Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 358/815/17
провадження № 61-40620св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс»
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» на постанову апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Сержанюка А. С., Фінагеєва В. О.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» (далі - СТОВ «Добробут плюс») про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації. Крім того, просила покласти на відповідача витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката.
Позов мотивований тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14 липня 2016 року є власником земельної ділянки площею 2,7172 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою Побережківська сільська рада, Богуславський район Київської області.
Під час оформлення спадщини у нотаріуса вона дізналася про існування договору оренди даної земельної ділянки, укладеного 29 грудня 2012 року між спадкодавцем ОСОБА_2 та відповідачем СТОВ «Добробут Плюс» строком на 10 років.
Договір оренди ОСОБА_2 не підписувала, оскільки перебувала у важкому стані та фізично не могла цього зробити. В 2016 та 2017 роках ОСОБА_1 намагалась розірвати договір оренди землі, але нею були отримані листи про те, що СТОВ «Добробут Плюс» не має наміру розривати договір оренди землі за взаємною згодою сторін.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 07 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела в судовому засіданні той факт, що її мати ОСОБА_2 за життя не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, у зв`язку з чим відмовлено в задоволенні позову в зв`язку зі спливом позовної давності.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Богуславського районного суду Київської області від 07 березня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.
Визнано недійсним договір оренди землі від 29 грудня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та СТОВ «Добробут плюс» та скасовано його державну реєстрацію, проведену реєстраційною службою Богуславського районного управління юстиції Київської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що мати позивача спадкодавець ОСОБА_2 не укладала та не підписувала спірного договору, а тому про його існування з 29 грудня 2012 року знати не могла. Оскільки державна реєстрація договору оренди від 29 грудня 2012 року відбулася лише 23 червня 2014 року, а із позовом спадкоємець ОСОБА_1 звернулася 06 червня 2017 року, позовна давність нею не пропущена, а отже судом безпідставно задоволено заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності і позов, який знайшов підтвердження під час розгляду справи, підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі
У липні 2018 року представник СТОВ «Добробут плюс» - Чайка О. В. через засоби поштового зв`язку подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року та залишити в силі рішення Богуславського районного суду Київської області від 07 березня 2018 року.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач була обізнана про спірний договір оренди з моменту його підписання, оскільки до позову було додано копію даного договору, що свідчить про те, що з 2012 року спірний договір був у позивача на руках. Крім того, позивач ОСОБА_1 повідомила суд про те, що з листопада 2012 року мати проживала в неї і з 2013 року більше ніяких договорів від СТОВ «Добробут Плюс» вони не отримували. Крім того, об`єктом оренди згідно оскаржуваних договорів оренди землі були земельні ділянки, на які виникло право власності згідно державних актів на право власності на земельні ділянки з 28 грудня 2012 року. Для укладення договору оренди земельної ділянки необхідно було отримати інформацію про об`єкт оренди, дану інформацію було надано позивачем. Також, відбулася заміна сторони договору оренди земельної ділянки у зв`язку з прийняттям у спадок земельної ділянки позивачем ОСОБА_1 . Судом апеляційної інстанції не взято до уваги положення частини третьої статті 261 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
Крім того, суд апеляційної інстанції посилався на те, що державна реєстрація договору оренди від 29 грудня 2012 року відбулася лише 23 червня 2014 року, а з позовом спадкоємець ОСОБА_1 звернулася 06 червня 2017 року, позовна давність нею не пропущена, а отже суд першої інстанції безпідставно задоволено заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності. Однак, на час укладення спірного договору оренди землі, чинне на той час законодавство, передбачало реєстрацію саме договору, а не речового права.
Аргументи учасників справи
Відзив від учасників справи до Верховного Суду не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу. Зупинено виконання постанови апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
У січні 2019 року матеріали цивільної справи № 358/815/17 надійшли до Верховного Суду та 16 квітня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року справу призначено до розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 була власником земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,7172 га, з кадастровим номером 3220685800:05:002:0038, яка розташована на території Побрежківської сільської ради Богуславського району Київської області, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 338742, виданого Богуславською районною державною адміністрацією Київської області 28 грудня 2012 року.
Згідно з договором оренди земельної ділянки від 29 грудня 2012 року земельна ділянка площею 2,7172 га, що належала ОСОБА_2 , строком на 10 років передана в оренду СТОВ «Добробут Плюс».
За умовами договору оренди, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться: Київська область, Богуславський район, Побережківська (Митаївська) сільська рада та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акту про право власності на землю серії ЯЙ № 338742, виданого Богуславською районною державною адміністрацією Київської області 28 грудня 2012 року.
Згідно п. п. 37, 39 договору, спірний договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Після підписання та реєстрації даного договору попередній договір втрачає свою юридичну силу.
Даний договір оренди землі був зареєстрований державним реєстратором реєстраційної служби Богуславського районного управління юстиції Київської області 23 червня 2014 року, номер запису 6147186.
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцем померлої ОСОБА_2 є її дочка ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серії НАТ № 238793 від 14 липня 2016 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,7172 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 3220685800:05:002:0038, яка розташована на території Побережківської сільської ради Богуславський район, Київська область.
Висновком судової почеркознавчої експертизи №19/8-4/369-СЕ/17 від 23 січня 2018 року встановлено, що підписи від імені ОСОБА_2 в графах «Орендодавець» в трьох примірниках договору оренди землі від 29 грудня 2012 року та в трьох примірниках актів приймання-передачі земельної ділянки від 29 грудня 2012 року - виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для догово