: - пункту 2.5 глави 2 Інструкції №58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників»; - підпункту «б» абзацу 1 пункту 7.1 глави 7 Інструкції №58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників»; - частини шостої статті 95 КЗпП України, частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці», статей 2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №526 від 13 червня 2012 року «Про затвердження змін до порядку проведення індексації грошових доходів населення»; - частин першої, третьої статті 24 КЗпП України; - частин другої статті 30 Закону України «Про оплату праці». Вказані порушення приписано усунути у строк до 3 липня 2016 року.
На підставі акта перевірки від 3 червня 2016 року №130702400838 відповідачем винесено також постанову від 23 червня 2016 року №13070240838-0156 про накладення на позивача штрафу в розмірі 43 500 грн за порушення частин першої, третьої статті 24 КЗпП України та постанову від 23 червня 2016 року №13070240838-0157 про накладення на позивача штрафу в розмірі 1 450 грн за порушення пункту 2.5 глави 2 Інструкції №58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників», підпункту «б» абзацу 1 пункту 7.1 глави 7 Інструкції №58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників», частини шостої статті 95 КЗпП України, частини другої статті 30 та частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці».
Висновки вказаного вище акта перевірки від 3 червня 2016 року, а також оскаржені позивачем припис від 3 червня 2016 року та постанови від 23 червня 2016 року, ґрунтуються на тому, що ОСОБА_2 фактично працювала в позивача на посаді ревізора мережі магазинів «Шара» в м. Стрий Львівської області, а отже мала бути оформлена позивачем як наймана працівниця відповідно до чинного трудового законодавства та з нею мав бути проведений розрахунок відповідно до законодавства про працю у зв`язку з її звільненням.
Вказані постанови від 23 червня 2016 року винесені з посиланням на підпункт 54 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМ України від 11 лютого 2015 року №96 та абзацу 2, 6 статті 265 КЗпП України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне.
Визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме за правилами КЗпП України або Цивільного кодексу України (ЦК України).
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
Згідно зі статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно зі статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення оскаржуваних судових рішень; далі - Порядок №295)
Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
Відповідно до пункту 19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Згідно з пунктом 20 Порядку №295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.
Пунктами 27, 28, 29 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.
Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недод