ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 922/804/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Поле-С"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2019 року і рішення Господарського суду Харківської області від 13 серпня 2019 року у справі
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Поле-С"
до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. ОСОБА_1 , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоряне",
про визнання права постійного користування земельною ділянкою і визнання недійсним наказу
Історія справи
Фактичні обставини справи, встановлені судами
1. Рішенням виконкому Богодухівської міської ради народних депутатів від 16.03.1990 ОСОБА_2 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 19.3 га для ведення селянського (фермерського) господарства (далі - спірна земельна ділянка).
2. У подальшому ОСОБА_2 отримав державний акт за №046948 на право постійного користування земельною ділянкою площею 19.3 га для ведення селянського (фермерського) господарства. На підставі вказаного державного акта за рішенням Богодухівської міської ради народних депутатів від 16.03.1993 №140 зареєстровано Селянське (фермерське) господарство "Поле-С" (далі - СФГ "Поле-С", позивач), головою якого став ОСОБА_2 .
3. Розпорядженням Богодухівської районної державної адміністрації від 19.05.1998 №237 припинено право користування земельною ділянкою площею 19.3 га, наданою ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства, у зв`язку із відмовою від права користування земельною ділянкою та надано цю ж земельну ділянку ОСОБА_3 в постійне користування для ведення СФГ "Поле-С".
4. На виконання вказаного розпорядження ОСОБА_3 отримав Державний акт №ХР-04-00-000926 від 19.06.1998 на право постійного користування спірною земельною ділянкою.
5. 27.11.2009 за станом здоров`я ОСОБА_3 передав повноваження голови СФГ "Поле-С" своїй дочці ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 - помер.
6. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру) від 02.03.2018 №1108-СГ припинено право постійного користування ОСОБА_3 спірною земельною ділянкою у зв`язку зі смертю землекористувача.
Короткий зміст позовних вимог
7. У березні 2019 року СФГ "Поле-С" звернулося до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру про визнання права постійного користування спірною земельною ділянкою та визнання недійсним наказу відповідача від 02.03.2018 №1108-СГ.
8. Позов мотивований тим, що в силу норм Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" з дати державної реєстрації фермерського господарства до нього переходять права і обов`язки землекористувача, тобто постійним користувачем земельної ділянки стає фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась; право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку засновником та після реєстрації СФГ перейшло до створеної ним юридичної особи, не припинилося через смерть засновника; припиняючи за відповідним наказом право постійного землекористування спірною земельною ділянкою, відповідач не вказав підстав для припинення такого права відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, а отже діяв з перевищенням наданих повноважень та всупереч законодавству.
Короткий зміст оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
9. Рішенням Господарського суду Харківської області від 13 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2019 року, у позові відмовлено.
10. Судові рішення мотивовані тим, що внаслідок смерті засновника фермерського господарства, якому земельну ділянку було надано в постійне користування на підставі відповідного державного акту, автоматично припиняється і право землекористування позивача, оскільки право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язано з особою, якій воно надано, не включається до складу спадщини фізичної особи і припиняється з її смертю. Позивач не довів наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати недійсним наказ.
10.1. При цьому суди керувалися правовими висновками Верховного Суду в постановах від 18.03.2019 у справі № 472/598/16-ц, від 11.06.2019 у справі №912/3219/17, від 18.03.2019 у справі №922/3312/17, Верховного Суду України в постановах від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач у грудні 2019 року звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
12. З моменту державної реєстрації фермерського господарства саме воно є землекористувачем земельної ділянки і відповідне право землекористування ФГ не припиняється зі смертю засновника. При цьому на момент створення позивача оформлення права користування землею його засновником було необхідною передумовою для створення фермерського господарства і фізична особа не могла використовувати цю ділянку на власний розсуд у інший спосіб. Таким чином, саме виданій на ім`я засновника державний акт є правовою підставою для користування земельною ділянкою позивачем і відповідне право останнього припиняється у разі припинення діяльності, як юридичної особи.
13. У зв`язку з чим мало місце неправильне застосування судами статей 2, 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час надання земельної ділянки та створення СФГ), статей 1, 3, 9, 10, 11 Закону України "Про фермерське господарство", статті 27 Земельного кодексу України (у редакції на момент створення СФГ), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 369 Цивільного кодексу України.
14. Суди встановили обставину фактичного користування позивачем спірною землею за цільовим призначенням як до, так і після смерті засновника. Отже, спірним наказом відповідача порушено право землекористування позивача, яке захищено статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу
15. Позивач не надав доказів належності йому спірної ділянки на праві власності або користування. Засновник СФГ "Поле-С" не скористався правом на переоформлення земельної ділянки за життя, а чинне законодавство не передбачає автоматичного переходу права постійного користування землею від засновника до створеного ним фермерського господарства без укладення відповідного правочину.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
16. Оцінюючи доводи касаційної скарги позивача, Верховний Суд їх враховує та звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18, у зв`язку з чим зазначає про таке.
17. Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992, на момент створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
17.1 Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у згаданій редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
17.2. Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у згаданій редакції) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
18. З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_5 земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
19. Відповідно до частин 1,2 статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення позивача) після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянського (фермерського) господарства підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування; для державної реєстрації до відповідної Ради народних депутатів селянське (фермерське) господарство подає заяву про реєстрацію цього господарства, список осіб, які виявили бажання створити його, прізвище, ім`я, по батькові голови, документ про внесення плати за державну реєстрацію; після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
20. Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ "Поле-С", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
21. 19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
21.1. У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
21.2. Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
21.3. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).
22. Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
23. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
24. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
25. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.
26. З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
27. Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі № 6-20859св07, від 10.10.2007 у справі № 6-14879св07, від 30.01.2008 у справі № 6-20275св07).
28. Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).
29. Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
30. Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
31. Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
32. Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).
33. Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
34. У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
35. Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент смерті фізичної особи - засновника) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
36. Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, в