Постанова
Іменем України
18 серпня 2020 року
м. Київ
Справа №628/2370/17
Провадження № 51-977 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Могильного О. П.,
суддів: Марчука О. П., Слинька С. С.,
секретаря
судового засідання Слободян О. М.,
за участю:
прокурора Руденко О. П.,
виправданого ОСОБА_1 ,
захисника Маркевича В. В.,
потерпілого ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220370001315 щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Тангеруд Астаринського району республіки Азербайджан, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 19 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано не винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.5 ст.185 КК України та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдано у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 185 КК України, за таких обставин.
В ніч із 17 на 18 травня 2017 року, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_1 , діючи з умислом, направленим на таємне викрадення чужого майна в особливо великих розмірах, за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, на належному йому автомобілі «Ауді-100», державний номерний знак НОМЕР_1 , прибули до приватного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 . Особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, реалізуючи єдиний злочинний умисел, вийшов з автомобіля з предметом, схожим на лом та переліз через паркан у двір вказаного домоволодіння, а ОСОБА_1 , керуючи вказаним вище автомобілем, направився до гаражного кооперативу «Ювілейний», розташованому по вул. Цюрупи (Крута) в м. Куп`янськ Харківської області, де у гаражі № НОМЕР_2 , яким він користується, змінив вищевказаний автомобіль марки «Ауді-100», на автомобіль «Lexus», моделі «LS 460», державний номерний знак « НОМЕР_3 ».
У цей час особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, шляхом пошкодження пластикових вхідних дверей першого поверху проник до приміщення вищевказаного будинку, який належить ОСОБА_2 , звідки викрав сейф з грошима та інше майно на загальну суму 845910,7548 грн, яка в 600 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян
Через деякий час, коли ОСОБА_1 , повернувся до будинку АДРЕСА_3 , з метою перевезення викраденого майна та втечі з місця події, особа, матеріали у відношенні якої виділено в окреме провадження, із викраденим сейфом та іншим майном переліз через паркан та підійшов до автомобіля марки «Leхus». ОСОБА_1 відкрив багажник автомобіля, а особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, поставив туди викрадений металевий сейф. Після цього вони залишили місце події, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції з урахуванням доказів, які були досліджені в судовому засіданні, з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що органами досудового розслідування не доведено, що ОСОБА_1 вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 185 КК України.
При цьому суд вказав, що докази, надані стороною обвинувачення не підтверджують винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, та спростовуються показами свідків, зі сторони обвинувачення: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та зі сторони захисту- ОСОБА_6 , які між собою узгоджені, послідовні, логічні, і свідчать про наявність сумніву щодо вчинення ОСОБА_1 цього кримінального правопорушення, який в силу ст. 62 Конституції Українита ст.17 КПК України тлумачиться на його користь.
При цьому суд критично оцінив показання свідка ОСОБА_7 як таких, що спростовуються показаннями вищевказаних свідків. Одночасно суд встановив, що свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , зі сторони обвинувачення, не були очевидцями події кримінального правопорушення, як на момент його вчинення, так і до чи після події, і взагалі не могли вказати в своїх поясненнях, якого числа чи року відбулись вказані в обвинувальному акті обставини та яку особу вони бачили.
Також суд визнав недопустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту від 09 липня 2017 року за участю свідка ОСОБА_7 , у зв`язку з порушенням права особи на захист, оскільки ця слідча дія проводилася за клопотанням сторони захисту, однак без участі захисника, в зв`язку з тим, що анкетні дані особи свідка ОСОБА_7 засекречені відповідним грифом секретності, а сторона захисту не має відповідного допуску. Разом з тим, як зазначив суд, докази «строгої необхідності» в наданні свідку ОСОБА_7 такого статусу, відсутні. Даний факт позбавив захисника приймати участь у проведенні слідчого експерименту, ставити учасникам свої запитання, з метою уточнення та перевірки показів свідка при слідчому експерименті та проведенні його за ідентичних погодних умов та освітленні, які були під час події.
Одночасно суд вказав на наявність висновку щодо проведення психофізіологічного дослідження ОСОБА_1 з використанням поліграфа, проведеного спеціалістом-поліграфологом ОСОБА_11 та пояснення цього спеціаліста, наданих суду, відповідно до яких ОСОБА_1 при проведенні дослідження з використанням поліграфа давав правдиві покази щодо непричетності у вчиненні кримінального правопорушення щодо ОСОБА_2 .
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність з призначенням нового розгляду в цьому суді. Вважає, що апеляційний суд усупереч ст. 404, 419 КПК України безпідставно відмовив у повторному досліджені доказів та в задоволенні апеляційної скарги прокурора, доводи якої належним чином не перевірив, не спростував і мотивованих відповідей на які не надав. Зазначає, що, відмовляючи у задоволенні скарги, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що провадження щодо ОСОБА_1 розглянуто місцевим судом однобічно, неповно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам. Стверджує, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи сторони обвинувачення про безпідставне неврахування місцевим судом показань потерпілого ОСОБА_2 , свідка ОСОБА_7 і про ненадання критичної оцінки показанням свідка ОСОБА_3 , а також щодо необґрунтованоговизнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_7 .Звертає увагу на те, що місцевий суд у вироку послався на висновок щодо проведення психофізіологічного дослідження ОСОБА_1 з використанням поліграфа, хоча він не є доказом і не врахував того, що показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 стосуються подій, які були до вчинення злочину. Стверджує про неналежність оцінки доказів апеляційним судом і формальність розгляду провадження.
На касаційну скаргу прокурора подано заперечення захисником Маркевичем В. В. і потерпілим ОСОБА_2 в яких вони просять судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора -без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Руденко О. П. підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Виправданий ОСОБА_1 , захисник Маркевич В. В. і потерпілий ОСОБА_2 заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора, наполягаючи на законності оскаржуваного судового рішення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Одночасно ст. 419 КПК України містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких скаргу визнано необґрунтованою.
Апеляційним судом дотримано зазначених вимог кримінального процесуального закону.
Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із ухваленим вироком місцевого суду щодо ОСОБА_1 , прокурор подав апеляційну скаргу, стверджуючи про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків фактичним обставинам провадження, безпідставність визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_7 , врахування висновку проведення психофізіологічного дослідження ОСОБА_1 з використанням поліграфа, який не є доказом. Також прокурор, як і у касаційній скарзі, зазначав про ненадання критичної оцінки показанням свідка ОСОБА_3 та про безпідставне неврахування показань потерпілого ОСОБА_2 , який місцевому суду заявляв, що до нього звертались з пропозицією змінити ставлення щодо ОСОБА_1 і відмовитись від претензій до останнього. Посилався на необґрунтованість висновку місцевого суду про те, що докази, надані стороною обвинувачення, спростовуються показаннями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Указував на те, що судом не вжито заходів до п