ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 264/5989/16-а
адміністративне провадження № К/9901/18636/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Рибачука А.І.,
суддів: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 264/5989/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області (далі - Управління ПФУ) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Лівобережного об`єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (далі - Лівобережне ОУ ПФУ; правонаступник Управління ПФУ)
на постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 07.06.2017, ухвалену у складі головуючого судді Харитонової Г.Л. та
постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.08.2017, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Арабей Т.Г., суддів Геращенка І.В., Міронової Г.М. -
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 26.10.2017 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
визнати протиправними дії Управління ПФУ щодо відмови у призначенні їй пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII, Закон про прокуратуру 1991 року, відповідно);
скасувати рішення Управління ПФУ від 13.10.2016 № 23 про відмову в задоволені її заяви про призначення пенсії за вислугу років;
зобов`язати Управління ПФУ прийняти рішення про призначення їй пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, починаючи з 10.10.2016 та виходячи з розміру 80 % від суми щомісячного (чинного) заробітку за період з 11.05.2011 по 11.05.2016.
Позов ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що станом на 10.10.2016 стаж її прокурорської та державної служби в органах прокуратури складає 20 років, а саме: 13 років 7 місяців та 06 днів безпосередньої роботи на прокурорсько-слідчих посадах; 6 років 4 місяці 24 дні на посаді державного службовця прокуратури області, що відповідно до частини другої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ дає їй право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Проте рішенням відповідача від 13.10.2016 їй було протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії з посиланням на положення пункту 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ) з мотивів того, що з 01.06.2015 пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом № 1789-ХІІ не підлягають призначенню. Також позивач зазначила, що при розгляді її заяви Управлінням ПФУ невірно обраховано стаж її прокурорської роботи, зазначивши в оспорюваному рішенні « 6 років 9 місяців 3 дні» замість « 13 років 7 місяців та 6 днів».
2. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області постановою від 07.06.2017 частково задовольнив позовні вимоги:
визнав протиправними дії Управління ПФУ щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_1 відповідно до статті 50-1 Закону № 1788-ХІІ;
скасував рішення Управління ПФУ від 13.10.2016 №23 про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років;
зобов`язав Управління ПФУ розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.08.2016 про призначення пенсії;
в задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
3. Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 10.08.2017 змінив постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07.06.2017:
четвертий абзац постанови Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07.06.2017 у справі № 264/5989/16-а виклав у наступній редакції: «Зобов`язати Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 25 серпня 2016 року та прийняти вмотивоване рішення з дотриманням норм Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII»;
в іншій частині постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07.06.2017 у справі № 264/5989/16-а суд апеляційної інстанції залишив без змін.
4. 20.10.2017 Лівобережне ОУ ПФУ звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 07.06.2017 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.08.2017, ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.
5. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25.10.2017 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
6. 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
7. Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
8. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).
9. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 26.06.2019 №849/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Анцупової Т.О. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 №13), що унеможливлює її участь у розгляді даної справи.
10. Протоколом розподілу справи від 26.06.2019 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Рибачук А.І.- головуючий суддя, судді: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.
11. Ухвалою судді Верховного Суду від 27.06.2019 прийнято зазначену справу до провадження.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
12. Суди встановили, що ОСОБА_1 працює в органах прокуратури Донецької області з 26.01.1993, що підтверджується трудовою книжкою серія НОМЕР_1 , виданою11.08.1983.
25.08.2016 позивач звернулась до Управління ПФУ з заявою про призначення пенсії за вислугою років.
Рішенням від 13.10.2016 №23 Управління ПФУ відмовило позивачу у задоволенні вказаної заяви, мотивувавши її тим, що вона не має права на призначення їй пенсії у відповідності до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ у зв`язку з тим, що за результатами розгляду наданих нею документів загальний стаж склав 34 року 11 місяців 4 дні, стаж роботи за вислугу років складає 19 років 05 місці 07 днів, із них на прокурорській посаді 6 років 9 місяці 3 дні.
Окрім цього, в оспорюваному рішенні зазначено, що у трудовій книжці є запис про період отримання допомоги у Пролетарському центрі зайнятості м. Донецьк з 11.08.1992 по 25.01.1993, який не належить до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. Також у цьому рішенні зазначено, що згідно із Законом України від 08.11.2011 № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ) прокурори та слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з жовтня 2015 року по 30.09.2016 22 років 6 місяців у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців.
В рішенні відповідача також зазначено, що відповідно до наданих документів позивач працює прокурором відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Донецької області з 05.08.2015. Ця посада визначена, як така, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону № 1789-ХІІ, яка з 01.06.2015 не призначається та не перераховується.
Також суди встановили, що відповідачем при винесення рішення про відмову в призначенні пенсії було враховано прокурорський стаж як загальний, разом з тим вимоги позивачки щодо врахування до спеціального стажу період її роботи на посаді інспектора за 3 роки, а саме з 15.06.1993 по 09.10.1996 відповідачем розглянуті не були, відповідні документи витребувані не були.
Не погодившись з відмовою Управління ПФУ у призначення пенсії за вислугою років позивач звернулась до суду із даним позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мала законні сподівання на отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, і які були звужені статтею 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII; Закон про прокуратуру 2014 року відповідно). При цьому, суд першої інстанції вказав на те, що при розгляді заяви позивачки від 25.08.2016 відповідач не врахував всі доводи позивачки, а також її вимогу щодо врахування періоду її роботи на посаді інспектора відділу по роботі з кадрами Донецької обласної прокуратури за період з 15.06.1993 по 09.10.1996, не дав йому оцінки, не витребував необхідні документи та прийняв передчасне рішення про відмову в призначення пенсії.
14. Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, погодився з висновком останнього про неправомірність відмови пенсійного органу в призначенні пенсії позивачу при неповному дослідженні документів позивача.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції вказав на те, що позивач до пенсійного органу звернулась у серпні 2016 року, тобто в момент дії Закону про прокуратуру 2014 року, тому її звернення має розглядатись саме на підставі цього Закону, у зв`язку із чим зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за нормами Закону № 1697-VII, що стало підставою для зміни рішення суду першої інстанції в цій частині.
IV ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. Касаційна скарга відповідача мотивована, зокрема тим, що оскільки ОСОБА_1 звернулась до Управління ПФУ з заявою про призначення їй пенсії після 01.06.2015, то у територіального органу Пенсійного фонду України відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VII не було правових підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ. При цьому, Лівобережне ОУ ПФУ вказує на те, що відповідно до частини шостої статті 86 Закону № 1697-VII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів. Робота на посаді інспектора відділу по роботі з кадрами Донецької обласної прокуратури не враховується як робота на прокурорських посадах.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги відповідача, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України [в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі»; (далі - Закон № 460-IX)], колегія суддів виходить із такого.
17. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
19. Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
20. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
21. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
22. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
23. Згідно пункту 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону № 213-VIII у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема, відповідно до Закону № 1789-ХІІ.
24. Вказаний у пункті 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону № 213-VIII закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01.06.2015 прийнятий не був, у зв`язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону №1789-ХІІ щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.
25. Отже, з аналізу пункту 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону № 213-VIII колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що ним скасовані діючі станом на 01.06.2015 норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону № 1789-ХІІ.
26. Проте 15.07.2015, у зв`язку з набуттям чинності Законом № 1697-VII, Закон № 1789-ХІІ втратив чинність, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53.
27. На час звернення позивача до відповідача із заявою про призначенням пенсії 25.08.2016 набрав чинності Закон № 1697-VII.
28. У