Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 387/970/17
провадження № 61-35152св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Селянське фермерське господарство «Надія»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Селянського фермерського господарства «Надія» на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2018 року у складі судді Цоток В. В. та постанову апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до селянського фермерського господарства «Надія» (далі - СФГ «Надія») про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та скасування державної реєстрації права оренди.
Позов мотивований тим, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії III-КР №019131 від 19 березня 2002 року позивач є власником земельної ділянки загальною площею 4,86 га, кадастровий номер 3521780600:02:000:0181, яка розташована на території Олексіївської сільради Добровеличківського району Кіровоградської області.
Згідно з договором оренди землі, укладеним між ОСОБА_1 та СФГ «Надія», який зареєстрований у Добровеличківському відділі ДП КРФ ЦДЗК Кіровоградської області 25 вересня 2008 року за № 040836900001, позивач передав відповідачу в строкове платне користування терміном на 5 років зазначену земельну ділянку.
У липні 2017 року із витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач дізнався, що у вказаному реєстрі зареєстровано право оренди на підставі додаткової угоди від 08 квітня 2013 року до зазначеного договору оренди землі, якою продовжено термін дії договору оренди до 25 вересня 2033 року.
Позивач вважає, що додаткова угода до договору оренди землі є незаконною, оскільки зазначену угоду він не підписував, вважає, що є підстави для визнання її недійсною.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 12 квітня 2018 року, позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсною додаткову угоду від 08 квітня 2013 року до договору оренди землі № 040836900001 від 25 вересня 2008 року, укладену між ОСОБА_1 та СФГ «Надія» право оренди на підставі якої зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 квітня 2013 року №632714.
Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Добровеличківського районного управління юстиції Кіровоградської області Костенка В. Л. про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки (номер запису про речове право 632714 від 11 квітня 2013 року).
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірну додаткову угоду позивач не підписував, а про наявність цієї додаткової угоди дізнався лише з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 липня 2017 року.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не підписував додаткову угоду з СФГ «Надія» від 08 квітня 2013 року про зміни до договору оренди землі № 040836900001 від 25 вересня 2008 року, тому в силу статей 203, 215 ЦК України, правочин є недійсним, оскільки були відсутніми воля та волевиявлення ОСОБА_1 на укладення такої угоди і внесення змін до існуючого договору, а її укладення від імені позивача невстановленою особою суперечить закону. Позивач правомірно розраховував на добросовісність та розумність у відносинах з відповідачем та не мав підстав сумніватися у правовому стані своєї земельної ділянки після закінчення строку дії договору і перевіряти правомірність реєстрації права відповідача, а отже він не знав і не міг дізнатися про порушення свого права до моменту отримання ним витягу з Державного земельного кадастру, тобто до 07 липня 2017 року.
Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі
У червні 2018 року голова СФГ «Надія» - Ковальов М. В. через засоби поштового зв`язку подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 12 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач достовірно знав протягом всього періоду починаючи з 01 листопада 2013 року про правові відносини, що виникли на підставі додаткової угоди від 29 березня 2013 року та звернувшись із позовною заявою лише 23 серпня 2017 року пропустив трирічний строк позовної даності (період позовної даності складає з 01 листопада 2013 року по 01 листопада 2016 року), що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Згідно з рішенням Верховного Суду України у справі № 617цс17 від 22 лютого 2017 року порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що міститься в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звертався за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права раніше. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Таким чином, підстав для задоволення позовних вимог позивача немає, в зв`язку з чим суд першої інстанції повинен був відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі, зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Аргументи учасників справи
Відзив від учасників справи до Верховного Суду не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.
У червні 2018 року матеріали цивільної справи № 387/970/17 надійшли до Верховного Суду та 16 квітня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року справу призначено до розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,86 гектара, яка розташована на території Олексіївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ- КР №019131 виданого Добровеличківською райдержадміністрацією Кіровоградської області 29 березня 2002 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 167.
З договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та СФГ «Надія», який зареєстрований у Добровеличківському відділі ДП КРФ ЦДЗК Кіровоградської області 25 вересня 2008 року за № 040836900001, встановлено, що перший надав останньому в строкове платне користування терміном на 5 років зазначену вище земельну ділянку.
За користування об`єктом оренди встановлена орендна плата в розмірі 3 % від грошової оцінки, яку орендар має сплачувати у строки 01.01- 01.11.
З угоди від 08 квітня 2013 року про зміни до договору оренди землі № 040836900001 від 25 вересня 2008 року, укладеної між ОСОБА_1 та СФГ «Надія», право оренди на підставі якої зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 квітня 2013 року за № 632714, встановлено, що сторони домовилися про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки терміном на 25 років. За користування об`єктом оренди встановлена орендна плата в розмірі 4 % від грошової оцінки.
Висновком судової почеркознавчої експертизи № 322 від 29 грудня 2017 року, встановлено, що досліджуваний підпис, розташований у графі « ОСОБА_1 » в стовпчику «Орендодавець» в угоді про зміни до договору оренди землі № 040836900001 від 25 вересня 2008 року, укладеній між ОСОБА_1 та СФГ «Надія» від 08 квітня 2013 року, вшитій в матеріали цивільної справи № 387/970/17 ОСОБА_1 до СФГ «Надія» про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з ураху